Собор святого архистратига Михаїла та інших безплотних сил (Лк 10:16–21)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«“Хто слухає вас, Мене слухає, а хто гордує вами, Мною гордує, а хто гордує Мною, гордує Тим, Хто послав Мене”. 17. Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: “Господи, навіть і біси коряться нам з-за Твого імени”. 18. Він же сказав їм: “Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. 19. Ось Я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – і ніщо вам не пошкодить. 20. Одначе не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі”. 21. Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: “Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так Тобі подобалося”».

Коментар до тексту

«Текст читання дня − частина ширшої розповіді про місію 72-х учнів: ідучи до Єрусалима, Ісус посилає їх поперед Собе з проповіддю. Лука єдиний із євангелистів зазначає, що Ісус послав їх перед Собою (Лк 10:1). Після повернення учні з радістю розповідають про успіх місії, а Ісус при цьому зауважує: “Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба”. Можливо, Ісус мав видіння про кінцеву поразку сатани (пор. Од 20:1–10), або ж Він говорив про відхід сатани від Бога та його поразку в Іс 14:12, чи про поразку сатани в часі земного служіння Ісуса.

Вислів Ісуса “радійте тому, що ваші імена записані на небі”, означає те саме, що й вислів “імена записані у Книзі життя” в Од 20:12 (пор. також Вих 32:32–34; Дан 12:1), тобто йдеться про віруючих, які успадкують вічне життя»[1].

У ранній Церкві апостолами називали декілька категорій осіб: 12, яких вибрав сам Ісус для того, щоб постійно були при Ньому; 72 − ширше число учнів, яких Ісус часто посилав на проповідь; апостол Павло у своїх листах називає апостолами всіх тих, які бачили Воскреслого Ісуса і свідчили про Нього.

Meditatio (розважання)

«Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: “Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так Тобі подобалося”». Ці слова можна краще зрозуміти в контексті схожого вислову в Мт 10:42: «Хто напоїть, як учня, одного з цих малих тільки кухликом холодної водиці, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди». Отже, під «немовлятками» в Луки чи «малими» в Матея маються на увазі апостоли та учні Ісуса Христа. Апостоли у простоті серця пішли на місію, як «ягнята серед вовків» (Лк 10:3; пор. Мт 10:16). Вони проповідували не себе чи свою мудрість (пор. 2 Кор 4:5), але в повній довірі до Христа (пор. Лк 10:4) благовістували Божий мир – наближення Божого Царства, знаками присутности якого були численні зцілення та оздоровлення (пор. Лк 10:9, 17). За останні 2 000 років місія цих смиренних людей неймовірно змінила обличчя світу.

Мудрі та розумні виявилися нездатними ані прийняти Христа, ані залишити все і йти в найдальші закутки, щоб Його проголошувати. За весь період історії ця категорія людей мала різну поставу. У часі земного життя Ісуса «мудрі та розумні» (тоді це були книжники, фарисеї, садукеї, тобто «інтелігенція») сперечалися з Ісусом, опонували Йому, а вкінці видали на розп’яття. Згодом деякі з них навіть почали видавати себе за учнів Ісуса, але найчастіше тільки безчестили Його ім’я жорстокістю та іншими проявами свого обмеженого розуміння християнства. Ще інші «мудрі та розумні» були хитріші (бо й справді були талановиті та ерудовані): вони здебільшого вправлялися / вправляються в гарних дискусіях, деколи щось трохи писали / пишуть, але водночас постійно пильнували / пильнують за отими простодушними «малими» і скрушно хитали / хитають головами – самі ж, щоправда, не хотіли / хочуть вийти чи виїхати поза свій усталений комфорт (разом зі своїми родинами) хоча б на рік…

Для нас, сучасних учнів, є декілька можливостей. Можемо бути сторонніми спостерігачами і здалека пильнувати, що в Церкві не так, або ж тільки вправлятися в безконечних розумних розмовах, а можемо у простоті серця піти за Христом і вчитися дивитися на світ Божими очима: бачити можливості там, де інші бачать тільки занепад. Та зважаючи на виклики постпостмодерного світу, у якому живемо сьогодні, було б ще краще, якби ми, сучасні учні, навчилися поєднувати в собі якості відкритих серцем, тобто «найменших і малих», та «мудрих і розумних».

Oratio (молитва)

«Великий і всемогутній Боже! Зішли на мене з високих і святих Своїх небес і від престолу Своєї святої слави Твою святу Мудрість, що сидить праворуч Тебе.

Дай мені мудрість Твого уподобання, щоб я в житті умів те, що Тобі миле, гаряче бажати, мудро шукати, у правді признавати й досконало виповняти на славу й честь Твого святого імени, “на хвалу слави Твоєї ласки”.

Дай мені, Боже, мудрість мого стану, щоб я все сповняв, чого бажаєш (…) дай мені мудрість моїх обов’язків і дай мені їх виконати так, як треба і як належить на славу Твою і хосен моєї душі…» (Молитва праведного Митрополита Андрея Шептицького про Божу Мудрість).

Contemplatio (споглядання)

На початку 10-ї глави Євангелія від Луки читаємо: «Господь призначив сімдесят двох інших і послав їх перед Собою в кожне місто й місце, куди Сам мав прийти» (Лк 10:1). Кожна охрещена особа є «предтечею» Господа. Для того, щоб Господь міг увійти в життя інших людей, ми повинні внести свою лепту. Наша абсолютна довіра до Господа, щира готовність до служіння, а також мудрість і розум можуть неабияк посприяти поширенню Доброї Новини у світі.

[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar. Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition, 2016 (Lk 10:1–20).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *