Про найефективнішу молитву

Час прочитання: 8 хвилин

Слава Ісусу Христу!

Дорогі друзі!

Сьогодні в соціальних мережах часто поширюють нібито дуже ефективні молитви з доволі істеричною наполегливістю розповсюдити їх далі, бо саме та чи та молитва дуже «помічна». З огляду на це мушу заспокоїти таких ревнителів з магічним світоглядом і з усією відповідальністю заявити, що вони не мають жодної рації, окрім тієї, що молитися треба. Що молитися і коли, кожна людина вибирає сама, адже тут, за словами св. Йоана Дамаскина, ідеться передусім про піднесення розуму і серця до Господа, тобто йдеться не про якісь магічні акти, а про наше єднання з Богом, з якого випливає більш осмислене життя, а також досвід Божого діяння, досвід спасіння. Нижче поділюся декількома думками про те, чим є молитва, основуючись на досвіді, зафіксованому у Святому Письмі та традиції ранньої Церкви.

Передусім тексти, які описують перші приклади молитов у Біблії, зображують Бога, Який слухає тих, які звертаються до Нього, – Бог не відгороджений від Свого творіння, тому до Нього не потрібно прориватися в якийсь надзвичайний спосіб. З огляду на це найраніші біблійні молитви випливають з інтимних стосунків Бога та людини й завжди є спонтанними – у них людина, будучи собою, виливає перед Богом своє серце, відкриває перед Ним свої думки. Важливо також відзначити, що всі біблійні молитви монотеїстичні та звернені не лише до Бога Творця, але й Відкупителя та Спасителя Свого творіння. Бог один вершить людські долі – ніхто не може нічого змінити поза Ним і бути добрішим від Нього, про це наголошено вже в першій заповіді: «Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене» (Вих 20:3). Саме це переконання стає основою молитви Shema – з єврейської дослівно «Слухай», яку кожен ізраїльтянин і Сам Ісус повторювали декілька разів на день: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. 5. Любитимеш Господа, Бога твого, усім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» (Втор 6:4–5).

Чому євреї так багато прославляли і прославляють Бога, а потім це так само робили і продовжують робити християни? Насамперед через Його присутність і дію в людській історії заради нас. Звідси випливає розмовний характер молитви: Бог звертається до людей у Своєму Слові, діє в їхньому житті, а людина відповідає Богові в молитві – розмовляє з Ним, ділиться всіма своїми переживаннями.

Згодом спонтанні молитви розвинулися в поетичні форми, прикладом чого є Псалми, які увійшли до спільної (літургійної) молитви. З появою священників і пророків зростає певна фіксована форма молитви – укладаються тексти, за допомогою яких підносяться молитви за найважливіші потреби всього народу. Проте і пророки, зокрема Ісая, і Сам Ісус гостро критикували священичі кола за те, що прості люди, зокрема неєвреї – язичники – певною мірою були позбавлені доступу до Господа у святині (пор. Іс 56:7; Мт 21:13).

Хоча літургійні та церемоніальні молитви, які містили спогади про Божу дію в історії, згодом потрохи замінили спонтанні та розмовні молитви, але їх у жодному разі не можна повністю витісняти, адже саме завдяки їм особа будує свої інтимні стосунки з Богом. Фіксовані молитви були написані для того, щоб організувати молитовну активність спільноти, скерувати її в конструктивне річище – ішлося про те, щоб спільнота підносила молитви, які мали глобальний характер, відображали Божий задум стосовно світу, містили прохання про спільне благо Божого народу. Та щоб фіксовані молитви не ставали надто формальними, кожна особа перед і після спільної молитви завжди триває в особистій, інтимній молитві до Господа.

Читаючи Євангелія Нового Завіту, зауважуємо, що Ісус практикував як фіксовані форми молитви, зокрема Shema, яка в Його розумінні містила суть Писання (Мр 12:29–31; Мт 22:37–40), а також молитву Amidah (інші назви Tefillah, Shemoneh Esreh чи Вісімнадцять благословень), яку промовляв тричі на день кожен єврей особисто і під час спільної молитви в синагозі (куди Ісус також часто ходив), так само часто молився до Отця наодинці (Мр 1:35; Лк 5:16; 9:18). У Нагірній проповіді Ісус повчає про важливість особистої, інтимної розмови з Отцем (Мт 6:5–15).

Багато тем з молитви (Amidah) відображено в Господній молитві (Отче наш), якої Ісус навчив Своїх учнів – тут міститься все найважливіше, що християни досвідчили про Бога як Отця, зокрема про Його задум щодо світу, Його опіку над нами, а також наше бажання, щоб Він беріг нас від впливу сатани. За змістом Господня молитва має як глобальний характер (може бути молитвою цілої спільноти), так і дуже особистісний, інтимний вимір.

Ісус не тільки відкрив нам любляче обличчя Отця й дарував глибинне розуміння Бога, Він також навчив нас молитися до Нього, звертаючись «Авва, Отче» – дослівно з арамейської «Татусю», навіть у найскладніших обставинах життя (Мр 14:36; пор. Рим 8:15).

Саме розуміння Бога, Який «так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3:16) спричинює те, що найважливіша християнська молитва є подячною – саме це означає слово «Євхаристія», тобто в Таїнстві Смерті і Воскресіння Христа ми дякуємо Богові за Його любов, спасіння та нове життя. Ось тому більшість молитов апостолів, зокрема св. Павла, є подячними, а також молитвами в ім’я Ісуса – у Ньому ми отримали все потрібне до життя, а Сам Ісус запевнив, що «все, що попросите в Моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. 14. Вчиню, коли будь-що проситимете в Моє ім’я» (Йо 14:13–14).

Якщо перебуваємо у зв’язку з Христом, усе чинимо в Його ім’я, тоді ми вже не самі в молитві, бо Святий Дух молиться разом з нами, а ми молимося у Святому Дусі. Апостол Павло запевняє: «Так само й Дух допомагає нам у немочі нашій; про що-бо нам молитися, як слід ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними» (Рим 8:26).

Підсумковим взірцем досвіду християнської молитви є 4-а і 5-а глави книги Одкровення, у яких представники Старого і Нового Завітів в імені всього людства прославляють Бога як Творця і Відкупителя – Бога, Який не тільки сотворив світ, але й несе відповідальність за нього.

У Діяннях апостолів читаємо, що апостоли практикували як особисту, так і спільну, літургійну молитву декілька разів на день. Цю практику продовжили перші християни у післяапостольську добу, але замість молитви Shema вони тричі на день молилися молитву Господню. Упродовж наступних століть розвинулися різні обряди та форми спільної молитви. Такий розвій літургійного життя є ознакою автентичного життя Церкви і триває до сьогодні.

На звершення скажу, що найкращою є щира та довірлива молитва. Щоб зростати у щирості й довірі, наша молитва повинна виростати з особистого досвіду Бога, Його присутності в нашому житті та світі. Цьому сприяє читання Божого Слова, спільна / літургійна (Вечірня, Утреня, Часи, Свята Літургія) та особиста / інтимна молитва (Ісусова молитва, молитва псалмами, особиста спонтанна молитва). Чим більше молимося, тим більше розуміємо потребу молитви й заклик св. Павла: «Моліться безперестанку» (1 Сол 5:17). Час, наповнений молитвою, робить нашу активність осмисленішою, цілеспрямованішою та ефективнішою, бо тоді наше життя наповнюється Божою присутністю, а особисті дії стають плодом співпраці з Богом.

Без молитви й розуміння Божої волі, без занурення в Господа й віднайдення сили та захисту в Ньому всяка наша діяльність для перемоги буде реалізацією суто наших людських планів і будовою на піску, тому з довірою взиваймо до Господа повсякчасно, і Він дарує нам мир та довгоочікувану перемогу.

Щиро Ваш

о. Юрій

2 коментарі до “Про найефективнішу молитву”

  1. Марина Пайдич

    Слава Ісусу Христу. УКРАЇНО, мир тобі і єднання у молитві і прославі нашого Творця.Амінь.

  2. Наталія - Тереза

    Слава Ісусу Христу! Дякую за науку, отче Юрію. Хотілось би почути Ваші роздуми стосовно покаяльної молитви. Дякую!Хай Господь благословить всіх!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.