Про духовну деградацію РПЦ

Час прочитання: 4 хвилин

Слава Ісусу Христу!

Дорогі друзі!

Багатьох християн в Україні вкотре обурила людиноненависницька поведінка очільника РПЦ Гундяєва, коли той поблагословив ікону для росгвардійців, щоб ті натхненніше вбивали українців. Як я вже неодноразово згадував, наша боротьба і загалом війна з москалями має духовні корені, позаяк агресія росії − це наслідок духовного занепаду російського суспільства, а не просто кремлівського режиму, як дехто пробує і далі переконувати в соцмережах.

Не буду вдаватися в довгі історичні екскурси, щоб показати, що історія росії − це історія страшного насильства та використання християнських вивісок для його оправдання, проте хочу звернути увагу на декілька важливих речей.

Ще 1990 року російський дисидент отець Глєб Якунін написав книжку під назвою «Путь православного талібана», у якій розповідає про те, як Сталін, відкривши церкви 1942 року, відразу ж підсадив РПЦ на голку залежності від кремлівського режиму: патріарх отримав державне авто (на той час представницького класу), окремий спеціально обладнаний вагон на залізниці, а керівництво РПЦ почало харчуватися з кремлівських продовольчих баз. Уся верхівка РПЦ складалася із завербованих агентів КДБ. Зустрічі Всесвітньої Ради Церков росіяни використовували для поширення своїх облудних наративів, а російська духовність стала туманом, який запаморочив голови багатьом західним інтелектуалам, унаслідок чого вони витворили у своїй уяві певні сентименти до російської культури, якої насправді ніколи масово й не існувало. Справжня свобода й духовність у росії завжди була марґінальними та перслідуваними, а «інакомисліє» жорстоко каралося.

Уже у 1990-х роках багато єпархій РПЦ стали своєрідними офшорними центрами для реєстрації нафтових, тютюнових та алкогольних компаній російської номенклатурної та олігархічної еліти. За словами о. Якуніна, РПЦ стала найбільшою тоталітарною сектою з християнською вивіскою, але для того, щоб це приховати, постійно лицемірно звинувачує в розкольництві й сектантстві інші християнські спільноти.

Довголітня диявольська настирливість підпорядкувати київське християнство, активна участь в акції комуністичного режиму щодо ліквідації Української Греко-Католицької Церкви, усілякі намагання очорнити й поділити Православну Церкву України, сіяння розбрату у світовому православ’ї, наклепи на Вселенського Патріарха Вартоломея, намагання поділити Олександрійський патріархат в Африці, підкуп православних ієрархів помісних православних церков Європи, позірний галас на захист християнських цінностей − усе це видима вершина айсбергу дехристиянізації цієї ще офіційно та формально християнської спільноти. Менше 200 священників РПЦ відважилися публічно опротестувати російську агресію в Україні. Усе це і є в ширшому значенні «мерзотою запустіння» (пор. Мт 24:15).

Ісус сказав: «Усе, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм – це ж бо Закон і Пророки. 13. Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. 14. Та тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять. 15. Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі. 16. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми; хіба збирають виноград з тернини або з будяків смокви? 17. Так кожне добре дерево родить гарні плоди, а лихе дерево – плоди погані. 18. Не може добре дерево приносити плодів поганих, ані лихе дерево плодів добрих. 19. Усяке дерево, що не родить доброго плоду, рубають і в огонь кидають. 20. За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх» (Мт 7:12–20). Також і св. Павло навчає: «Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду спиняють несправедливістю» (Рим 1:18).

Сучасна росія, послуговуючись одним зі своїх рупорів – РПЦ, хоче оббрехати нас перед цілим світом і позбавити життя, проте їй це не вдасться, «бо про путь праведників Господь дбає, а путь безбожників пропаде» (Пс 1:6). Тож завершу словами з тексту апостола Павла, який богослови називають Євангелією воскресіння: «Отож, мої любі брати (і сестри), будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний» (1 Кор 15:58).

Щиро Ваш

о. Юрій

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.