Зіслання Святого Духа. П’ятдесятниця (Йо 7:37−52; 8:12)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на ввесь голос: Коли спраглий хтось, нехай прийде до Мене і п’є! 38. Хто вірує в Мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть! 39. Так Він про Духа казав, що Його мали прийняти ті, які увірували в Нього. Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений. 40. Численні же з народу, вчувши ті слова, казали: Він дійсно пророк”. 41. Інші ж: “Він – Христос”. Ще інші: “Чи з Галилеї Христос прийде? 42. Хіба в Писанні не сказано, ще з роду Давидового Христос прийде, із села Вифлеєма, звідки був Давид?”. 43. І роздор виник із-за Нього серед народу. 44. Бажали і схопити Його деякі, та ніхто не наклав рук на Нього. 45. Повернулись, отже, слуги до первосвященників та фарисеїв, а ті питають їх: Чому не привели Його? 46. Слуги ж відказують: Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить”. 47. Фарисеї ж: “Чи й не ви дали себе звести? 48. Невже хтось із старшини або фарисеїв увірував у Нього? 49. Та проклятий той народ, що Закону не знає! 50. Але озвавсь до них Никодим, що приходив до Нього вночі, а був же один з них: 51. Чи дозволяє наш Закон засуджувати чоловіка, не вислухавши його спершу та й не довідавшися, що він робить? 52. Ті ж йому: Чи і ти з Галилеї? Розвідайся, то й побачиш: з Галилеї пророк не приходить”. 8:12. І ще промовляв до них Ісус і так їм казав: Я – Світло світу. Хто йде за Мною, не блукатиме в темряві, а матиме Світло життя».

Коментар до тексту[1]

Слова Ісуса, які читаємо в Євангелії дня, прозвучали в перший день свята Кущів – свята, коли віруючі євреї дякували Богові за численні благодіяння, які вони отримали у часі подорожі з Єгипту до Обіцяної Землі. Одним з обрядів цього святкування була практика виливання води та вина, коли священники обходили жертовник у дворі Храму. Тоді ж підносилися молитви про дощ і воскресіння померлих, тому не тільки тема води, але насамперед нового життя наповнювала думки та серця людей.

Тема, якої Ісус торкається у цьому уривку, відлунює до багатьох пророцтв та обіцянок як Старого, так і Нового Завітів. Коли Він запрошує спраглих, щоб вони прийшли і напилися, то повторює заклик пророка Ісаї (55:1). Так само і в пророчому видінні Єзикиїла про відбудову Єрусалима та Храму після вавилонського полону (Єз 47) є образ ріки, яка витікає з-під порога Храму, вона ставатиме щораз глибшою і повноводнішою і прокладе собі шлях до Мертвого моря. Коли ця ріка досягне Мертвого моря, тоді вода в ньому стане прісною, і люди ловитимуть там рибу, а на березі виростуть прекрасні плодові дерева. Такий самий образ з’являється і в кінці Одкровення Йоана (22:1−2) та входить до опису Нового Єрусалима.

Ісус відразу ж прояснює значення цих текстів: обіцянка виповниться в серцях людей, а не на рівні Єрусалима і Храму. Стоячи посеред Храмового двору, можливо, в той момент, коли священники приносили до вівтаря воду на знак подяки за Божі благословення і даровану Ним надію на майбутнє, Ісус голосно запрошує всіх, які захочуть знайти в собі джерело живої води, яка вгамує їхню спрагу і потече у світ.

Слухачі Ісуса, однак, не тільки не розуміють значення Його слів, але й починають суперечку про ідентичність Його особи (Йо 7:40−52).

Meditatio (розважання)

«Так Він про Духа казав, що Його мали прийняти ті, які увірували в Нього. Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений». Ісус говорить про Духа: кожен, хто повірив в Ісуса, отримує обіцянку, що в ньому буде мешкати Дух, особистісна та оновлююча присутність Бога. Йоан також розуміє, що це – новий досвід, який розпочнеться після того, як Ісус буде «прославлений». Він говорить про Розп’яття саме такими і подібними термінами. Наприклад, у Йо 3:14 євангелист називає Розп’яття «Вознесінням», і тут ідеться не тільки про фізичний аспект. Ісус буде піднесений на хресті, але духовно це стане Його перемогою, істинною славою. Тільки жертва на Хресті, через яку Агнець Божий візьме на Себе гріхи світу, зможе очистити серця людей і зробити їх подібними до оновленого і відбудованого Храму, придатними вмістити в себе Духа, Який наповнить і переповнить їх, як Бог давно цього бажав.

Свято Кущів тривало сім днів. Тому іншого дня свята Ісус проповідував у тій частині Храмового комплексу, яку називали скарбницею (Йо 8:20). Там постійно горіли вогні, що символізували вогняний стовп, який вів Ізраїль через пустелю до Обіцяної Землі (Вих 13:21, 22). Саме тут Ісус називає себе Світлом світу. Він приносить у світ Божу присутність, захист і провід.

Ісус Христос – Творець Життя, і Його Життя несе Світло для людства. У Його Світлі ми бачимо себе такими, якими ми є насправді: грішниками, які потребують спасіння. Коли ми йдемо за Христом, ми більше не бредемо наосліп. Він освітлює наш шлях, і ми бачимо, як нам жити. Він єдиний розсіює темряву гріха з нашого життя і дарує нам мир і радість, а також найцінніший дар – Святого Духа, Який просвітлює наш розум та обдаровує численними дарами, і розвиваючи їх, ми можемо приносити плоди праведного життя.

Oratio (молитва)

«Царю небесний, Утішителю, Душе Істини, що всюди Єси і все наповняєш, Скарбе дібр і Життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші».

Contemplatio (споглядання)

У своєму другому томі розповіді про Ісуса євангелист Лука каже, що після Воскресіння Ісус показував Себе апостолам «у численних доказах живим після Своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство. 4. Тоді ж саме, як споживав хліб-сіль із ними, Він наказав їм Єрусалима не кидати, але чекати обітниці Отця, що її ви від Мене чули; 5. бо Йоан хрестив водою, ви ж будете хрещені по кількох цих днях Святим Духом… А як настав день П’ятдесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. 2. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. 3. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осіли на кожному з них. 4. Усі вони сповнилися Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Ді 1:3−5; 2:1−4). Після цього рибалки, колись перелякані, а тепер перемінені зустріччю з Воскреслим та наснажені й обдаровані силою і дарами Святого Духа, стали відважними свідками Слова спочатку в Єрусалимі (Ді 1:1−6:7), потім у Юдеї та Самарії (Ді 6:8−9:31), далі в Антіохії (Ді 9:32−12:24) та Малій Азії (Ді 12:25−16:5), Європі (Ді 16:6−19:20) і, нарешті, в сліпучій столиці імперії – Римі (Ді 19:21−28:31). Поширення Церкви Лука називає ростом Божого Слова (Ді 6:7; 12:24; 19:20; 28:30−31), яке знаходило відгук у серцях людей[2].


[1] Коментар та розважання основані на T. Wright. John for Everyone. Part 1: Chapters 1−10. London SPCK 2014, P. 103−109.

[2] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 198−200.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.