Lectio (читання)
«І коли ввесь народ слухав, Він сказав Своїм учням: “Остерігайтеся книжників, 46. що ходять залюбки в довгих шатах, люблять вітання на майданах, перші сидження в синагогах та перші місця на бенкетах, 47. що поїдають доми вдовиць і довго моляться для виду – вони приймуть строгіше осудження”. 21:1. Підвівши очі, Ісус побачив, як заможні кидали свої дари у скарбничку. 2. Побачив він також і вдову вбогу, що кидала туди дві лепти, 3. і сказав: “Істинно кажу вам, що ця бідна вдова кинула більше від усіх. 4. Усі-бо вони вкинули як дар Божий з їхньої надвишки, вона ж із убозства свого поклала ввесь свій прожиток, який мала”».
Коментар до тексту
У цьому уривку йдеться про три типи людей: книжників, заможних людей та вбогу вдову. Книжники − це люди, які вивчали Божий Закон, викладали його у спеціальних школах при синагогах і застосовували на практиці в судах. Вони дуже гордилися своїм заняттям, тому вимагали до себе великої пошани та навіть вважали, що є важливішими від біологічних батьків, бо ті дають тільки фізичне життя дітям, а книжники дбають про народження людини для неба. Ісус бачив їхню пиху, зарозумілість, часом лицемірство та вказував на їхні хиби. Як Господь, Який знає серце людини, Ісус зауважує, що заможні люди, складаючи пожертву на Храм, не завжди керувалися найблагороднішими намірами, вони часто вділяли щось зі свого достатку, але насправді це не була жертва. Убога вдова, на думку Ісуса, була єдиною, яка офірувала Богові все, що могла дати.
Meditatio (розважання)
«Усі-бо вони вкинули як дар Божий з їхньої надвишки, вона ж із убозства свого поклала ввесь свій прожиток, який мала». Жінка, яка поклала свою пожертву у храмову скарбничку, була вдовою. У тогочасній культурі вона могла бути зовсім соціально незахищеною особою з декількох причин, передусім тому, що жінки у стародавньому суспільстві взагалі мали менше прав, а інколи були майже беззахисні. До того ж, коли жінка ставала вдовою, вона часто залишалася без засобів для існування. Ісус зауважує, що жінка була вбогою, можливо, після смерти чоловіка вона справді втратила опору в житті.
Проте Господь каже, що ця зранена життям особа кладе у скарбоню «з убозства свого ввесь свій прожиток». Ця жінка не замкнулася у своєму горі й не образилася на Бога та цілий світ − вона приходить до Храму й віддає Богові все. Хтось міг би сказати, що вона цілком безвідповідальна й недалекоглядна – за що вона буде жити далі? Зате ця вбога вдова була дуже багата духовно. Вона знала, що Бог гідний стосунків і ставлення тільки такого рівня – від серця до серця, щирих, безпосередніх, довірливих. Горе не віддалило цю жінку від Господа, але ще більше сфокусувало на Ньому. У її розумінні Бог гідний довіри, тому на Нього можна поставити все.
Заможні, які також складали свої пожертви, не були здатні на такий політ духа, вони просто давали зі свого надміру. Їхнє мислення було цілком інакше. Натомість ця убога вдова прекрасно віддзеркалила Божий образ і не спотворила його людськими слабкостями. Видається, що в духовному вимірі вона мислила дуже глибоко й випередила слова, які пізніше апостол Павло напише в Посланні до Римлян: «Оправдані ж вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, 2. через Якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу. 3. Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, 4. терпеливість – досвід, а досвід – надію. 5. Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний. 6. Христос-бо тоді, як ми були ще безсилі, у свою пору помер за безбожних. 7. Воно навряд чи хто за праведника вмирає, бо за доброго, може, хтось і відважився б умерти. 8. Бог же показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим 5:1–8). Убога вдова довірила Богові своє життя, усю свою надію поклала на Того, Хто великодушно й жертовно віддав Своє життя за нас – грішників, які не були того варті.
Oratio (молитва)
Ісусе, даруй мені мудрість убогої вдови у стосунках з Тобою та моїми ближніми…
Contemplatio (споглядання)
Приклад убогої, але духовно багатої вдови запрошує нас ставати кращими версіями самих себе, виплутуватися з тенет гріхів, які перешкоджають нам бути людьми. Наслідуючи поставу цієї жінки, ми починаємо уподібнюватися до нашого Господа і віднаходимо шлях до свого внутрішнього єства, до життя, наповненого справжнім змістом і вічним виміром, яке стає світлом для інших.
Дуже дякую вам отче за розважання!
” Бог гідний стосунків і ставлення тільки такого рівня – від серця до серця, щирих, безпосередніх, довірливих. “😍🙏
Дякую вам отче за ваші розважання!