Тиждень сиропусний. Вівторок. Іти за Христом навіть тоді, коли не все розумієш (Лк 22:39-46)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Тоді вийшов Він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за Ним пішли і Його учні. 40. Як же прибув на місце, Він сказав їм: Моліться, щоб не увійти у спокусу. 41 . І Сам відійшов від них так, як кинути каменем, і, ставши на коліна, почав молитися: 42. Отче, коли Ти хочеш, віддали від Мене цю чашу, тільки хай не Моя, а Твоя буде воля! 43. Тоді з’явився Йому ангел з неба, що підкріплював Його. 44. Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт Його став, мов каплі крови, що падали на землю. 45. Підвівшись від молитви, Він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. 46. І сказав їм: Чого спите? Вставайте і моліться, щоб не увійти у спокусу!”».

Коментар до тексту

У єврейській традиції ніч після Пасхальної трапези була часом очікування Месії. Щоб вона вповні оправдала сподівання, Ісус мав чувати і молитися, аби перед страхом того, що має прийти, не повернутися назад. Апостоли цього не розуміли. А Месія в ту страшну ніч зробив ще один, уже вирішальний, крок до хреста, щоб померти на ньому, а потім, воскреснувши, обдарувати усіх вічним життям. Учні по-людськи шукали земного царства і хотіли його осягнути земними методами. Спосіб, який вибрав Христос, виглядав для них дивним і незрозумілим. Проте саме через хрест Ісус обдарує учнів та усіх вірних тим, про що вони навіть не мріяли, – Небесним Царством. Це коштувало багато. Настільки багато, що ми, може, до кінця і не збагнемо, що сталося в Гетсиманії. Ісус як людина, напевно, дуже боявся. Але боявся не так мук, як наслідків наших гріхів, які, мов смертна одежа, мали оповити Його тіло.

Протоієрей Олександр Мень (до речі, також по звірячому вбитий) писав: «Що пережив Син Людський, коли лежав на холодній землі у стражданні Духа? Чи міг це бути лише природний жах перед тортурами і смертю? Адже його перемагали і слабші. Чому ж переживає Той, Хто був опорою для мільйонів? Нам не дано проникнути вглиб смертного боріння, свідком якого був старий Оливний город. Але ті, кому відкрився Христос у любові і вірі, знають найосновніше: Він страждав за нас. Він увібрав у Себе біль і прокляття століть, морок людського гріха, пережив весь жах і пекло богопокиненості. Ніч, позбавлена надії, обступила Його, і Христос добровільно спускався в безодню, щоб, зійшовши в неї, вивести нас звідти до немеркнучого світла…»[1].

Meditatio (розважання)

«Слідом за Ним пішли і Його учні». На цей раз учні пішли з Ісусом тільки до Гетсиманського саду. Там вони мали молитися, щоб не увійти у спокусу, але позасинали від смутку. Можливо, це була психологічна захисна реакція – від величезного стресу їхній організм, їхня психіка просто ховалися у сні. Вони любили Ісуса. Вони ішли за Ним. Але вони не розуміли, що відбувається. Може природно виникнути запитання: «Чи тоді час, який апостоли провели з Ісусом до Його Воскресіння, мав для них якусь духовну користь?». Адже щойно після Його Воскресіння вони, зустрівши Воскреслого, раптово стали цілковито інакшими людьми…

Насправді мало значення усе, адже у світлі Воскресіння Христа учні зрозуміли значення того, що бачили і чули до того часу. І саме тому апостоли залишили і нам спогад про те, що було до Воскресіння. Відтак дуже важливо розуміти, що наш шлях до зустрічі з Воскреслим Христом також має значення. Перед тим, як Ісус став Господом нашого життя, Святий Дух приготовляв цей момент. І якщо ми уважно подивимося на свою життєву дорогу у світлі зустрічі з Воскреслим, то побачимо, як Господь міг нас потрохи готувати до цього найважливішого моменту, коли в одну мить життя чітко поділяється на дві частини – «життя до» і «життя після».

Бог постійно (невидимо) присутній у житті кожної людини, але тільки після особистого досвіду Його присутності ми починаємо це розуміти, а також можемо побачити цей контраст: яким є життя з усвідомленням Його присутності, а яким – без усвідомлення цієї присутності, яка надає сенс усьому. По суті, життя без усвідомленої присутності Христа − це немов сон, рух ніби і вперед, але наче в тумані… Час, проведений з Ним, завжди важливий, навіть якщо ми не все відчуваємо чи розуміємо, як і апостоли в Гетсиманії. Пізніше зустріч з Воскреслим розставляє крапки над «і», і ніби вмикається якийсь двигун чи світло, а життя набирає нової динаміки… 

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за приклад людськості, вірності і боротьби…

Contemplatio (споглядання)

Адам і Єва упали під натиском спокуси у райському саду. І в Гетсиманському саду Ісус перемагає ці спокуси: Бог починає там, де нам могло здатися, що все уже закінчилося. Тому у щоденному ритмі нашого життя дуже важливо усвідомлювати, що християнство не звільняє нас від проблем, воно благодаттю Розп’ятого і Воскреслого Христа дає силу їх перенести. Той, Хто обливався у саду кровавим потом, також розуміє мої і твої терпіння та спокуси…


[1] О. Мень. Син Людський. Львів, Свічадо 1994. – С. 156.

2 коментарі до “Тиждень сиропусний. Вівторок. Іти за Христом навіть тоді, коли не все розумієш (Лк 22:39-46)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *