Тиждень сиропусний. Вівторок. Боротися за віру (Юди 1:1–10)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Юда, слуга Ісуса Христа, брат Якова, покликаним, любим у Бозі Отці і збереженим Ісусові Христові: 2. хай милосердя, мир і любов вам примножиться! 3. Любі, докладаючи всієї пильности написати вам про наше спільне спасіння, вважаю за конечне написати вам, щоб заохотити вас боротися за віру, раз назавжди передану святим. 4. Бо до вас просмикнулись деякі люди, що були здавна призначені на засуд: безбожні, які благодать Бога нашого обертають на розпусту й відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа. 5. Я хочу нагадати вам, хоч знаєте все, що Господь, визволивши людей з Єгипетського краю, згодом віддав на погибель тих, які не вірували. 6. І ангелів, що не зберегли свого достоїнства, а полишили власне житло, зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня. 7. Так само Содом і Гомора із сусідніми містами, які подібно до них віддались були розпусті й кинулися за іншим тілом, лежать, як приклад, скарані вічним вогнем. 8. Одначе і ці також в маячінні бруднять тіло, нехтують Божою владою і зневажають величчя. 9. І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, а сказав: Нехай тебе Господь судить, 10. то ці зневажають те, чого не знають, а що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, те їх погубляє».

Коментар до тексту[1]

Коротке послання Юди більше нагадує памфлет, ніж лист, адресований усім християнам. Це енергійне й гостре викриття суміші сексуальної розпущеності та фантастичного богослов’я, яке загрожувало підірвати церковну доктрину й дисципліну. На початку автор звертається до покликаних і любих у Бозі Отці й збережених Ісусові Христові (в. 2) та закликає адресатів «боротися за віру, раз назавжди передану святим» (в. 3), позаяк до християнських громад просмикнулися голодні вовки, які не щадитимуть вірних (в. 4). Тому в доволі різкій формі він звинувачує цих лжевчителів в аморальній поведінці (вв. 4, 7, 16), жадібності (вв. 11, 16) та відкиненні влади (вв. 8, 11). Апостол означує лжевчителів як осіб, які «ремствують, нарікають на свою долю й у своїх пожадливостях перебувають; уста ж їхні промовляють гордовито, підлещуються для користи» (в. 16). Вони ж «розбрат сіють, тварини, що не мають Духа» (в. 19), і тому їх усіх спіткає кара – вони, як і їхні старозавітні прототипи (у вв. 5–7 автор наводить три приклади: непокірних і невіруючих ізраїльтян з Чис 14:1–36, упалих ангелів та нечестивих мешканців Содоми і Гомори з Бут 19:4–11), будуть покарані на Божому суді (пор. Ді 2:20; Од 6:17). У в. 9 апостол цитує втрачене закінчення документа, відомого як Заповіт Мойсея, псевдоепіграфу з І ст., пізніша версія якого відома під назвою Вознесіння Мойсея. У цьому тексті єврейські вірування про боротьбу між сатаною та Господніми ангелами переплетені з історією про те, що сталося з тілом Мойсея після смерті. Видається, що сатана сперечався з архангелом Михаїлом стосовно того, що Мойсей − убивця, тому не мав належного поховання, а Михаїл відповів докором із Зах 3:2: «Нехай Господь загрозить тобі, Сатано! Нехай Господь загрозить тобі, що вибрав Єрусалим. Хіба він не головешка, вихоплена з вогню?»

Правдоподібно, автором послання був Юда, брат Якова – першого єпископа Єрусалима. Обоє були зведеними братами Ісуса (за давньою традицією, поширеною на християнському Сході, вони були дітьми овдовілого обручника Діви Марії – Йосифа), про них згадано в Мт 13:55 та Мк 6:3. Після Воскресіння Ісуса Юда та Яків стали Його апостолами (пор. 1 Кор 15:7). Якби автор, який представляє себе дуже скромно, не був братом Господнім по плоті, то не зрозуміло, чому якась інша особа мала б обрати ім’я такого маловідомого апостола на автора послання.

Meditatio (розважання)

«Любі, докладаючи всієї пильности написати вам про наше спільне спасіння, вважаю за конечне написати вам, щоб заохотити вас боротися за віру, раз назавжди передану святим». Автор послання бажав би писати про значно приємніші речі – «наше спільне спасіння», але, зважаючи на різні раптові духовні небезпеки, робить наголос на важливості збереження «депозиту віри», тобто того дару віри, який вірні отримали від Самого Христа через Його апостолів.

Ця віра передана раз і назавжди. Вона не може змінюватися на догоду ні політикам, ні володарям, ні навіть вірним, які щось вважають надто важким або вже застарілим. Віра, закорінена у Христі, резистентна до будь-якої кон’юнктури, адже має позачасову вартість – вічний вимір. Тут ідеться завжди про речі Божественного порядку, які надають справжньої вартості речам земним. Збереження віри в цьому світі завжди має свою, найчастіше високу, ціну.

Віра, яка випливає з навчання Самого Христа, зібрана й кристалізована у Святому Писанні та інтерпретована у світлі апостольської традиції, покликана поступово перемінювати людські культури та інституції згідно з первісним Божим задумом. Така інкультурація, входження християнства в інші культури, завжди утверджувала ті добрі речі, які там були, і замінювала ті, які не мали справжньої вартості або були відверто шкідливі. Дуже промовистим прикладом такої інкультурації – імплементації євангельської етики та світогляду у всі сфери життя – є постання сучасної Західної цивілізації у її найкращих проявах. Щоб ця цивілізація, яка сьогодні переживає велику кризу й існує значною мірою завдяки минулим надбанням, не зникла, нам слід терпеливо й наснажено утверджувати християнські цінності у всіх сферах життя, мовою апостола − «боротися за віру, раз назавжди передану святим».

Oratio (молитва)

«Навчу тебе й вкажу тобі дорогу, якою маєш ходити; дам тобі пораду; на тобі – Моє око!» (Пс 32:8).

Contemplatio (споглядання)

Коли ми говоримо про християнство, то маємо на увазі вічність, красу, свободу, гідність, цінності (перелік чудових речей можна продовжувати) та здоровий глузд. Без християнської віри сучасний світ був би подібний на джунглі. Дуже важливо щоденно докладати зусилля не тільки для того, щоб самому залишатися вірним максималізмові Євангелія, а й для того, щоб Світлом Євангелія розсіювати темряву світу…


[1] Коментар до тексту оснований на: B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 299–301; H. Willmering, The Epistle of St. Jude. In B. Orchard, E. F. Sutcliffe (Eds.), A Catholic Commentary on Holy Scripture. Toronto. New York. Edinburgh: Thomas Nelson 1953, P. 1191–1192; N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 749–752.

4 коментарі до “Тиждень сиропусний. Вівторок. Боротися за віру (Юди 1:1–10)”

  1. Слава Ісусу Христу!
    Щиро дякую отче Юрію за цікавий та корисний коментар даного тексту послання і за ваш невтомний труд.
    Ваш коментар допомагає мені глибше розуміти значення ” боротися за віру” і мати силу й відвагу жити вірою й виявити її назовні!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.