Тиждень сиропусний. Четвер. Симон Киринеєць – нести чужий хрест (Лк 23:1-34)

Час прочитання: 9 хвилин

Lectio (читання)

«Тоді встала вся їхня громада, і повели Його до Пилата. 2. І заходились Його винуватити, кажучи:Цього ми знайшли, що Він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що Він – Христос-Цар”. 3. Пилат спитав Його: Ти цар юдейський? А Ісус у відповідь сказав до нього: Ти кажеш. Тоді Пилат промовив до первосвященників і юрби: Я не знаходжу ніякої провини на цій людині”. 5. Вони ж наполягали і кричали: Народ бунтує, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї аж сюди”. 6. Почувши це Пилат, спитав, чи цей чоловік галилеянин; 7. а довідавшися, що Він з-під влади Ірода, відіслав Його до Ірода, який тими днями перебував також у Єрусалимі. 8. Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса; бажав бо здавна бачити Його, тому, що чув про Нього й сподівавсь побачити від Нього якесь чудо. 9. Силу питань він Йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого. 10. Первосвященники ж та книжники стояли там і сильно Його винуватили. 11. Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши Його й насміявшись з Нього, надів на Нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата. 12. І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували. 13. Скликавши, отже, первосвященників, старшин і народ, 14. Пилат промовив до них: Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте Його. 15. Та й Ірод ні, бо ж відіслав Його до нас. Виходить, отже, що Він не допустився нічого, гідного смерти. 16. Тож я Його покараю і відпущу”. 17. Треба ж було їм одного випустити з-за празника. 18. Та вони всі разом закричали: Убий цього, а відпусти нам Варавву! 19. Цього (останнього) за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в’язницю. 20. Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову. 21. Та вони закричали: Розіпни, розіпни Його! 22. І втретє він до них промовив: Яке ж бо зло вчинив Він? Я не знайшов на Ньому нічого, гідного смерти. Тож, покаравши Його, відпущу. 23. Але вони наполягали сильним криком і вимагали, щоб Його розіп’яти. І крик їхній переміг. 24. Тоді Пилат присудив, щоб сталося згідно з їхньою просьбою. 25. І він відпустив того, що за повстання і вбивство був вкинутий у темницю і що про нього вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще. 26. І як вони Його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом. 27. Ішов за Ним натовп людей великий і жінки, що плакали за Ним та голосили. 28. Ісус же обернувся до них і сказав: Дочки єрусалимські, не плачте надо Мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! 29. Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. 30. Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! – і горбам: Покрийте нас! 31. Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде? 32. З Ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть. 33. І як прийшли на місце, що зветься Череп, там Його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. 34. Ісус же сказав: Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять”. Коли ж ділили Його одіж, то кидали жереб».

Коментар до тексту[1]

Євангеліє дня містить у собі три великі сцени: суд Ісуса перед Пилатом та Іродом, а також Розп’яття Ісуса. Знаючи, що Пилат відкине релігійні звинувачення щодо Ісуса, оскаржувачі Господа звинувачують Його у бунті та намовлянні до політичного перевороту. Пилат тричі заявляє про невинність Ісуса і, шукаючи справедливості, намагається Його звільнити. З уст цього язичника ми чуємо, хай навіть іронічне, визнання Ісуса царем. Цілком інакше поводиться Ірод – він не тільки не шукає правди, але хоче, щоб Ісус, немов якийсь маг, розважив його чудами. Тому перед Іродом Ісус навіть не відкриває уст. Вкінці остаточне рішення має знову прийняти Пилат, який пробує торгуватися за життя Ісуса, але, зрештою, на волю виходить розбійник, бо провідники народу, звинувачуючи Ісуса у бунті, нелогічно воліють, аби їм випустили бунтівника Варавву. Ісус далі мовчить і на хресті засвідчує Свою божественну і царську гідність. Загалом у сцені розп’яття Ісуса Лука звертає увагу на різні важливі деталі: Симон Киринеєць не просто випадковий перехожий – він як учень несе свій хрест за Учителем (Лк 14:27; 9:23); також жінки як учениці слідують за своїм Учителем. Хоча призначених на розп’яття не можна було оплакувати (Втор 21:22-23), усе ж жінки відважно не підкоряються цій забороні і виявляють пошану до Ісуса як до пророка. Ісус дає останні повчання тим, які Його супроводжують. Укінці останньої сцени Його розпинають поміж двох розбійників, які насміхаються з Нього, а Ісус у відповідь молиться за них…

Meditatio (розважання)[2]

«І як вони Його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом». У той день Симон не був серед натовпу зівак, які прийшли подивитись на розп’яття. Він ішов у протилежному напрямку. Після важкого дня праці на полі він повертався до Єрусалима. Симон напевно не мав поняття про події, які відбувалися навколо, але наказ нести чужий хрест, ймовірно, не дуже його здивував – римляни могли до цієї роботи змусити будь-кого і будь-коли. Нам відомо, що Симон походив з Киринеї, яка була розташована на північно-африканському узбережжі, на території сучасної Лівії. Тут була велика юдейська спільнота, і він був юдеєм, цілком можливо, був чорношкірим, як і багато сповідників юдаїзму, наприклад, в Етіопії.

Зі слів Марка можна зробити висновок, що після цієї події Симон став християнином, інакше важко зрозуміти, чому цей євангелист у своєму маленькому Євангелії згадує деталь, що Симон був батьком Олександра та Руфа, які мусіли конче бути відомі для його читачів як лідери християнської спільноти (Мк 15:21). Зустріч з Ісусом стала для Симона нагодою до навернення. Опинившись у самій гущавині подій, цей простий чоловік майже на собі відчув усе жахіття хресної страти. Йому пощастило, адже він тільки ніс чужий хрест, тоді як його співвітчизники часто самі помирали у такий страшний спосіб…

Симон напевно бачив, що через страждання Ісус не замкнувся у Собі. Чув Його слова, молитву за інших. Чи не тоді Симон почав усвідомлювати, що, незважаючи на Своє повне єднання з розп’ятими, Ісус насправді різко відрізнявся від них? Коротка, але дуже близька зустріч зі страждаючим Ісусом назавжди перемінила його життя…

Oratio (молитва)

Ісусе, Ти поніс на Собі мій хрест. Даруй мені мудрість і силу не ухилятися від чужих хрестів, які вкладають на мої плечі…

Contemplatio (споглядання)

Минулої неділі ми читали Євангеліє від Матея про Страшний суд (Мт 25:31-46). З-поміж багатьох чудових слів Ісуса у цьому уривку два вірші стисло пояснюють усе: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили… Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з Моїх братів найменших – Мені також ви того не зробили» (Мт 25:40, 45). Іти за Ісусом означає бачити людей навколо, а насамперед тих, з ким і за кого Ісус терпів – в’язнів, убогих, хворих, самотніх, неповносправних… Коли ми допомагаємо таким людям нести їх хрест, то не тільки щось віддаємо, але натомість отримуємо набагато більше, як це свого часу сталося із Симоном, який просто повертався з поля…


[1] Коментар до тексту оснований на Pismo Święte Starego i Nowego Testamentu. Najnowszy przekład z języków oryginalnych z komentarzem. Edycja Świętego Pawła 2009, s. 2322-2324.

[2] Думки у розважанні основані  на Р. Бокэм, Т. Харт. У подножия креста. Размышления о свидетелях драмы. Пер. с англ. Коллоквиум. Черкассы 2007, С. 79-88

2 коментарі до “Тиждень сиропусний. Четвер. Симон Киринеєць – нести чужий хрест (Лк 23:1-34)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *