Тиждень після неділі митаря і фарисея. Понеділок. Тлумачення Писання (2 Пт 1:20–2:9)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«А насамперед знаєте, що ніяке в Письмі пророцтво не припускає особистого тлумачення. 21. Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога. 2:1. Були в народі й пророки неправдиві, як і між вами будуть учителі ложні, які введуть погубні єресі й, відрікшися Владики, що відкупив їх, наведуть на себе скору погибель. 2. Сила людей піде слідом за їхньою розбещеністю, і через них дорога правди буде зневажатися. 3. У зажерливості, оманними словами торгуватимуть вони вами; засуд на них уже здавна не бариться, і погибель не дрімає. 4. Бо коли Бог не пощадив ангелів, які були згрішили, а кинув у пекло й передав їх до темної безодні, щоб їх тримати на Суд; 5. і коли Він не пощадив старовинний світ, а зберіг вісім душ, з яких був Ной − цей проповідник правди, і навів потоп на світ безбожних; 6. і коли Він, щоб дати приклад безбожникам майбутнім, міста Содом і Гомору обернув у попіл, засудив їх на загладу цілковиту; 7. коли Він вирятував праведного Лота, якого пригнітала розбещена поведінка беззаконників, 8. бо праведник, живучи між ними, мучився день у день, бувши праведною душею, глядівши і слухавши беззаконних учинки, 9. то Господь знає, як визволяти побожних від спокуси, неправедних же, призначених для кари, тримати на День суду».

Коментар до тексту[1]

Цей уривок містить декілька взаємопов’язаних тем. У 2 Пт 1:16–19 св. Петро стверджує, що його навчання основане не на якихось приватних міркуваннях, але на досвіді «наочного свідка Його (Христа) величі». Іншим наріжним каменем, на якому апостол будує своє навчання, є Божа правда, об’явлена в Писанні, – саме про це йдеться у двох перших віршах сьогоднішнього уривку (2 Пт 1:20–21). Цілком іншим є навчання лжевчителів – цій проблемі апостол присвячує цілу 2-гу главу послання, яка майже дослівно відображена в короткому Соборному посланні св. Юди. Доволі гостра мова цієї глави вказує на серйозність проблеми, яку порушує св. Петро. У 2 Пт 2:1–3 апостол звертається до Старого Завіту, щоб пояснити адресатам, як треба поводитися із лжевчителями, і так само, як і в посланні Юди (4–5), стверджує, що деструктивні єретики сумно завершать свою активність, як це трапилося з єретиками й бунтівниками у часі Виходу Ізраїлю з Єгипту та подорожі пустелею (пор. Чис 14:26–38; 16:1–35). У цих трьох віршах 2-ї глави св. Петро, по суті, творить певні рубрики, які мають допомогти виявити лжевчителів: вони діють скрито, заперечують Божу владу (та Христову) і поводяться аморально; зводячи з дороги правди інших людей, вони одержать належну відплату від Бога; Христос прагне, щоб усі отримали Божу благодать та були вільними, а лжевчителі засліплюють людей фальшивим розумінням релігії; зазвичай вони підносять свій авторитет понад авторитет Христа; учинки лжевчителів у минулому вказують на їхнє незавидне майбутнє.

У 2 Пт 4–9 св. Петро, як і св. Юда у своєму посланні, повідомляє про Божий суд, який неминуче прийде на всіх, які шукають грішного життя та скеровують на нього інших. Для увиразнення думки апостол послуговується аналогіями з бунтівними ангелами (Бут 6:1–4; пор. Юд 6–7), мешканцями Содома і Гомори (Бут 19), а також згадує потоп за днів Ноя (Бут 7–9).

Meditatio (розважання)[2]

«А насамперед знаєте, що ніяке в Письмі пророцтво не припускає особистого тлумачення». Справжнє пророцтво не є плодом людського розуму, а завжди походить від Бога. Тому тільки Бог, або уповноважені Ним особи через Його Церкву, можуть тлумачити Його Слово. Загалом важливо розуміти, що Писання, хоча й написане людьми та людською мовою, не є просто результатом хисту й творчості людини. Бог використав природні здібності автора тієї чи тієї книги в Біблії, а сам автор жив у конкретному часі й належав до конкретної культури, та все ж це є Боже Слово, хоча й загорнуте в слові людському.

У Святому Письмі немає нічого, що не було б надхнене Святим Духом: «Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога» (2 Пт 2:21).

Ось чому апостол виголошує цю пересторогу, звернену як до лжевчителів-сучасників, так і до їхніх послідовників усіх часів: Писання не можна тлумачити, спираючись лише на людську винахідливість та геніальність: «Оскільки треба читати й тлумачити Святе Письмо в тому Дусі, у якому воно було написане, то щоб вірно видобути сенс священних текстів, слід також із не меншою пильністю звертати увагу на зміст і єдність усього Писання, враховуючи живе Передання всієї Церкви й аналогію віри, тобто пов’язаність правд віри між собою та всього задуму Об’явлення. Тому завданням екзегетів є посилено працювати згідно з цими правилами для глибшого розуміння й викладання Святого Письма, щоб через їхні підготовчі в певному сенсі студії визрівала думка Церкви. Бо все, що стосується тлумачення Писань, підлягає під остаточне судження Церкви, яка виконує Божий наказ і служіння, – Боже Слово зберігати й пояснювати» (Dei verbum 12)[3].

Oratio (молитва)

«Слово Твоє – світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці» (Пс 119:105).

Contemplatio (споглядання)

«Оскільки Бог у Писанні говорив через людей і на людський лад, то тлумач Святого Письма, щоб збагнути, що сáме Бог хотів нам передати, мусить уважно дослідити, що насправді агіографи намірялися виразити і що через їхні слова Бог зволив відкрити.

Щоб збагнути наміри агіографів, слід, серед іншого, брати до уваги літературні жанри. Адже правду представляють і виражають по-різному в різних текстах: в історичних інакше, ніж у пророчих, ще інакше – у поетичних текстах чи інших способах мовлення. Тож тлумач має шукати сенс, що його агіограф хотів виразити і виразив у конкретних обставинах свого часу і своєї культури за допомогою властивих його добі літературних жанрів. Для правильного розуміння того, що священний автор хотів висловити у своїх писаннях, слід звернути належну увагу як на звичні та природні для часів агіографа способи відчувати, висловлюватися чи розповідати, так і на загальноприйняті в ту епоху способи спілкування між людьми» (Dei verbum 12)[4].


[1] Коментар до тексту оснований на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 2 Pet 1:20–2:9.

[2] Деякі думки в розвжанні основані на The Navarre Bible. The Catholic Letters. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 105–106.

[3] Цитується за Документи Другого Ватиканського Собору (1962–1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі / перекл. з лат. / Український католицький університет. – Львів: Свічадо, 2014, С. 219–220.

[4] Там само. – С. 219.

4 коментарі до “Тиждень після неділі митаря і фарисея. Понеділок. Тлумачення Писання (2 Пт 1:20–2:9)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *