Тиждень м’ясопусний. Вівторок. Молитва у Гетсиманії (Мк 14:32-42)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«І приходять вони на місце, що зветься Гетсиманія, – то й каже Своїм учням: Посидьте тут, поки Я помолюся”. 33. І взяв із Собою Петра, Якова та Йоана, і почав жахатись та тривожитись. 34. Потім каже до них: Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте”. 35. Пройшовши трохи далі, Він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула Його ця година. 36. І мовив: “Авва-Отче, усе тобі можливе: віддали від Мене цю чашу! Та не що Я хочу, а що Ти”. 37. І приходить, і знаходить їх уві сні, та й каже до Петра: Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години? 38. Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе! 39. І знову, відійшовши, молився та промовляв те саме слово. 40. І, повернувшися, знову знайшов їх уві сні, очі бо в них були отяжілі й вони не знали, що Йому відказати. 41. Повернувся Він утретє й каже їм: Спите ще й спочиваєте? Досить, прийшла година: ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам. 42. Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився!”».

Коментар до тексту

Текст молитви Ісуса в Гетсиманії представляє момент об’явлення людськості Ісуса Христа. Цей уривок водночас є паралельним і контрастним до події Преображення на горі Тавор, де учні могли бачити Його славу (Мк 9:1-9). Назва «Гетсиманія» походить від єврейського та арамейського слів “gatShmanim”, що означає прес для витискання олії, − це місцина, розташована в напрямку долини Кедрон на схід від Єрусалима, поблизу Оливної гори. Гетсиманія фактично є тою точкою, де потік життя Ісуса та подій, які Його наповнювали, на мить ніби завмирає (немовби перевіряється остаточно сила його напрямку), щоб потім вже далі спокійно винести на хрест весь “намул” людського гріха і смертю його знищити. Гетсиманія − переломний момент у блоці страстей, який ще раз ясніше підкреслює багатогранність особи Христа (зокрема Його людськості) та усього того, що Він зробив для нас.

Meditatio (розважання)

«І приходять вони на місце, що зветься Гетсиманія, – то й каже Своїм учням: Посидьте тут, поки я помолюся”». У цьому короткому уривку сходиться дуже багато богословських ліній, які, з одного боку, виразно накреслюють надзвичайно важливі теми, а з іншого − піднімають не менш важливі питання.

Слова, які Ісус тут промовляє, подібні до молитви «Отче наш» у Євангелії від Матея (6:9-13), а це свідчить про те, що Ісус Своїм життям сповняє усе те, чого свого часу навчав апостолів, а також уможливлює прихід Царства Божого на землю…

Коментуючи цей уривок, майже всі Отці Церкви сходяться на думці, що тут представлене об’явлення людськості Христа, а також приклад послуху Ісуса волі Небесного Отця. Ще одна вельми важлива тема цієї перикопи – це тема слабкості людської природи, через що є велика потреба молитви, щоб не впасти у спокусу.

Іларій з Пуатьє вважав, що чаша, про яку молився Христос, мала минути Його тільки таким способом, що Він мав її випити, і тоді вона не стала б часткою Його апостолів. Сучасні богослови, однак, говорять, що Ісус у Гетсиманії справді хотів, щоб ця чаша пройшла повз Нього. Саме у цьому факті дуже глибоко виявляється людськість Христа, водночас цілий вірш глибоко підкреслює Його відданість Отцеві. Людська природа Ісуса з усіма її немочами не могла пересилити Його любові та відданості Отцеві.

Єфрем Сирієць пише, що страх Ісуса в Гетсиманії показаний для того, щоб люди у світі не могли сказати, що наші борги були відпущені без страждань і труднощів, а також щоб навчити апостолів довіряти своє життя Богові. У контексті важких історичних обставин, у яких знаходилася Церква того часу, це мало неабияке значення: життя Ісуса було великим прикладом для тодішніх громад християн, у пам’яті котрих ще свіжіли спомини про недавнє переслідування.

Укінці впадає у вічі унікальність Ісусового звертання до Отця «Авва», яке засвідчує те, що навіть у найкритичніший момент Свого життя Ісус бачить у Бозі люблячого Отця. Послух та відданість Ісуса Отцеві − це вершина довгої традиції, що почалася від Ісаака, адже він перший став прообразом відданості та послуху Христа.

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твою солідарність з усіма нами…

Contemplatio (споглядання)

Марко, описуючи особу Христа, хотів показати як первісним християнським спільнотам, так і всім наступним поколінням приклад для наслідування. Ісус прийшов на землю, щоб знову поєднати нас із Богом. Проте спосіб, яким Він це зробив, просто вражає: Син Божий та Син Чоловічий в одній Особі обрав шлях страждаючого Месії. Цей шлях, напевно, міг би бути інакшим, якщо б закон любові та усе те вчення, яке Ісус проповідував і яким жив, були сприйняті тогочасною релігійною елітою. Проте як тодішня, так і сьогоднішня дійсність показує цілком протилежне. Дуже часто любов і правда, щоби принести плід, повинні бути розп’яті. Марковим сучасникам, як, зрештою, і нам сьогодні, приклад життя страждаючого Месії повинен допомагати у кожній життєвій ситуації творити волю Отця незалежно від навколишніх обставин. Часом, щоб залишитися вірним Богові, це коштуватиме не однієї «гетсиманії» у духовному житті або навіть крові (візьмімо, наприклад, переслідуваних християн, які були сучасниками Марка).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *