Тиждень м’ясопусний. Четвер. Вибір Варавви (Мк 15:1-15)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Із самого ранку первосвященники вчинили нараду із старшими та книжниками – увесь синедріон. Зв’язавши ж Ісуса, вони повели та й видали Його Пилатові. 2. Пилат спитав Його: Ти – цар юдейський? Він же у відповідь мовить йому: Ти кажеш. 3. А первосвященники багато обвинувачували Його. 4. І знову спитав Його Пилат, кажучи: Не відказуєш нічого? Дивись, скільки Тебе винуватять. 5. Та Ісус нічого не відповідав більше, тож дивувався Пилат.

6. На свято Пасхи відпускав він їм одного в’язня, того, якого вони просили. 7. А був один, що звавсь Варавва, ув’язнений з бунтівниками, які під час бунту вчинили були вбивство. 8. І народ, підвівшися, почав просити про те, що він робив їм завжди. 9. Пилат же відповів їм, кажучи: Хочете, щоб я відпустив вам царя юдейського? 10. Знав бо, що первосвященники видали Його через заздрощі. 11. Первосвященники ж підбурили народ, щоб він відпустив їм радше Варавву. 12. Пилат знову заговорив і мовив до них: Що ж мені робити з Тим, що ви звете царем юдейським? 13. А ті знову закричали: Розіпни Його! 14. Пилат же сказав до них: Що за зло вчинив Він? А вони ще гірше кричали: “Розіпни Його!” 15. Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб Його розіп’яли».

Коментар до тексту

Текст Євангелія дня містить опис суду в Пилата, звільнення Варавви на прохання юрби та засуд Ісуса на розп’яття. Кожне слово цієї оповіді має особливе значення, позаяк тут сходяться не тільки лінії Святого Письма Старого Завіту, але й історія та трагедії цілого людства. Парадоксально, що замість розбійника Варавви (з євр. − «син отця») на смерть засуджують невинного Сина Небесного Отця: Бог, який став людиною, призначений на страту, щоб таким неймовірним способом уможливити життя Божих синів і доньок.

Meditatio (розважання)

«Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб Його розіп’яли». Несправедливе звільнення Варавви і несправедливий засуд Ісуса… Проте Бог діє через обидві події. Для Його любові немає перешкод. Апостол Павло, який дуже глибоко досвідчив цю любов, насамперед, як прощений грішник, пише у Посланні до Римлян: «Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? 36. Як написано: За Тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз. 37. Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас. 38. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39. ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим 8:35-39).

Два імені – Варавва та Ісус – як дві програми життя. Життя Варавви, ім’я котрого, як уже зазначалося, з арамейської дослівно означає «син отця», насправді дуже мало вказувало на його відношення до виконання волі Небесного Отця. Він вибрав дорогу іншого Божого сина – Адама (пор. Лк 3:38), тобто дорогу бунту і насильства, за допомогою яких намагався установити справедливість і стати щасливим. Ісус прийшов, щоб зібрати навколо Себе Божих дітей (пор. Лк 13:34) та «щоб служити й віддати Своє життя як викуп за багатьох» (Мк 10:45). Ім’я Ісус з єврейської дослівно означає «Господь є спасінням». Для Нього немає нічого неможливого. Він навіть «прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк 19:10), тому Варавва – Його клієнт. Для Бога цей розбійник − один з багатьох улюблених синів, яких Він прийшов шукати, як заблукану вівцю (пор. Лк 15:4-7). Бог не просто дивиться на Варавву, на тебе чи на мене у тому стані, в якому ми перебуваємо зараз, Він дивиться і бачить у нас Своїх дітей і знає, де ми повинні бути, можемо бути, якщо не відкинемо Його запрошення і дару спасіння! Господь дуже переконливий. Серйозність Його намірів, а також наша велика цінність в Його очах підтверджується рішенням Його Сина померти на хресті замість Варавви… Замість мене і тебе насправді. Для того, щоб ми відчули себе Його улюбленими дітьми, відновили зв’язок із Ним, Ісус дає Себе розіп’ясти поміж тих, хто по-своєму розумів, що означає бути Божою дитиною, жити, як сини Отця…

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твій вибір…

Contemplatio (споглядання)

Річард Бокем та Треворт Харт у чудовій книжці про свідків хресної драми Ісуса ставлять дуже важливі запитання: «А що знав про Ісуса Варавва? Залишаючи тюремну камеру, щоб змішатися з натовпом, який заповнив вулиці Єрусалима, чи розумів він, що зобов’язаний людині, яка несправедливо страчена замість нього? Чи намагався він осмислити ситуацію, розібратися в тому, що сталося? Затримався, щоб стати свідком страшного кінця Ісуса? Або поспішив сховатися, не бажаючи ризикувати і бути знову заарештованим (причин на це було достатньо)? Можливо, залишаючи місто емауською дорогою, він проходив біля підніжжя пагорбу під назвою Голгота. Чи він зупинився, щоб подивитися на кінець людини, яка зайняла його місце? Як це могло вплинути на нього, людини з черствим серцем і руками, забрудненими кров’ю? Що він пережив? Полегшення, жалість, каяття, сором, байдужість? Можливо, Варавва просто скористався новознайденою свободою, не забиваючи голову зайвими питаннями»[1]. Ті самі питання маємо ставити собі і ми, які також були за крок до смерті, адже відповідь на них може мати радикальний вплив на наше життя та життя людей навколо нас…


[1]Р. Бокэм, Т. Харт. У подножия креста. Размышления о свидетелях драмы. Пер. с англ. Коллоквиум. Черкассы 2007, С. 74

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *