Тринадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Доказ справжньої любови (2 Кор 8:16–9:5)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Богові дяка, що дав у серце Тита таку саму до вас горливість, 17. бо він прийняв просьбу і, бувши повний запалу, доброхіть до вас пустився. 18. Ми з ним послали брата, якого за Євангелію всі Церкви хвалять 19. і який, крім того, був вибраний Церквами як наш супутник у цій добродійній справі, якій ми служимо на славу Самого Господа й на відраду нашу, 20. вистерігаючися, щоб нам хтось не докоряв з-за тієї обильности пожертв, що ними завідуємо. 21. Бо ми дбаємо за добро не тільки перед Господом, але й перед людьми. 22. А разом з ними ми послали нашого брата, пильність якого ми часто випробували в багатьох речах і який тепер куди пильніший із-за великого довір’я, що його до вас має. 23. Щодо Тита, то він мій товариш і коло вас співробітник, а щодо братів наших, то вони посланники Церков, слава Христова. 24. Дайте ж їм доказ вашої любови й нашої їм похвали про вас перед обличчям Церков. 9:1. А про службу на користь святим мені зайво до вас писати, 2. бо знаю вашу добру волю і хвалю вас македонянам за неї, бо Ахая готова з минулого року; ваш запал заохотив багатьох. 3. Однак я посилаю вам братів, щоб та хвала, якою я хвалив вас, не була щодо цього марна і щоб ви, як я сказав, були приготовані. 4. А то як прийдуть зо мною македоняни й застануть вас неготовими, ми, щоб не сказати ви, через ту певність осоромимося. 5. Я вважав, отже, потрібним просити братів, щоб вони вийшли до вас перед нами і приготували заздалегідь той заповіджений щедрий ваш дар, щоб він був готовий як правдивий дар, а не як вимушений даток».

Коментар до тексту

У цьому посланні св. Павло аж дві глави присвячує темі фінансової взаємодопомоги в Церкві (2 Кор 8–9). Апостол пояснює свою думку коринтянам так: «Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоб була рівність: 14. щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність» (2 Кор 8:13–14). У цьому уривку він згадує декількох людей, які мали б забрати збірку коринтян і передати потребуючим християнам у Єрусалимі: окрім Тита, ідеться ще про двох інших братів, не названих на ім’я (вв. 18, 19, 22). Дехто вважає, що одним із них міг бути Лука, який, можливо, перебував із Павлом у Македонії, коли той писав цього листа, і який пізніше приєднався до великого апостола в часі його подорожі до Єрусалима (Ді 20–21). Третьою особою міг бути Аполлос (в. 22), добре відомий коринтянам (пор. 1 Кор 3:4–6; 16:12). На початку наступної глави (1 Кор 9:1–5) св. Павло заохочує вірних у Коринті якнайшвидше завершити збірку. Апостол каже, що хвалив коринтян у Македонії, тому хоче, щоб вони підтвердили своє добре ім’я вчасним завершенням добровільної збірки[1].

Meditatio (розважання)

«Дайте ж їм доказ вашої любови й нашої їм похвали про вас перед обличчям Церков». Йоан Богослов висловлює заклик, який доповнює слова Павла в цьому уривку: «З цього ми спізнали любов, бо Він за нас поклав Свою душу; і ми також повинні за братів душі класти. 17. Коли хтось має достатки цього світу й бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому? 18. Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише − ділом і правдою» (1 Йо 3:16–18).

Трагедія сучасного християнства полягає в тому, що ми можемо вважати себе учнями Христа, говорити правильні речі й водночас цинічно не помічати потреб інших людей, а іноді відвертої нужди та злиднів. Для нас проєкти стали важливішими, ніж люди. При цьому страшно, що ми перевели духовне життя в якийсь неіснуючий абстрактний світ ідей. Страшно від того, що в багатьох християнських середовищах люди «осідлали» християнську термінологію і головні теми тільки на рівні кон’юнктурної, або стратегічної риторики. Проте поза риторикою, на жаль, не відбувається нічого істотного − такого, що змінює життя конкретних людей. Страшно також, що ми цинічно відгородили себе від проблем інших і при цьому знайшли собі пояснення, чому ці люди мають проблеми чи потреби.

Покоління сучасних християн страждає на штучну глухоту, сліпоту й амнезію. Ми забуваємо, що Ісус закликав нас не шукати пояснень, а любити − любити тих, потреб яких ми воліємо не помічати і проблем яких воліємо не бачити. Ми дійшли до такого рівня цинізму, що спокійно говоримо про любов Христа, а самі ніскілечки не пробуємо її наслідувати. Можемо навіть наводити приклад св. Матері Терези з Калькутти, але не хочемо подивитися на світ її очима, тобто очима Ісуса, бо саме коли св. Тереза побачила світ очима Ісуса, вона більше не змогла залишатися осторонь. Наша нечутливість, гординя й амбіції ставлять проєкти й дивні мрії вище за живих людей.

Oratio (молитва)

«Милосердя й вірність зустрінулися разом, справедливість і мир поцілувались між собою» (Пс 85:11).

Contemplatio (споглядання)

Справжнє християнство − це не завжди передній план, гарні розмови і приємне товариство. Це не тільки тиша соборів, притягуюча духовна краса монастирів та відпустових місць. Це не тільки спілкування з розумними, духовними, жертовними та надихаючими людьми. Справжнє християнство − це також відважне занурення в реальний світ – світ болю, розчарувань, заплутаних життів, людської немочі; занурення для того, щоб принести туди свій час, увагу, кошти, допомогу, емпатію, слухання, пораду, підтримку, тобто все те, що ми узагальнено називаємо уже таким банальним словом «любов».


[1] The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Corinthians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 168–170.

3 коментарі до “Тринадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Доказ справжньої любови (2 Кор 8:16–9:5)”

  1. ❤️❤️❤️🙏🙏🙏
    Дуже дякую вам отче за сильні та вкрай необхідні для нашого часу розважання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *