Тринадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Відповідь вдячности на Божий дар (2 Кор 9:12–10:7)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Бо виконання цього служіння не тільки задовольнить потреби святих, але воно стане ще обильнішим завдяки численним подякам Богові. 13. Спогадуючи цю прислугу, вони будуть хвалити Бога за ваш послух у визнанні Євангелії Христової та за щедрість вашого дару для них і для всіх. 14. І вони своєю молитвою за вас з’являються вам зичливі заради надмірної благодаті Божої у вас. 15. Подяка хай буде Богові за Його дар несказанний! 10:1. Я ж сам, Павло, особисто благаю вас лагідністю й ласкавістю Христа – я, коли присутній між вами, покірний, а коли від вас далеко, сміливий супроти вас. 2. Прошу ж вас, щоб коли до вас прийду, не довелося мені сміливо вживати тієї певности, яку думаю відважно показати супроти деяких, що собі уявляють, начебто ми руководилися чисто тілесними спонуками. 3. Ми живемо як люди, але не воюємо із спонук тілесних, 4. бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на зруйнування твердинь; ми руйнуємо задуми 5. і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога, і беремо в полон усякий розум на послух Христові; 6. ми також готові покарати всякий непослух, як тільки ваш послух буде звершений. 7. Ви дивитеся на зовнішній вигляд. Коли хтось певний, що він Христовий, нехай розміркує ще раз у самім собі, що так, як він Христовий, так само й ми».

Коментар до тексту

У першій частині цього уривку (вв. 12–15) св. Павло підсумовує своє прохання до коринтян завершити обіцяну збірку на потреби святих, тобто християн, у Єрусалимі. Апостол переконаний, що їхня щедрість не тільки забезпечить потреби братів і сестер у Христі, а й стане виявом подяки Богові та сприятиме єдності між віруючими, які походять з юдаїзму та язичництва. У наступній частині уривку (2 Кор 10:1–7) розпочинається третій, основний компонент цього послання (2 Кор 10–13), у якому Павло пояснює суть свого апостольського служіння тій частині коринтської громади, яка перебувала під впливом фальшивих учителів, що підривали його апостольський авторитет. Цю частину послання називають «апологією Павлового апостольства». Стиль цих глав дуже відвертий та енергійний. Передусім Павло відповідає на закиди своїх супротивників, яких саркастично називає «суперапостолами», (2 Кор 11:5; 12:11) − це люди, які понад усе цінували багатство та ораторські здібності, вони насміхалися зі смиренного апостола, який працював власними руками й не міг похвалитися особливими риторичними задатками. У відповідь Павло пояснює, що насправді означає бути учнем Ісуса.

Meditatio (розважання)

«Подяка хай буде Богові за Його дар несказанний!» Павло закликає коринтян довершити обіцяне – зробити фінансову збірку на потреби зубожілих християн у Єрусалимі, які були меншістю у превалюючому середовищі юдаїзму. Вірність Христові серед сповідників юдаїзму мала високу ціну, бо сприймалася як зрада віри батьків, і тому християни ставали вигнанцями в суспільстві, унаслідок чого втрачали засоби для існування. Багато перших учнів Ісуса у Єрусалимі втратили свої маєтки, коли в пориві солідарности продали свої посілості, щоб підтримати зубожілих братів і сестер (Ді 2:45; 4:34–35). Тепер Павло просить заможних коринтян виявити братерство, керуючись принципом: «щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність» (2 Кор 8:14).

У Євангелії від Йоана в розмові з Никодимом Ісус каже: «Бог-бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3:16). Пізніше сам Йоан у своєму Першому соборному посланні розвине цю думку: «З цього ми спізнали любов, бо Він за нас поклав Свою душу; і ми також повинні за братів душі класти. 17. Коли хтось має достатки цього світу й бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому? 18. Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише − ділом і правдою» (1 Йо 3:16–18).

Божа любов дієва. Бог не подарував нам лише якусь чудову стратегію виходу з кризи гріха та всіх його страшних наслідків. Бог подарував нам Самого Себе! У Божому Сині Ісусі Христі ми отримуємо розв’язку найбільшої нашої проблеми – гріха, який є причиною всіх наших бід, серед яких найстрашнішою є смерть. Дарування Богом Самого Себе вказує на нашу цінність у Його очах. Усвідомлення цього факту природно тягне за собою визнання цінности наших братів і сестер та готовність послужити їм так, як у Христі Бог послужив нам (пор. Мр 10:45). Бог дарував нам незрівнянно більше, що Павло називає «несказанним даром». На яку відповідь Богові через наших ближніх спроможемося ми?

Oratio (молитва)

«Благословлю Господа повсякчасно, завжди хвала Його в устах у мене» (Пс 34:2).

Contemplatio (споглядання)

Якість нашого християнського життя залежить від нашої здатности бути вдячними Богові за Його численні дари, а передусім за дар спасіння в Його Єдинородному Сині Ісусі Христі. Наскільки ми свідомі дару спасіння, настільки глибоко переживаємо святкування Євхаристії і просимо мудрости й сили жити євхаристійним життям щодо наших ближніх.

3 коментарі до “Тринадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Відповідь вдячности на Божий дар (2 Кор 9:12–10:7)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.