Тринадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Рівність у Христовому Тілі (2 Кор 8:7–15)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Тому ж, що відзначаєтесь у всьому – у вірі, у слові, у знанні, у всякій пильності й у нашій любові до вас, треба вам відзначатись і в цій добродійній справі. 8. Я не кажу як наказ, але щоб заради дбайливости інших випробувати щирість вашої любови. 9. Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви Його вбожеством розбагатіли. 10. Даю в цьому лише раду: воно-бо вам личить, вам, що перші минулого року почали цю збірку не тільки робити, але й бажати. 11. Тепер же закінчіть її, щоб і так, як гаряче бажали, так і довершили за своєю спроможністю. 12. Бо коли є охота дати, то вона приємна мірою того, хто що має, − не того, чого не має. 13. Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоб була рівність: 14. щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність, 15. як написано: “Хто був зібрав багато, не мав над міру, а хто мало, не мав нестачі”».

Коментар до тексту

Cвятий Павло хотів, щоб коринтяни були щедрими. Як приклад для заохочення апостол розповідає про збірку Церков у Македонії, які, незважаючи на переслідування та нестатки, усе ж пам’ятали про потреби своїх зубожілих та гнаних братів і сестер у Єрусалимі (1 Кор 8:1–6). Македонія була однією з двох провінцій, на які римляни поділили Грецію, іншою була Ахая зі столицею Коринтом. Під час Другої місійної подорожі (49–51 рр. пор. Ді 15:40–18:22), перебуваючи на території Македонії, звідки й написав цього листа, Павло заснував спільноти у Филиппах, Солуні та Верії (Ді 16:11–17:15). Знаючи про природне суперництво між двома провінціями, апостол хоче використати його для добра потребуючих християн у Єрусалимі та реалізації надприродного плану. Він згадує Господа Ісуса (в. 9), Який через воплочення та життя, сповнене жертовного служіння, дав нам приклад для наслідування. Звертаючись до коринтян, Павло пригадує їхню готовність до пожертв і заохочує їх довершити розпочате з палкою ревністю та щедрістю[1].

Meditatio (розважання)

«Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоб була рівність: 14. щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність, 15. як написано: “Хто був зібрав багато, не мав над міру, а хто мало, не мав нестачі”». У 1 Кор 12:12–27 св. Павло представляє Церкву як Христове Тіло, у якому вірні є членами. Апостол завершує цей чудовий уривок словами: «І як страждає один член, страждають усі з ним члени, і як один член у славі, радіють з ним усі члени. 27. Ви ж – Христове Тіло і члени кожний зокрема» (1 Кор 12:26–27). Ці слова вказують не тільки на особливу близькість членів Церкви з Христом, але й на те, що саме через цю близькість ми, колись розділені через гріх, тепер зблизилися одні з одними.

Близькість християн, які творять одне церковне Тіло, вказує на нашу співвідповідальність та співпереживання. Якщо ми тісно поєднані з Христом, плекаємо стосунки з Ним, то не можемо залишатися егоїстами, бути байдужими чи нечутливими до потреб і життя інших людей. Приклад життя Ісуса вказує нам на той спосіб поведінки, яким ми покликані жити щодо наших ближніх. Наша увага до інших повинна внести гармонію в життя людей, яке буде основуватися на рівності, адже тільки вона зможе збалансувати надмір і нестачу. Ця рівність забезпечується увагою та відкритістю до інших, елементарною солідарністю, яка є просто виявом нашої людяности та християнської зрілости.

В останньому вірші цього уривку Павло цитує текст із книги Виходу, який демонструє, як ефективно Бог забезпечував потреби ізраїльтян у пустелі, посилаючи їм манну та перепелиць: «А як міряли омером, то ані той, хто назбирав багато, не мав лишнє, ані тому, хто назбирав мало, не бракувало; кожен, скільки на прохарчування кому було треба, зібрав» (Вих 16:18). Апостол закликає вірних, щоб так само, як Бог дбав про Ізраїль у пустелі (Вих 16:1–36), вони навчилися піклуватися одні про одних[2], а також про всіх інших потребуючих братів і сестер, долаючи закорінений егоїзм і наслідуючи любов та милосердя нашого Господа.

Oratio (молитва)

«Від усякої лихої стежки стримую я ноги, щоб пильнувати Твоє слово» (Пс 119:101).

Contemplatio (споглядання)

Різні політичні системи проголошують рівність усіх людей. Зазвичай такі речі здебільшого декларативні, бо на практиці життя дуже відрізняється від гучних гасел. Перші християни дали чудовий приклад життя, про яке читаємо в Діяннях апостолів: «Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось із того, що кому належало, але все в них було спільне. 33. Апостоли з великою силою свідчили про Воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі. 34. Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане 35. та й клали в ноги апостолів, і роздавалось це кожному за його потребою» (Ді 4:32–35). Сьогодні варто себе спитати, чому ми так далеко відійшли від ідеалу життя первісної Церкви, хоча й далі гордо називаємо себе учнями Ісуса і членами тієї самої Церкви?


[1] The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Corinthians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 165.

[2] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 2 Cor 8:15.

1 коментар до “Тринадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Рівність у Христовому Тілі (2 Кор 8:7–15)”

  1. Володимир

    “Сьогодні варто себе спитати, чому ми так далеко відійшли від ідеалу життя первісної Церкви, хоча й далі гордо називаємо себе учнями Ісуса і членами тієї самої Церкви?” – це ті питання, які мені не дають спокою уже декілька років…🤔❓🤔

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *