Lectio (читання)
«Однак, гадаю, що я нічим не нижчий від тих «архиапостолів»! 6. Хоч я і неук словом, але не знанням, як ми вам перед усіма та в усьому показали. 7. Невже я допустився гріха, смиряючи себе самого, щоб вас піднести вгору, – вам-бо проповідував даром Євангелію Божу? 8. Інші Церкви я оббирав, беручи від них плату, щоб вам служити. 9. І коли був у вас і терпів нестачу, я не був тягарем нікому, бо мені в моїй нестачі допомогли брати, що прийшли з Македонії. У всьому я вважав на себе, щоб вам не бути тягарем, і вважатиму й далі. 10. Як істина Христова, що в мені, цієї похвали ніхто в мене не відніме у сторонах ахайських! 11. Чому? Хіба я не люблю вас? Бог те знає. 12. А що роблю, те робитиму й далі, щоб узяти всякий привід у тих, які приводу шукають, щоб вони були схожими на нас у тому, чим хваляться. 13. Оті-бо – то апостоли неправдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових. 14. Воно й не дивно: сам-бо сатана вдає із себе ангела світла. 15. Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведности. Кінець їхній буде за ділами їхніми. 16. Знову кажу: нехай ніхто мене не вважає за безумного! А як ні, то прийміть мене за безумного, щоб і я міг трохи похвалитися. 17. Що я кажу, кажу те не в Господі, але немов у безумстві, що дає мені відваги хвалитися. 18. Тому що багато інших хваляться з тілесних спонук, то і я буду хвалитися, 19. бо ви радо терпите безумних, самі такі розумні! 20. Ви терпите, коли вас хтось неволить, коли хтось об’їдає, коли хтось обдирає, коли хтось ставиться до вас ізгорда, коли хтось б’є вас в обличчя! 21. На сором кажу це, які-то слабкі ми виявилися. Та в чому б там хто не виявляв сміливости, – говорю мов безумний! – я також можу її виявити».
Коментар до тексту
Цей уривок − частина т. зв. апології Павла (2 Кор 10–13), у якій він пояснює суть свого апостольського служіння. Апостол звертається до окремої групи, яка сформувалася у християнській громаді Коринта під впливом різного роду лжевчителів, що підривали апостольський авторитет Павла і всіляко намагалися представити його служіння в негативному світлі. На жаль, колишні язичники хотіли бачити в апостолі Ісуса Христа яскравого ритора, а не просто смиренного слугу, який у всьому намагався наслідувати свого Господа. До того ж, вимогливість апостола в моральних питаннях, інакше кажучи, наголос на чіткому зв’язку між вірою і щоденним життям природно викликав спротив у людей, які були християнами тільки декларативно, для них покірний і працелюбний Павло видавався претензійним невдахою. У цьому уривку св. Павло дуже відверто говорить про свої методи апостольського служіння, абсолютно незрозумілі лжевчителям (Павло саркастично називає їх «архиапостолами») і навіть деяким християнам, які, на жаль, потрапили під їхній згубний вплив.
Meditatio (розважання)
«А що роблю, те робитиму й далі, щоб узяти всякий привід у тих, які приводу шукають, щоб вони були схожими на нас у тому, чим хваляться». Відверта й енергійна мова св. Павла відкриває його велике серце, а також подиву гідне смирення разом із величезним бажанням здобути кожну людину для Христа. Трохи вище в цьому ж листі Павло пише: «Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми – слуги ваші ради Ісуса. 6. Бо Бог, Який сказав: “Нехай із темряви світло засяє”, – Він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа. 7. А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. 8. Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; 9 нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. 10. Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. 11. Нас-бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. 12. І так смерть діє в нас, а життя − у вас» (2 Кор 4:5–12).
Павло не ображається на невдячність та нерозуміння окремих християн, як і не дивується підлості тих, які його очорнюють і баламутять новонавернених у Коринті, його просто болить нездатність коринтян усвідомити, що люди, які хочуть мати вплив на громаду поза ним, насправді проповідують самих себе. Коринтяни ж, засліплені їхніми аргументами, дуже швидко забули навчання великого апостола й не вміють відрізнити зерно від полови.
Попри все, Павло не розчаровується, а запевняє, що й надалі здійснюватиме місію апостола – благовістуватиме Добру Новину і свідчитиме її дію у своєму житті, не залишаючи своїм противникам ані найменшої нагоди для оскаржень. При цьому вражає зосередженість та постійна сфокусованість апостола на основному, і тому жодні перешкоди не можуть змусити його опустити руки: св. Павло смиренно приймає випробування й не відмовляється від поставленої мети. У Посланні до Римлян він пише: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро» (Рим 8:28). Зв’язок Павла із Христом, тобто коли його серце та свідомість наповнені бажанням жити для Христа, дає йому змогу протистояти найпідступнішим випробуванням і терпеливо працювати для Господа.
Oratio (молитва)
«З кінців землі взиваю я до Тебе, коли умліває моє серце. Ти піднесеш мене на скелю, занадто круту для мене, 4. бо Ти – моє прибіжище й міцна вежа проти ворога» (Пс 61:3–4).
Contemplatio (споглядання)
Кожна людина, яка пережила зустріч із Христом, інакше дивиться на світ і все, що у світі. Кожна особа, яка вручила своє життя Христові, неминуче зустрічатиметься з фальшивістю, половинчастістю, кон’юнктурою, бажанням слави та різними нездоровими амбіціями тих, які називають себе учнями Ісуса. Декого це може дуже вражати і знесилювати. Проте життя Павла, його зосередженість на особі Ісуса Христа, уміння відсікати другорядне слугують чудовим прикладом поведінки для учнів Ісуса. Павло досвідчив Божу любов, тому любив Бога і людей. Ця любов була настільки автентична, що все неавтентичне не могло її зруйнувати.
Дуже дякую
Слава Ісусу Христу! Дякую за науку!