Третій тиждень Великого посту. Четвер. Любов покриває багато гріхів (Прип 10:1–22)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Розумний син звеселяє батька, | а син безумний – горе матері своєї. 2. Скарби, неправдою набуті, не дають користи, | справедливість від смерти рятує. 3. Господь не дасть праведникові голодувати, | жадливість злих Він геть відкине. 4. Рука ледача робить бідним, | збагачує рука старанних. 5. Розумний чоловік збирає влітку, | син безсоромний спить у жнива. 6. Благословення над головою праведника, | уста безбожних таять насильство. 7. Пам’ять праведника буде благословенна, | ім’я ж безбожника струхлявіє. 8. Мудрий серцем приймає заповіді, | а безумний балакун близький до погибелі. 9. Хто чесно ходить, той ходить безпечно; | хто крутить дорогою, той упіймається. 10. Хто мружить очі, завдає прикрости; | хто ж докоряє у вічі, той творить мир. 11. Уста праведного – джерело життя, | уста ж безбожного таять насильство. 12. Ненависть сварки роздуває, | а любов гріхи всі покриває. 13. В устах розумного перебуває мудрість, | києм же по спині недоумка. 14. Мудрі збирають знання, | уста ж дурного – близька погибель. 15. Майно багатого – його фортеця, | нещастя бідних – їхні злидні. 16. Праця праведного йде на прожиток, | безбожного заробіток – на погибель. 17. Стежка життя – берегти науку; | хто відкидає картання, ходить манівцями. 18. Уста правдиві ненависть закривають; | хто розсіває обмову, той дурний. 19. У багатомовності гріха не бракуватиме; | хто стримує язик, той розумний. 20. Язик праведника – добірне срібло; | серце ж безбожних – низької вартости. 21. Уста праведного багатьох годують, | а дурні через брак розуму вмирають. 22. Господнє благословення саме збагачує, | як не збагачує жадна праця».

Коментар до тексту

Цей уривок − частина великої збірки (10:1–22:16) коротких приповідок Соломона, зібраних разом, щоб висвітлити ту чи ту тему. Кожна приповідка містить окреме навчання, яке стосується головних тем цілої книги. Усі приповідки складаються з двох паралельних фраз, і часто друга протилежна до першої – технічно такий спосіб висловлювання називають антитетичним паралелізмом. Може бути, що друга фраза повторює ідею, висловлену в першій частині, але іншими словами – це синонімічний паралелізм. Цей уривок, як і приповідки до кінця 15-ї глави, містять повчання про різні аспекти щоденного життя. Так, наприклад, на самому початку стверджується, що «розумний син звеселяє батька», – ця тема часто повторюється у книзі Приповідок (15:20; 17:21; 23:15) і вказує на те, що поведінка дітей впливає на батьків. Мудрі діти шукають праведності та зберігають Закон (23:24; 28:7), а нерозумні вплутуються в аморальні справи та насильство (19:26; 29:3). У вв. 2–3 йдеться про справжню вартість праведного та нечестивого життя. В основі задуму цієї збірки − запропонувати людям орієнтир, як чинити за законами, які Господь дав Своєму народові (в. 8). Трохи далі автор стверджує, що «Острах Господній – мудрости навчання; | славу випереджує покора» (15:33)[1].

Meditatio (розважання)

«Ненависть сварки роздуває, | а любов гріхи всі покриває». Ця приповідка дає найкращий та універсальний рецепт з-поміж усіх можливих, які можна без вагання застосовувати до всіх життєвих ситуацій, особливо тоді, коли опонент уже не розуміє «нормальної мови» й не бачить своїх провин. Трохи далі в тексті Соломон стверджує подібну думку, але вже висвітлює її дещо з іншого боку: «Хто провину покриває, той любови шукає; | хто ж її згадує в розмові, той друзів розділяє» (Прип 17:9).

У Новому Завіті апостол Петро, який пише до переслідуваних християн Римської імперії, послуговується цією приповідкою, щоб підкреслити, наскільки важливо виявляти братерську любов у служінні ближнім: «Насамперед майте велику любов один до одного, бо любов силу гріхів покриває! 9. Будьте гостинні один до одного – без нарікання. 10. Служіть один одному кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті» (1 Пт 4:8–10). Звичайно, ширше значення цих слів апостола поширюється не тільки на християн, адже викликом для первісної Церкви часто була любов до тих, які їх переслідували.

Для спільноти в Коринті, яку роздирали поділи та внутрішні змагання і сварки, апостол Павло пропонує найкращий шлях розв’язання всіх проблем, який водночас є найбільшим даром для кожної людини, – любов. У своєму величному гимні апостол стверджує: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, 5. не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; 6. не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; 7. усе зносить, в усе вірить, усього надіється, усе перетерпить. 8. Любов ніколи не переминає» (1 Кор 13:4–8).

Коли ми любимо, то просто залишаємо минуле Богові, щоб мати майбутнє. Апостол Яків каже: «Мої брати, коли хтось із вас відступить від правди і коли хтось його наверне, 20. хай знає, що той, хто навернув грішника з хибної його дороги, спасе його душу від смерти й силу гріхів покриє» (Як 5:19–20). Навернути й покрити множество гріхів може тільки любов.

Oratio (молитва)

«Він тебе покриє крилами Своїми, і ти втечеш під Його крила; щит і забороло – Його вірність» (Пс 91:4).

Contemplatio (споглядання)

Однією спільною рисою багатьох інституцій та структур сьогодення є пошук найкращих стратегій розвитку та управління. У довгих годинах різноманітних дискусій завжди чомусь випадає наріжний камінь християнського життя − Євангеліє Ісуса Христа, у центрі якого − любов. Ми настільки втратили відчуття життєдайності й динаміки Євангелія, що пробуємо заново винайти колесо, а часто просто ходимо по колу. Ця маленька приповідка, написана за тисячу років до приходу Бога у цей світ в особі Ісуса з Назарета, пригадує нам, що ми клопочемося про багато, але не вміємо вибрати цю кращу частку, яка ніколи від нас не відніметься (пор. Лк 10:41–42), – Ісуса, Його навчання і приклад життя…

---

[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Prov 10:1 – 22:16; The Navarre Bible. Wisdom Books. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2004, P. 195–197.