Третій тиждень після Пасхи. Понеділок. Наслідування Учителя (Ді 6:8–7:5, 47–60)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Стефан же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. 9. І встали деякі із синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців, а й з Кілікії та з Азії і сперечалися зі Стефаном, 10. але не могли встоятися супроти мудрости й духа, що ним говорив. 11. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога”. 12. І підбурили народ, старших та книжників, і, наскочивши, схопили й привели його в Cинедріон. 13. Там вони поставили свідків, які говорили: Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та Закону. 14. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце й переінакшить звичаї, які Мойсей був передав нам”. 15. І коли всі, що засідали в Cинедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його обличчя, немов обличчя ангела. 7:1. А первосвященник спитав: “Чи воно справді так?” 2. Він же відповів: “Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з’явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані, 3. і сказав до нього: Вийди із землі твоєї і з роду твого і йди в землю, яку покажу тобі. 4. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані, а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його в цю землю, у якій живете нині. 5. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини. 47. А Соломон збудував Йому дім. 48. Та не в рукотворних проживає Всевишній, як пророк говорить: 49. Небо – престол Мій, земля ж – підніжок ніг Моїх. Який дім ви Мені збудуєте, каже Господь, або яке місце Мого відпочинку? 50. Хіба-то не Моя рука створила те все? 51. Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви. 52. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, Якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; 53. ви, що одержали Закон через звістування ангелів, але не зберігали його”. 54. Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього. 55. (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, 56. і мовив: Ось бачу відкрите небо й Сина Чоловічого, Який стоїть по правиці Бога”. 57. Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом 58. та вивели за місто й почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу в ногах хлопця, що звався Савло. 59. І каменували Стефана, який взивав, мовивши: Господи Ісусе, прийми дух мій! 60. А впавши на коліна, закликав сильним голосом: Господи, не постав їм цього за гріх! І, промовивши це, смертю заснув».

Коментар до тексту

У цьому уривку простежується подібність між переслідуванням Стефана та Страстями Ісуса. Стефан − повний Святого Духа, від Якого черпає сили для життя, відданого Богові, і так само, як Ісус, віддає своє життя. Противники Стефана не мають жодних аргументів, якими могли б переконати Стефана, тому лицемірно закидають йому богохульство. Тому так само, як і Ісуса, Стефана фальшиво оскаржують, арештовують і ставлять перед судом. Промова Стефана − найдовша з усіх промов у Діяннях апостолів. Замість оборонного слова він говорить про діяння Бога в історії його предків, щоб наголосити на тому, які очікування Бог має сьогодні. Згадавши історії патріархів, Стефан зосереджується на постатях Мойсея та Ісуса, про Якого заповідав Мойсей. Як люди бунтувалися проти Мойсея, так само вони не слухали й Ісуса. На підставі слів пророка Амоса (Ді 7:42 і наступні) Стефан стверджує, що непослух людей не може знищити Божого плану любові супроти роду Авраама (Пс 106:19–23; Іс 41:8). Цей обширний історичний вступ у пророчому стилі Стефан використовує для оскарження членів Синедріону, які хотіли безпричинно звинуватити його (вв. 51–53). Коли противники закидають Стефанові гріхи супроти Храму, то він, цитуючи Ісаю, пояснює, що Бог не живе в рукотворних храмах. Однак для євреїв, які переконані, що мають особливе право власності на контакт із Богом, ця мова надто дражлива. Бачачи відкритість християнства до інших народів та слухаючи відважні слова Стефана, який цитує Ісуса, його противники вважають таку поставу богохульною, тому каменують Стефана, який дуже подібно до Ісуса відходить з цього світу[1].

Meditatio (розважання)

«І каменували Стефана, який взивав, мовивши: “Господи Ісусе, прийми дух мій!” 60. А впавши на коліна, закликав сильним голосом: Господи, не постав їм цього за гріх! І, промовивши це, смертю заснув». На хресті Ісус віддав духа Отцеві (Лк 23:46), а тепер Стефан віддає духа Ісусові й так само, як Ісус, молиться за своїх катів (Лк 23:34). Отож зауважуємо, що учень не є понад учителя, а є, як його учитель (Мт 10:24–25).

«Постать Стефана важлива та особлива тим, що він провів чітку межу між юдаїзмом і християнством (Ді 7:1–53): Стефан проповідував християнство, вільне від юдейських національних обмежень, та оголосив Церкву справжнім Ізраїлем, а сучасний йому юдаїзм – відступником; показав, що в минулому Бог відкривав Себе не тільки людям на Святій Землі, але й Своїм вірним служителям, де б вони не жили, розглянув промисел у Божественних діяннях протягом сторіч та показав, що вони знаходять свою кульмінацію в християнстві як меті всієї історії єврейського народу. Стефан відзначив, що до Соломона отців не мали Храму, а тільки «Намет Присутності», зроблений Мойсеєм «за зразком, ним баченим»; Храму ж захотів Соломон, а не Бог.

Промова Стефана демонструє, що християнство почало усвідомлювати свою незалежність і самодостатність, а також відчуло, що воно повинно або увібрати в себе юдаїзм, або порвати з ним. Змалювавши сучасний і колишній характери чисто націоналістичної інтерпретації релігії, Стефан перейшов до викриття суддів: убивши Ісуса Христа, Праведника, вони показали себе спадкоємцями тих, які вбивали пророків і порушували Божий Закон (Ді 7:51 – 53).

Стефан – перший християнський мученик, смерть якого слугувала сигналом для масштабного гоніння християнської громади в Єрусалимі: «і всі, крім апостолів, розсіялися по різних місцях Юдеї та Самарії» (Ді 8:1). Пізніше Тертуліан писав, що «кров мучеників – насіння Церкви». Сам Ісус наприкінці Свого прилюдного служіння сказав: «Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю й не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Йо 12:24)»[2].

Oratio (молитва)

«На Тебе Я був зданий від утроби, від материнського лона Ти єси Бог Мій» (Пс 22:11).

Contemplatio (споглядання)

Усі ці сумні події спровокували стрімке поширення християнства в Римській імперії: від провінційного Єрусалима до сліпучої столиці − Рима. Вони є чудовим «розгорнутим коментарем до сили Христового Воскресіння», яка унікально діяла через Святого Духа, Який надихав свідчення багатьох чоловіків і жінок. Приклад цього першого мученика / свідка Христа ради додає нам відваги свідчити, не втрачаючи численних щоденних нагод та розуміння, що Бог часто починає там, де чисто-по-людськи все мало би просто закінчитися…


[1] Pismo Święte Starego i Nowego Testamentu. Najnowszy przekład z języków oryginalnych z komentarzem. Edycja Świętego Pawła 2009, S. 2401–2404.

[2] B. M. Metzger The New Testament: Its Background, Growth and Content (3rd ed.). New York: Abingdon Press 2003, Р. 216–218.

3 коментарі до “Третій тиждень після Пасхи. Понеділок. Наслідування Учителя (Ді 6:8–7:5, 47–60)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *