Світлий четвер. Характер християнського життя (Ді 2:38–43)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Петро ж до них: “Покайтесь, − каже, − і нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа. 39. Для вас бо ця обітниця і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог”. 40. І ще іншими багатьма словами він свідчив їм та умовляв їх: “Рятуйтеся від цього лукавого поріддя”. 41. Ті ж, що прийняли його слово, охрестились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ. 42. Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на Ламанні Хліба й молитвах. 43. І страх напав на кожну душу: багато було чудес і знаків, що їх апостоли робили».

Коментар до тексту

У цьому уривку описано відповідь на керигму (урочисте публічне проголошення) апостола Петра – прийняття слова, покаяння та хрещення. Зрештою, сам апостол у відповідь на запитання слухачів його керигми (Ді 2:14–36), що їм робити (Ді 2:37), закликає до двох дуже важливих речей – покаяння та хрещення − і відразу запевняє два наслідки: відпущення гріхів і прийняття дару Святого Духа (в. 38). Грецьке поняття «μετάνοια / matanoia» дослівно означає «переміна ума, зміна мислення, покаяння». У Новому Завіті цей термін найчастіше вживається на означення цілковитої переміни орієнтації / ставлення особи до Бога та Його наслідування. Зважаючи на контекст ужитку цього поняття у Старому Завіті, передусім ідеться про повернення до Бога. Інакше кажучи, прийняття Ісуса у своє життя тягне за собою неймовірні зміни: дар спасенної віри, покаяння / зміну життя, хрещення, відпущення гріхів, дар Святого Духа. Проголошення керигми уможливлює наближення людей до Бога цілими родинами, де б вони не жили (в. 39). Прийняття керигми змінює серця всіх людей – язичників і євреїв, які збунтувалися проти Бога кожен у свій спосіб (в. 40). Силу проголошення керигми можна побачити у наверненні відразу 3 000 людей (в. 41), які починають жити цілком новим життям, закоріненому в навчанні апостолів, у плеканні єдності, Євхаристії та постійній молитві (в. 42).

Meditatio (розважання)

«Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на Ламанні Хліба й молитвах». Відповідь віри на проголошення Доброї Новини, тобто всього того, що Бог зробив для світу завдяки Воплоченню, Життю, Страстям, Смерті та Воскресінню Його Сина Ісуса Христа, виявляється в цілковитій зміні життя – покаянні й поверненні до життя з Богом. Коли Бог стає Господом нашого життя, то Його Дух – Святий Дух – наповнює нас і провадить нами. Щоб втримати в собі це нове життя і в ньому розвиватися, треба робити чотири важливі речі, про які згадує Лука в Ді 2:42.

Насамперед маємо постійно заглиблюватися в навчання апостолів, яке міститься в Новому Завіті. У досвіді апостолів, у їхньому свідченні про Бога, Який у плоті Ісуса замешкав поміж нами, а передусім у переосмисленні всієї Історії Спасіння та життя Ісуса Христа у світлі зустрічі з Христом Воскреслим, міститься невичерпне джерело для нашого розуміння Бога, самих себе та ближніх. Від перших учнів апостолів і по сьогодні Церква під проводом Святого Духа переосмислює цей досвід зустрічі з вічним і постійно заглиблюється в пізнання Того, Хто є єдиною Дорогою, Правдою і Життям (Йо 14:6).

Єдність − це те, що Ісус дарує нам завдяки таїнству Свого Воплочення, Життя, Страстей, Смерті, Воскресіння та Вознесіння. В Ісусі відновлюється наша єдність із Богом і ближніми, яка була зруйнована через гріх. Тому ознакою життя в Бозі та в спільності з людьми є єдність. Якщо немає єдності, не може бути мови про зв’язок із Богом та любов до ближніх. Єдність − це одне з означень любові.

Ламання Хліба є іншою назвою Євхаристії. Сам Ісус заповів нам чинити це Таїнство на спомин про Нього (Лк 22:19), щоб ми могли завжди благодаттю Святого Духа черпати силу нового життя з таїнства Його Смерті та Воскресіння. У єврейській культурі спомин є духовним уприсутненням, участю в події. Єдність із Христом, Який є нашою Пасхою, єдина може дарувати нам силу жити динамікою Божого життя – приймати Його любов і дарувати її іншим.

Усе повинно починатися й завершуватися молитвою, яка є диханням душі. Молитва – це також відповідь вдячності Богові на Його присутність у нашому житті, піднесення того, що є в нашому серці, та всього нашого життя до Господа. Це завжди вихід поза себе, спілкування, духовний ріст через стосунки з Богом, очищення серця через щирість і покаяння… Молитва − це таїнство життя кожної особи в Бозі, яке зумовлює правильне й гармонійне життя у стосунках із ближніми…

Oratio (молитва)

«Лише в Бозі душа моя має спочинок, у Ньому моє спасіння» (Пс 62:2).

Contemplatio (споглядання)

Ці чотири основи християнського життя повинні слугувати для нас своєрідним тестом, настільки ми є християнами. Щоб бути учнями Ісуса, навчання апостолів треба не тільки пізнавати, але в ньому перебувати та жити згідно з ним. Це допоможе нам зберегти нашу єдність. Сам Ісус у Своїй Архиєрейській молитві після Тайної Вечері молився за всіх нас та нашу єдність: «Та не лиш за цих молю, але й за тих, які завдяки їхньому слову увірують у Мене, 21. щоб усі були одно, як Ти, Отче, у Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в Нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти Мене послав» (Йо 17:20–21). Брак християнської єдності є нашим соромом та вказує на реальний стан нашого духовного життя, а також послаблює наше свідчення назовні. Щоб цю єдність плекати, маємо зректися егоїзму й жити євхаристійним життям – черпати силу для любові у Христі й дарувати її іншим. Ісус навчає: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете Тіло Чоловічого Сина й не питимете Його Кров, не матимете життя в собі. 54. Хто Тіло Моє їсть і Кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня. 55. Бо Тіло Моє – їжа правдива, і Кров Моя – правдивий напій. 56. Хто споживає Тіло Моє і Кров Мою п’є, той у Мені перебуває, а Я – в ньому» (Йо 6:53–56). Укінці, молитва − це те, що допомагає нам пізнавати навчання апостолів та ним жити, плекати християнську єдність та жити євхаристійним життям, зрештою, жити як образ і подоба Божа…