Святих мучеників Бориса і Гліба. Неймовірна любов (Рим 8:28–39)

Lectio (читання)

Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, − покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро. 29. Бо яких Він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був первородний між багатьма братами; 30. яких же наперед призначив, тих і покликав, а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив. 31. Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? 32. Він власного Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас − як же разом із Ним не подарує нам усього? 33. Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог – Той, що оправдує; 34. хто ж той, що засудить? Христос Ісус, Який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, − Він заступається за нас. 35. Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? 36. Як написано: «За Тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз». 37. Та в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас. 38. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39. ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.

Коментар до тексту

Дехто вважає, що в Рим 8 міститься вершина богослов’я Нового Завіту. І хоча в Новому Завіті є дуже багато текстів, які можуть заслуговувати на таке визначення, це твердження небезпідставне. Перші чотири глави цього послання (Рим 1–4) присвячені темі оправдання вірою, у них апостол Павло пояснює, що всі люди грішні перед Богом і не можуть самі себе спасти, а оправдуються вірою завдяки спасительній ласці Ісуса Христа. Наступні чотири глави розповідають про життя в Ісусі Христі (Рим 5–8). Святий Павло наголошує, що завдяки смерті Ісуса (Рим 5) ми примирені з Богом та звільнені з-під влади гріха (Рим 6) і прокляття, на яке заслужили невиконанням вимог старозавітного Закону (Рим 7), а тепер можемо жити новим життям під проводом Святого Духа − саме про це йдеться в Рим 8. Ця глава є урочистим акордом довгої Історії спасіння. Весь текст пронизаний радісним осмисленням мудрої дії Божого Провидіння, що має зродити в нас прагнення розділити з Богом Його життя, задля якого ми були сотворені. Апостол захоплюється Божою мудрістю та неймовірною силою Божої любови до людей, яку не можуть зупинити жодні перешкоди.

Meditatio (розважання)

«Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39. ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім». Божа любов вражає − це перший висновок, який напрошується після того, як ми усвідомлюємо суть Історії спасіння, представленої на сторінках Святого Письма. Писання Старого та Нового Завітів говорять про одне – як сильно Бог любить тебе й мене, кожного з нас, усіх людей.

У Старому Завіті Бог немовби навшпиньки входить в життя деградованого гріхом людства й поступово відкриває Своє любляче обличчя. «Я полюбив тебе відвічною любовʼю, тим і зберіг для тебе Мою ласку», – звертається Господь до старозавітного Ізраїлю через пророка Єремію (31:3). «Гори зрушаться й горби похитнуться, Моя ж любов від тебе не відступить, Мій Союз миру не похитнеться, – каже Господь, Якому тебе жалко», – читаємо в тій частині книги пророка Ісаї (54:10), у якій ідеться про грандіозну віднову людства завдяки неймовірному приниженню, стражданню та смерті таємничого Слуги Господнього (пор. Іс 53).

Образ Слуги Господнього відкривається в особі Ісуса з Назарета, про Якого розповідає Новий Завіт. Цю парадоксальну любов Бога до людини, Творця до Свого творіння, яке Його відкинуло і зневажило, св. Павло передає одним реченням із цього ж Послання до Римлян, де йдеться про те, як у Христі Бог примирив із Собою весь світ: «Бог же показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим 5:8). Саме тому ніхто й ніщо – жодне створіння на небі й на землі – не може відлучити нас від Божої любови. Це найпевніша й найважливіша річ у цьому світі. Людина, яка це розуміє, знаходить справжній мир і є просто щасливою.

Oratio (молитва)

«Він мене на простір вивів і визволив мене, бо мене любить» (Пс 18:20).

Contemplatio (споглядання)

У часі війни, яку рашисти розв’язали в Україні, багато речей виявилися дуже непевними й хиткими. Світ перемінився. Світ узагалі стає чужим і загрозливим для людини в ситуації тотального страждання через втрату близьких або ж небезпеки для нашого особистого життя. Це може відбуватися й поза війною, тоді, коли немає жодної допомоги, і ми просто полишені самі на себе. У такій ситуації сьогоднішній текст є радісним дзвоном надії, який будить нас із заціпеніння болю, самотности й безнадії. Ці слова є світлом, яке пробивається крізь мряку сумнівів і страхів, болю та розчарувань, зневіри й відчуття відсутности сенсу життя. Дехто терпить так багато, що не має сили та бажання жити. Саме для таких зранених і стомлених, знесилених і заціпенілих цей текст каже, що є Хтось сильніший за саму смерть, і Він безмежно любить кожну людину, тебе й мене. Любить і не зупиниться, поки ми не будемо щасливі. Готовий на все, бо вже перетерпів розпʼяття і смерть, а також воскрес, щоб ми жили повнотою справжнього життя. У цьому й полягає Добра Новина.