Lectio (читання)
«Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав Своїх учнів: “За кого мають люди Сина Чоловічого?” 14. Ті відповіли: “Одні − за Йоана Хрестителя, інші − за Іллю, ще інші − за Єремію або одного з пророків”. 15. “На вашу ж думку, – до них каже, – хто Я?” 16. Озвався Симон Петро і заявляє: “Ти – Христос, Бога Живого Син”. 17. У відповідь Ісус сказав до нього: “Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець Мій Небесний. 18. Тож і Я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що Я на цій скелі збудую Мою Церкву, і пекельні ворота її не подолають. 19. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі, і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі”».
Коментар до тексту
Свято апостолів Петра і Павла − це чудова духовна подія, у якій ми переживаємо багато Божих одкровень, благословень та неймовірних прикладів для духовного життя християн різних часів. Це свято є особливим знаком «різноманітної Божої благодати» у житті двох дуже різних людей, які після зустрічі з Христом, пережили надзвичайний досвід та відкрили для себе настільки грандіозні Божі перспективи, що все їхнє життя набуло не тільки справжнього сенсу, але чітко розділилося на життя до і після, тобто на життя до зустрічі з Христом та життя після неї. Саме ця зустріч спрямувала їхні погляди, а також віру, надію та любов в одному напрямку. Літургійні читання Євангелія та Апостола свята дають змогу зробити декілька важливих штрихів стосовно кожного з них і дати нам поживу для духовних роздумів на сьогодні.
Meditatio (розважання)[1]
«Тож і Я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що Я на цій скелі збудую Мою Церкву, і пекельні ворота її не подолають».
Петро
Ісус покликав Петра, коли той разом зі своїм братом Андрієм закидав сіті на березі Галилейського озера. Простота, безпосередність, а головно готовність піти за Христом і залишити свій малий світ із простими і зрозумілими обов’язками, які Петро виконував задля підтримки своєї родини, відкрили перед галилейським рибалкою цілий світ, який він мав підкорити на послух Богові через поширення Євангелії Ісуса Христа, ставши чудовим інструментом у Божих руках після довгого шляху духовного перетворення.
Цей рибалка був відважним та прямим, інколи, може, навіть наївним. Він мав власне розуміння майбутнього свого народу та свої сподівання стосовно Месії. Зустрівши Христа, він навіть делікатно пробував переконати Ісуса прийняти його (легшу) версію реалізації Божих планів (пор., напр., Мт 16:22). Однак декілька років, проведені з Христом (окрім того, що Петро всюди подорожував із Ним, після того, як Ісус виголосив першу проповідь у рідному Назареті, і односельчани не прийняли Його (пор. Лк 4:16–30), Христос поселився в домі тещі Петра в Капернаумі, і це місто в Євангеліях стало «Його містом», містом Ісуса – пор. Мт 9:1; Петро та його брат Андрій були синами простого рибалки Йоана з Витсаїди), зустріч із Воскреслим, глибоке переосмислення значення Життя і Страстей Ісуса назавжди визначили його власне життя, яке сповнилося найбільшою посвятою, любов’ю та вірністю. Цей чоловік був здатний любити та наслідувати Христа. Так може любити тільки людина великого серця, сповнена дитячої простоти та відкритости. Напевно, саме ці, а може ще й інші риси спонукали Ісуса вибрати його Своїм апостолом, а згодом призначити головою апостольського збору.
Шлях Петра з берега Галилейського озера до відповідальности свідчити Воскреслого перед сильними цього світу тривав декілька років – років, сповнених невимовного здивування побаченим та почутим; моментів переосмислень та розчарувань; годин великих болів та терпінь; періоду зради та сліз розкаяння; моментів невимовної радости, прощення, любови та непідробленої й осмисленої готовности віддати своє життя заради Христа. Завдяки дії Божої благодати в його житті він, на перший погляд, не маючи відповідної «богословської» підготовки, став настільки переконливим свідком, як повідомляє розповідь про Зіслання Святого Духа в Діях Апостолів, що вже в перший день свята тільки одною проповіддю навернув 3000 осіб. Цьому передував шлях глибокого дозрівання та діяння Божої благодати в його особистому житті. Читання Євангелія свята представляє один із дуже важливих епізодів у житті Петра.
Місце, де відбувається подія, – околиця Кесарії Филипової, яку син Ірода Великого (Ірод Филип) близько 2-го р. до Хр. розбудував на честь імператора Тиберія та своєї власної особи. Саме на околицях цього міста, куди прийшов Ісус зі Своїми учнями, було висічене у скелі погруддя грецького божка (ідола) Пана, якого колись вшановували місцеві мешканці (у певний період місто навіть називалося Паніум), а в печері було капище на його честь. Перед тим Ірод Филип розбудував місто, а сам Ірод Великий, отримавши його від імператора Августа 20 р. до Хр., спорудив у ньому храм з білого мармуру на честь цього ж Августа. Отже, ця місцевість мала свою історію ідолопоклонства.
У цьому контексті Ісус ставить запитання апостолам: «За кого Мене мають люди?» І після того, як апостоли висловили різні версії, які побутували в народі, Петро від імені всіх раптово робить унікальне визнання віри: «Ти – Христос, Бога Живого Син». Істинне значення цього ісповідання Петро усвідомить уже після Воскресіння Ісуса, і то до такої міри, що віддасть за цю віру своє життя, але в околицях Кесарії Филипової Петро висловлює твердження, яке на ту мить було наслідком незвичайного Божого одкровення. Сам Ісус підкреслює, що визнання Петра – це одкровення від Самого Небесного Отця, а не наслідок його особистих пошуків чи прозрінь, водночас це не та інформація, якою хтось із людей міг поділитися з Петром («бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець Мій Небесний»). Ісус називає Петра «щасливим», бо той пережив досвід Бога, який згодом, збагатившись досвідом зустрічі з Воскреслим, назавжди наповнить його життя сенсом та радістю.
Роль Петра в Євангеліях особлива. Читаючи ці тексти приватно, можемо відкрити для себе силу цієї особи: насамперед він є той, хто покликаний залишити все та йти за Ісусом (Мт 4:18–20; Лк 5:1–11); Ісус зціляє його тещу (Мт 8:14–15; Мр 1:30–31; Лк 4:38–39); Петро завжди очолює список / перелік Дванадцяти апостолів (Мт 10:2–4; Мр 3:16−19; Лк 6:14–16); Петро говорить, коли кровоточива жінка торкає Ісуса (Лк 8:45); Петро разом із Яковом та Йоаном присутній при воскресінні дочки Яіра (Мр 5:37; Лк 8:51); Петро йде по воді (Мт 14:28–31); він визнає віру в Ісуса навіть тоді, коли інші апостоли відходять (Йо 6:66–69); Петро просить Ісуса пояснити притчу про те, що осквернює людину (Мт 15:15); він визнає в Ісусі Месію (Мт 16:13–19; Мр 8:27–30; Лк 9:18–21); Ісус дорікає Петрові, коли той відмовляє Його від Хресної дороги (Мт 16:21–23; Мр 8:31–33); разом з Яковом та Йоаном Петро стає свідком Преображення Ісуса (Мт 17:1–9; Мр 9:1–9; Лк 9:27–36); Сам Ісус залучає Петра до дискусії про податок на Храм (Мт 17:24–27); Петро запитує Ісуса про те, скільки треба прощати (Мт 18:21–22); Петро від себе та інших апостолів каже Ісусові, що вони залишили все та пішли за Ним (Мт 19:27–30; Мр 10:28–31; Лк 18:28–30); тільки Петро пам’ятає про всохле фігове дерево (Мр 11:20–25); Петро говорить з Ісусом під час омивання ніг (Йо 13:6–11); на Тайній Вечері Ісус провіщає відречення Петра (Мт 26:31–35; Мр 14:27–31; Лк 22:31–34; Йо 13:36–38); Петро засинає в Гетсиманії в часі чування Ісуса (Мт 26:36–46; Мр 14:32–42); під час арешту Ісуса Петро атакує слугу первосвященника (Мр 14:47; Йо 18:10–11); Петро відрікається від Ісуса в часі Страстей (Мт 26:69–75; Мр 14:66–72; Лк 22:55–61; Йо 18:15–17); після Воскресіння Ісус каже Петрові, що випередить його в Галилеї (Мр 16:7); Петро біжить до Гробу Ісуса та знаходить його порожнім (Лк 24:12); Клеопа та інший учень дізнаються, що Ісус з’явився Петрові (Лк 24:34); Петро закидає сіті на підбадьорливе слово Ісуса (Йо 21:15–19); укінці Ісус відновлює Петра та загоює рани його зречення (Йо 21:15–19). Окрім Євангелій, Діяння апостолів та два соборні послання апостола Петра відкривають масштаб цього, на перший погляд, простого рибалки. Тому Ісус ставить його на чолі апостолів пильнувати єдність Церкви. Влада, яку отримує Петро, – унікальний Божий дар, а не винагорода за аскетичні та інтелектуальні успіхи колишнього рибалки. Саме Петро став першим християнським місіонером серед язичників, місіонером для євреїв, а вкінці мучеником задля Христа в Римі.
Павло
Павло народився на початку нашої ери в Тарсі − головному місті Кілікії на південному сході Малої Азії (сучасна Туреччина), великому освітньому центрі, який уступав лише Атенам та Олександрії. Сучасником Павла в Тарсі був стоїчний філософ Нестор – наставник Тиберія і глава впливової школи. Батько майбутнього апостола народів був фарисеєм (Ді 23:6), але Павло народився римським громадянином (Ді 22:28). Бог у своєму Провидінні вчинив так, що Павло був людиною трьох світів: мав єврейське коріння, грецьке виховання та римське громадянство. Усе це пізніше чудово послужило справі Євангелія: його єврейське коріння дало йому змогу краще усвідомити Боже діяння в Історії Спасіння; грецьке виховання полегшило комунікацію з язичниками та вченими людьми зрозумілою для них мовою; римське громадянство стало у пригоді в численних місійних подорожах, позаяк людина з римським «паспортом» могла легше долати великі відстані та комунікувати у стародавньому світі.
Більшу частину юности Павло провів не в Тарсі, а в Єрусалимі, «біля ніг» знаменитого єврейського наставника Гамалиїла (Ді 22:3) – тут він отримав освіту не тільки зі Старого Завіту, але й у галузі раввіністичної інтерпретації Тори. На відміну від Гамалиїла (Ді 5:34–39), ревність Павла викликала в ньому вороже ставлення до учнів Ісуса Христа, що спонукало його до жорстоких переслідувань християн.
Проте зустріч із Христом по дорозі до Дамаска назавжди перемінила його життя. Навернення Павла є однією з найважливіших подій ранньохристиянської історії. Про неї можна прочитати три розповіді у книзі Діянь (Ді 9:3–19 − коротка розповідь Луки; Ді 22:6–16 та 26:12–18 − розповіді самого Павла). Це спроби передати людською мовою досвід, невимовний у звичайних категоріях. Згодом Павло неодноразово говорив, що його навернення відбулося лише завдяки силі й милості Божій, які зробили з нього протилежність тому, чим він був (1 Кор 9:17; 15:10; Гал 1:15 і т.д.). Він був переконаний, що бачив воскреслого Ісуса, а тому має всі підстави бути апостолом (1 Кор 9:1; 15:8; пор. Ді 1:22).
Старий Завіт сформував у Павла низку базових богословських понять: монотеїзм; віру, що спасіння полягає у праведності перед Богом; ідею жертви за гріхи; навчання про прийдешній Суд, тілесне воскресіння й месіанське Царство. Усі ці ідеї він глибоко переосмислив після зустрічі з Христом.
Якою ж була нова віра? Що володіло розумом і серцем колишнього гонителя? Павло увірував, що Ісус із Назарета живий. Розп’ятий Месія більше не мертвий: Він − живий Господь і Владика. Під час навернення по дорозі в Дамаск Павло усвідомив це з такою силою, що ця віра не залишала його ніколи. Усі його послання пронизані впевненістю в живій присутності воскреслого Христа Владики. Отже, у своєму покликанні апостол надавав стрижневого значення благодаті Божій. Дотриманням Закону Мойсея Павло не тільки не заробив статусу перед Богом, але впав у тяжкий гріх – переслідував учнів Ісуса. Ніяких особистих заслуг: Павло не вибирав Бога – Бог Сам його обрав; Бог не покарав його за ворожнечу проти Христа, а помилував.
Світогляд Павла перед наверненням можна окреслити так: є один Бог, Який вибрав один народ, і є одне майбутнє для цього народу (воскресіння мертвих і царювання Бога на Сіоні). Зустрівши Ісуса Христа, Павло глибоко переосмислив ці три тези у тринітарних категоріях: є один Бог та один Господь (пор. 1 Кор 8:6) – Ісус Христос і Святий Дух; є один Божий народ – не тільки народ Ізраїлю, але Божий народ з язичників та євреїв в одному Тілі Церкви; у Божому задумі є одне майбутнє не тільки для Ізраїлю, але для всіх людей, які у воскресінні мертвих отримають у спадок нову землю та нове небо – оновлений та переображений світ.
Як наслідок глибокого досвіду зустрічі з Христом Павло заснував низку нових громад у Малій Азії, Македонії, Греції та інших країнах і написав серію послань, які становлять приблизно чверть Нового Завіту. У кожному з послань Павло намагався підбадьорити молоді спільноти в їхній вірі у Христа та допомагав першим християнам долати різні труднощі на дорозі духовного преображення. Дуже часто Павло ділився особистим досвідом життя у Христі та результатами Божого діяння в його житті, і такі уривки з його послань часто називають автобіографічними. Сьогоднішній уривок з читання апостола є одним із чудових прикладів, у якому великий апостол розповідає про своє особисте життя єврея, члена Божого народу, який усвідомив унікальність Божих обітниць, сповнених у Христі, та особисто пережив надзвичайний досвід Бога завдяки Його невимовній милості. Цей досвід так сильно скеровував життя Павла, що задля поширення Доброї Новини про Христа він здолав десятки тисяч кілометрів пішки та з великою мужністю і вдячністю переживав найрізноманітніші випробування. Павло ніколи не жалівся на труднощі апостольського життя, а навпаки міг сказати: «Ба, більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради Якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати 9. і опинитися в Ньому не з праведністю моєю, що від Закону, а з тією, що через віру у Христа, з праведністю, що від Бога – від віри, 10. щоб спізнати Його та силу Його Воскресіння й участь у Його муках, уподібнюючись Йому у смерті, 11. аби якось осягнути воскресіння з мертвих» (Флп 3:8–11).
Oratio (молитва)
«Небо, о Господи, діла Твої предивні прославляє і Твою вірність у святих громаді» (Пс 89:6).
Contemplatio (споглядання)
Через 30–40 років після смерти Ісуса, завдяки натхненному служінню апостолів, а насамперед Петра й Павла, у кожному великому місті Малої Азії, Греції та Італії була як мінімум одна християнська конгрегація. У Діяннях апостолів читаємо, що завдяки свідченню апостолів Добра Новина дуже швидко огорнула 32 країни, 54 міста й 9 середземноморських островів. Обидва апостоли по-різному та в різний час пережили унікальний досвід зустрічі з Христом, що зумовило швидке поширення християнського руху від провінційного Єрусалима до сліпучої столиці імперії – Рима. Бог у надзвичайний спосіб реалізував Свої задуми через смиренного та покірного рибалку й ерудованого новонаверненого раввина Павла, адже Божа «сила виявляється в безсиллі».
Задля віри у Христа й поширення Євангелія обидва апостоли заплатили найвищу ціну – жертву власного життя. У часи переслідування християн Нероном Павлові як римському громадянинові відрубали голову, а Петра розіп’яли головою вниз, бо він вважав себе недостойним бути розп’ятим так, як його Господь.
[1] Думки в розважанні та запрошенні до споглядання тексту основані на: J. Gish, Peter the Apostle, In J. D. Barry, D. Bomar, D. R. Brown, R. Klippenstein, D. Mangum, C. Sinclair Wolcott (…) W. Widder (Eds.), The Lexham Bible Dictionary. Bellingham, WA: Lexham Press 2016 (Electronic edition Logos 9); B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 196–200, 221–225.
