Святого славного пророка Іллі (Лк 4:16−30)

Час прочитання: 15 хвилин

Lectio (читання)

«І прибув Він у Назарет, де був вихований, увійшов Своїм звичаєм суботнього дня в синагогу й устав, щоб читати. 17. Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, Він натрапив на місце, де було написано: 18. “Господній Дух на Мені, бо Він Мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, 19. оповістити рік Господній сприятливий”. 20. А згорнувши книгу, Він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на Нього. 21. І Він почав до них говорити: “Сьогодні збулось це Писання у вухах ваших”. 22. Усі свідчили про Нього й чудувалися словам ласки, які линули з уст Його, і говорили: “Чи ж Він не Син Йосифа”? 23. А Він казав їм: “Ви, певно, скажете Мені цю приповідку: Лікарю, вилікуй себе самого. Про що ми чули, що сталося в Капернаумі, зроби те й тут, на Твоїй батьківщині”. 24. Він же додав: “Істинно кажу вам: Ніякого пророка не приймають добре у своїй батьківщині. 25. Та Я вам кажу по правді: Багато вдів було в Ізраїлі за днів Іллі, як закрилось було небо на три роки й шість місяців, і великий голод лютував по всьому краю, 26. однак ні до однієї з них не був посланий Ілля, тільки в Сарепту, що в краю Сидонськім, до вдови-жінки. 27. Та й прокажених теж в Ізраїлі було чимало за пророка Єлисея, однак ніхто з них не очистився, крім сирійця Наамана”. 28. Почувши це, усі в синагозі наповнилися гніву 29. і, вставши, вигнали Його геть за місто й повели Його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його додолу. 30. Та Він, пройшовши серед них, пішов далі».

Коментар до тексту

Уривок Євангелія, у якому Лука подає проповідь Ісуса в рідному Назареті, слугує своєрідним репрезентативним зразком місії Ісуса серед власного народу, а навіть парадигмою цілого Його служіння. Цей епізод чітко показує Божий план щодо світу та роль Ісуса в ньому. Він також демонструє, які реакції в людських серцях викликає навчання Ісуса (Лк 2:34−35): тут наявна цікавість поряд із відкиненням. Опис людської неспроможности позитивно відповісти на Божий план відлунює до послання в кінці старозавітної книги Второзаконня, а також до теми ставлення вибраного народу до Божих пророків та посланців. Лука ще неодноразово повертатиметься до цієї паралелі з пророками, навіть Сам Ісус скаже: «Горе вам, що будуєте гроби пророкам, а це ваші батьки їх убили! 48. Ви так стаєте свідками й даєте згоду вчинкам батьків ваших: вони їх повбивали, а ви будуєте їм гроби! 49. Тому й каже Мудрість Божа: Я їм пошлю пророків і апостолів, вони деяких із них убʼють, а деяких будуть гонити, 50. щоб цей рід відповів за кров усіх пророків, пролиту від сотворення світу, 51. від крови Авеля до крови Захарії, забитого між вівтарем і Храмом. Так, Я кажу вам: Рід цей здасть за те рахубу!» (Лк 11:47−51). У 7-й главі книги Діянь апостолів уміщено співзвучну промову первомученика Стефана[1].

Слова з книги пророка Ісаї (61:1−2а; 58:6), які Ісус прочитав перед зібраним у синагозі народом (Лк 4:18−19), дуже стисло, але водночас доволі масштабно окреслюють план Божої місії для людей, яку Ісус прийшов сповнити. Що мав на увазі Ісая? Як Ісус хоче сповнити цю місію? У чому, зрештою, вона полягає?

Свідомий помазання Святим Духом – «Господній Дух на Мені» (пор. Лк 3:22), Ісус обʼявляє, що Він і є отим Господнім Слугою з книги Ісаї, Який приніс «Добру Новину бідним», трохи далі, у Проповіді на рівнині, Ісус знову скаже подібні слова: «Блаженні вбогі, бо ваше Царство Боже» (Лк 6:20)[2].

Конкретно це означає, що час Ісуса (месіанський час) – це початок надзвичайних змін, які торкаються щоденного життя кожної людини. Передусім ідеться про настання економічної та правової справедливости, бо саме тепер треба «звіщати полоненим визволення», благовістувати «сліпим прозріння» − духовне та фізичне. А ще Ісус прийшов, щоб «випустити пригноблених на волю». У Його служінні це означає зцілення хворих, прощення гріхів та проголошення етичного вчення, яке декларує соціальну та економічну справедливість. У контексті пророцтва Ісаї ці слова також означали відновлення Ізраїлю – повернення народу з полону. Вислів «оповістити рік Господній сприятливий» − цитата з Іс 61:2, яка спирається на повчання про Ювілейний рік із книги Левіт 25:8−17, зокрема в. 10 («Вважатимете за святий пʼятдесятий рік, і проголосите волю всім мешканцям краю. То буде ювілей для вас, і кожен повернеться у свою посілість і до роду свого»), у якому йдеться про економічну справедливість, адже в цей рік прощали всі борги, а рабів відпускали на волю.

Для багатьох читачів Євангелія завжди існує спокуса надавати цій звільняючій діяльності Ісуса радше духовного чи символічного значення, але як і пророк Ісая, архангел Гавриїл, Пречиста Діва Марія, Захарія − батько Йоана Хрестителя, Господні ангели поблизу Вифлеєма та старець Симеон, Ісус говорить про реальні речі, які сповняться для Його сучасників у месіанську епоху, що розпочалася з Його приходом (Лк 1:32−33, 54−55, 68−79; 2:10, 25−32)[3].

Попри всю унікальність Доброї Новини, яку проголошував Христос, та здивування від Його слів («Усі свідчили про Нього й чудувалися словам ласки, які линули з уст Його»), Ісусові земляки все-таки «говорили: “Чи ж Він не Син Йосифа?”» Факт Його людського походження, зростання у всіх на очах у звичайних умовах галилейського села стали для людей непереборною перешкодою. Можливо, навіть неусвідомлене запитання: «Чи може Бог бути аж так близько до людини?» та правдиві й непопулярні слова Ісуса на кшталт того, що говорили старозавітні пророки (див. Лк 4:23−30), виявилися схожими до хірургічного скальпеля, який пропонує зцілення через розтин загноєних ран умів і сердець. До такого ніхто не був готовий. До того ж, Ісус поставив у приклад язичників, які відповідали вірою на послання старозавітних пророків, зокрема Іллі та Єлисея, чим викликав таку лють, що перед хвилею захоплені односельці, «уставши, вигнали Його геть за місто й повели Його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його додолу», але позаяк прилюдна місія Ісуса тільки починалася, якимось чудесним способом «Він, пройшовши серед них, пішов далі».

Цей епізод став початком шляху Ісуса, який через Страсті та Розп’яття привів Його до Воскресіння. Проте найважчими були дорога й події, які передували Воскресінню, – це був час сповнення Божої волі, непопулярних і не завжди зрозумілих промов та часто негативно трактованих релігійною елітою вчинків. Це був шлях Пророка, через Якого і в Якому Бог відкривав Свою волю та був особливо присутній у світі.

Подібною (але не повністю, бо Ісус − не просто пророк) була місія всіх пророків, які приготовляли час та служіння Ісуса Христа. Після Свого Воскресіння, розмовляючи з учнями в дорозі до Емауса, Ісус сказав до них: «“О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти у Свою славу?” І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до Нього» (Лк 24:25–27). Одним із таких пророків був Ілля (з містечка Тішбе в Гілеаді – гориста територія на схід від Йордану, яку заселили племена Манасії, Гада та Рувима), приклад служіння якого, і то навіть серед язичників, згадує Сам Ісус і пам’ять якого сьогодні літургійно творимо.

Meditatio (розважання)[4]

«Та Я вам кажу по правді: Багато вдів було в Ізраїлі за днів Іллі, як закрилось було небо на три роки й шість місяців, і великий голод лютував по всьому краю, 26. однак ні до однієї з них не був посланий Ілля, тільки в Сарепту, що в краю Сидонськім, до вдови-жінки». Ілля був великим пророком-чудотворцем, який сповняв своє служіння в часи правління ізраїльських царів Ахава та Ахазії (IX ст. до Хр.) і найбільше став знаним своїм спротивом язичницькому культові Ваала та вознесінням на небо у вогненній колісниці в кінці життя.

Історію натхненої та стражденної пророчої діяльности Іллі можна прочитати в 1 Цар 17–2 Цар 2. Його ім’я в перекладі з єврейської на українську дослівно означає «мій Бог Ягве» (אֱלִיהוּ / Elijah). Усе своє життя він присвятив свідченню, що Ягве − єдиний істинний Бог, а ханаанський божок бурі і дощу – Ваал − просто німий ідол. Суть його послання, яке відзначалося численними чудесами, полягала в намаганні донести сучасникам правильне розуміння того, Ким є Бог, – Cуверен над сотвореним світом та природними стихіями, а також справедливий Податель дібр тим, хто їх потребує.

Тільки на одне слово та прохання Іллі Господь стримував або посилав на землю дощ (1 Цар 17:1–7; 18:41–46), помножував борошно та олію в домі бідної вдови в Сарепті Сидонській (1 Цар 17:8–16), а також воскресив її сина (1 Цар 17:17–24). Допомагаючи вбогим, Ілля дуже добре свідчив, Ким є Бог, Якому він служить. Водночас ідолопоклонство викликало в нього огиду та спонукало до різких дій: пророк власноруч знищив 450 пророків Ваала (1 Цар 18:20–40), що спричинило загрозу його життю, тому що цар Ахав та його дружина Єзавель, а пізніше і їхній син Ахазія шукали пророка, щоб звести його зі світу (1 Цар 19:21; 2 Цар 1).

У Святому Письмі помітна паралель між особами Іллі та Мойсея: обоє удостоїлися пережити унікальну зустріч з Богом на горі Хорив (інша назва цієї гори – Синай; Вих 24:9–18; 33:18–23; 34:29–35; та 1 Цар 19:11–18); обоє розділяли води: Мойсей – Червоного моря (Вих 14:15–31), а Ілля – Йордану (2 Цар 2:8); обоє залишили після себе учнів, які продовжили їхню справу: Мойсей – Ісуса Навина (Вих 17:8–16, багато інших текстів у Пʼятикнижжі та ціла книга Ісуса Навина), а Ілля – Єлисея (1 Цар 19:19–21 та інші тексти у 2 Цар); обоє як представники основи Старого Завіту з’явилися Ісусові в часі Його Преображення на горі (Мт 17:3–8; Мр 9:4–8; Лк 9:30–36).

Крім до чудотворного діяння над силами природи, Ілля мав також особливу здатність зникати та зʼявлятися (1 Цар 18:7–12; 2 Цар 2:1–12), а найвідомішою подією стало вознесіння Іллі на небо у вогняній колісниці (2 Цар 2:1–12). Отже, Ілля не помер, а був узятий на небо. Майже через 400 років після цього пророк Малахія отримав слово від Господа з обіцянкою: «Ось Я пошлю вам Іллю-пророка перед приходом Дня Господнього, великого і страшного. І він наверне серце батьків до дітей і серце дітей до батьків, щоб Я, прийшовши, не побив землі прокляттям» (Мал 3:23–24) − цей текст завершує Старий Завіт. Перегорнувши декілька сторінок далі, у Євангелії від Матея зустрінемося з особою Йоана Хрестителя. І тут, звичайно ж, не йдеться про якусь реінкарнацію – просто Господній Хреститель діє в дусі та силі Іллі. Сам Ісус у Євангеліях від Матея та Йоана стверджує, що Іллю не треба чекати в буквальному сенсі – той, про кого говорив Малахія, уже прийшов в особі Йоана Хрестителя (Мт 11:14; Йо 1:19–25): він готує дорогу для Господа (Мт 3:2–3), носить мантію (Мт 3:4) та говорить про Господа Суду (Мт 3:10–12) − це все відлунює до особи Іллі, про якого йшлося в 1–2 Царів та у пророцтвах Малахії 3:23–24. Сподівання на буквальний прихід Іллі в Ізраїлі відчутний і в текстах про месіанство Ісуса (Мт 16:13–14: «Ісус спитав Своїх учнів: “За кого мають люди Сина Чоловічого?” Ті відповіли: “Одні − за Йоана Хрестителя, інші − за Іллю, ще інші − за Єремію або одного з пророків”»), і в запитаннях самих апостолів (Мт 17:10−12: «Учні Його тоді спитали Його: “Чому-то книжники кажуть, що спершу Ілля має прибути?” Він відповів їм: “Ілля прийде й усе приведе до ладу. Проте, кажу вам, що Ілля вже прийшов, та вони його не пізнали, а вчинили з ним, що хотіли. Так і Син Чоловічий має від них постраждати”»), і в розповідях про Страсті Ісуса (Мт 27:46–49; Мр 15:34–36: коли Ісус закликав до Бога, Його кати думали, що Він кличе Іллю).

Oratio (молитва)

Господи, даруй мені ревність Твого пророка Іллі у служінні Євангелію…

Contemplatio (споглядання)

Попри ореол, яким була оточена особа Іллі в часи формування Нового Завіту, життя цього пророка не було легкою прогулянкою. Його життєвий шлях, з одного боку, сповнений унікальним досвідом Бога, надзвичайними чудесами та повагою серед вірних Богові людей, а з іншого – це дорога повного зречення, надзвичайної аскези, великої відваги, постійних небезпек для життя, вигнання, самотности, виснаження та навіть спустошення й певного розчарування. Його досвід та розуміння Бога і, як наслідок, саме свідчення Господа у щоденному житті були «звичайним» життям Божого пророка, яке мало свою особливу ціну. По суті, він був просто одним із тих великих людей, які, самі цього не усвідомлюючи, приготовляли прихід Бога до людей у Христі Ісусі, щоб кожна людина на землі почула слова Христа: «Господній Дух на Мені, бо Він Мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, 19. оповістити рік Господній сприятливий» (Лк 4:18–19).

Життя Іллі записане у Святому Письмі для того, щоб подати нам приклад справжнього життя й показати, що з Богом і по-Божому можливо жити навіть тоді, коли все навколо видається найменш сприятливим для цього, та що Бог завжди вірний Своїм людям.

[1] Bock D. L. Luke Volume 1:1:1−9:50. Grand Rapids, Mich: Baker Books, 1994 (Baker Exegetical Commentary on the New Testament). Р. 394.

[2] Проповідь на рівнині в Луки 6:20−49 паралельна до Нагірної проповіді в Матея 5−7. Ісус вийшов на гору і став на рівному місці. Можливо, це пояснює різні назви тієї самої проповіді в євангелистів.

[3] Gundry R. H. Commentary on the New Testament. Baker Publishing Group. Kindle Edition, 2011. Kindle Locations 13190−13193.

[4] Розважання основане на: A. Balogh. Elijah the Prophet. In J. D. Barry, D. Bomar, D. R. Brown, R. Klippenstein, D. Mangum, C. Sinclair Wolcott, … W. Widder (Eds.). The Lexham Bible Dictionary. Bellingham, WA: Lexham Press, 2016 (Electronic edition Logos 9).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.