Lectio (читання)
«“Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, злодюга той, розбійник! 2. Хто ж увіходить дверима, той вівцям вівчар. 3. Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім’я, і виводить їх. 4. А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають. 5. Не підуть за чужим вони – утечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих”. 6. Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що Він казав їм. 7. Тож Ісус іще раз промовив до них: “Істинно, істинно говорю вам: Я – Двері для овець. 8. Усі, скільки їх передо Мною прийшло, – злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх. 9. Я – Двері. Хто ввійде крізь Мене, спасеться. Увійде він, вийде – і знайде пасовисько! 10. Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя, щоб достоту мали”».
Коментар до тексту
У четвертому Євангелії глибоке входження Бога в нашу історію через Воплочення деконструює дуалістичний гностицизм (одне із значень цього поняття − навчання про два одвічні начала: «добре – духовне» та «зле – матеріальне»). Видається, що автор Євангелія – Йоан – хоч інколи й ставиться з підозрою до світу, та він не докетист і не ворожий до творіння: Слово, Яке стало плоттю, засвідчує доброту і значимість творіння. У цьому Євангелії все творіння дихає життям Логосу, поза Яким немає життя (Йо 1:1–4). На підсвідомому рівні це переконання реалізується завдяки тому, що Йоан майстерно послуговується природними, земними символами, коли говорить про Слово: це вода, вино, хліб, світло, двері, вівці, зерно, виноградна лоза, кров, риба. Унікальна істина Логосу являється за посередництвом цих символів. Жоден інший новозавітний текст не містить такого яскравого опису Вічного за допомогою образів зі звичайного життя. Так преображується буденне. Незважаючи на простоту мови, четверте Євангеліє створює естетично багатий і сильний образ Ісуса. І якщо уважний читач дійсно відчує це Євангеліє, то навряд він виявиться настільки морально сліпим, що буде проповідувати зраненій людині тільки про її душу, не беручи до уваги її рани[1].
Це Євангеліє навчає нас дивитися на світ крізь простий та водночас парадоксально таїнственний погляд Бога, Який в Ісусі з Назарета стикається з фундаментальними потребами людини: «Він Є Хліб життя» (6:35, 51), «Він Є Світло світу» (8:12; 9:5), «Він Є Двері для овець (10:7, 9), «Він Є Пастир добрий» (10:11, 14), «Він Є Воскресіння і Життя» (11:25), «Він Є Дорога, Правда і Життя» (14:6), «Він Є Виноградина правдива, а ми – галузки» (15:1,5). Кожен, хто слухає Його голос, знаходить життя[2].
Meditatio (розважання)[3]
«Істинно, істинно говорю вам: Я – Двері для овець». У сьогоднішньому Євангелії Ісус двічі повторює: «Я Є Двері» (10:7, 9), вживши спершу особливе впровадження: «Істинно, істинно говорю вам» (ἀμὴν ἀμὴν λέγω ὑμῖν / amen, amen, leho hymin), яке в Євангеліях завжди вміщене там, де йдеться про щось дуже важливе – якесь одкровення (загалом у чотирьох Євангеліях цей вислів вжито майже 130 разів).
Отже, тут ідеться про те, ким для нас є Ісус, – відкритими Дверима. Кожен, хто йде за Ним, переступає поріг, який веде до нового світу, тобто нового способу розуміння та життя. Євангелист пояснює це твердження за допомогою трьох деталей.
По-перше, Ісус каже: «Хто ввійде крізь Мене, спасеться». У житті завжди є багато доріг, але не всі ведуть до успіху або гарантують повноту життя. Людина, яка має хоч якесь розуміння особи Ісуса й намагається пізнавати Його, входить через правильні двері, і вона ніколи не втратить свого життя − вона його спасе.
Далі Євангелист вказує на ще щось більше. Хто входить через Ісуса, може «увіходити й виходити», тобто рухатися вільно, бо керується лише Духом Ісуса. Це не простір анархії або розбещеної свободи. Людина завжди «приходить і йде» через Двері − Ісуса, Який стежить за її кроками.
Укінці Йоан додає ще одну деталь: особа, яка входить через ці Двері − Ісуса, «знайде пасовисько!» Вона не буде голодною або спраглою, бо завжди знайде повноцінне й достатнє харчування для життя. Отже, Христос – це Двері, через які ми, християни, повинні входити сьогодні, якщо хочемо відродити нашу ідентичність. Християнство, що складається з осіб, які мають стосунки з Ісусом ледве знаним та неясно пережитим, Ісусом час до часу теоретично сповідуваним, Ісусом «німим», Який нічого не може сказати сучасному світові, Ісусом, Який не торкає наших сердець, є християнством без майбутнього.
Сьогодні ми згадуємо пам’ять cвятого й рівноапостольного князя Володимира, у святому Хрещенні названого Василієм. Саме завдяки добрій волі та провіденційному рішенню цього великого князя нашого народу й Церкви справжня свобода та гідність Божих дітей стали найпрекраснішим даром для колишніх язичників Київської Руси-України. Завдяки діянню Святого Духа цей войовничий та жорстокий язичник пройшов крізь Двері − Христа, щоб стати причасним Того, Хто прийшов, «щоб ми мали життя й достоту його мали» (пор. Йо 10:10).
У Євангелії від Йоана грецький термін на позначення «життя» (ζωή / dzoe) означає водночас життя земне та життя вічне (під вічним життям у Біблії треба розуміти не просто безконечне життя, але насамперед життя іншої якості, над яким смерть і тління не мають влади). Рішенням прийняти Христа св. Володимир змінив не тільки власне життя, але, охрестивши український народ, уможливив справжнє життя у Світлі для мільйонів своїх співвітчизників.
В історії мають місце зустрічі та рішення, які змінюють життя конкретної особи на життя до і життя після. Зустріч Володимира з Христом та його наступні рішення змінили не тільки його власне життя, а стали благословенням для багатьох, що ще раз підтверджує біблійний принцип, реалізований з надзвичайними плодами в його житті: жоден вибір Бога є не просто вибором, благословенним тільки для однієї людини. «Починаючи від першого вибрання, вибрання Авраама, Бог об’являє, хоч тоді ще не цілком ясно, що цей вибір має на меті “благословення”, яке, починаючи від потомства Авраама, повинно охопити всі народи землі (Бут 12:3). Так само буде й з усіма іншими людьми, “вибраними” на те, щоб бути посередниками між Богом і людиною (напр., Мойсей, судді, царі, пророки, апостоли). Те саме треба сказати і про Ізраїль як народ: його було вибрано з ціллю певної місії, яку він мав сповнити для всіх людей, щоб на конкретному історичному рівні виявити те, що Бог мав намір здійснити на рівні цілковитого спасіння, призначеного для всіх людей»[4].
Oratio (молитва)
«Небо, о Господи, діла Твої предивні прославляє і Твою вірність у святих громаді» (Пс 89:6).
Contemplatio (споглядання)
Вибір великого князя Володимира уможливив доступ багатьом людям до нев’янучої спадщини вічного життя, преобразив культуру, змінив історію та поширив християнську цивілізацію серед мороку язичництва в нашій Батьківщині. Це був перехід до цілком іншого рівня життя – життя, у якому Господом і Вседержителем є Христос. Це життя має свої грандіозні переваги та «функціонує», якщо кожен із нас тримає особистий міцний зв’язок із Христом.
Чому цей зв’язок такий важливий? Тому що тільки Христос може привести нас до нового рівня життя – християнського життя, стабільного, сповненого сенсу та мотивації, миру та радості, життя, яке живиться Євангелією, тобто Доброю Новиною про те, що Бог зробив для спасіння цілого світу через Воплочення, Життя, Смерть та Воскресіння Ісуса. Кожен із нас може зробити свій внесок у життя Церкви – спільноти нових вільних людей – і так примножити спадщину Володимирового Хрещення, преображуючи навколишній світ і відкриваючи для себе нові грандіозні перспективи, про які йдеться на сторінках Святого Письма.
[1] R. Hays. The Moral Vision of the New Testament: Community, Cross, New Creation. A Contemporary Introduction to New Testament Ethic. HarperCollins, 1996. P. 156.
[2] J. A. Pagola. Following in the Footsteps of Jesus: Meditations on the Gospels for Year A. (R. Luciani, Ed., V. De Souza, Trans.). Miami, FL: Convivium Press, 2010. P. 74.
[3] Розважання основане на: J. A. Pagola. Following in the Footsteps of Jesus: Meditations on the Gospels for Year A. (R. Luciani, Ed., V. De Souza, Trans.). Miami, FL: Convivium Press, 2010. P. 74−75.
[4] Джирланда А. Ключ до Біблії. Старий Завіт / пер. з італ. П. Смук. Львів: Свічадо, 2006. С. 23.
