Святе Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (2 Пт 1:10–19)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Тому, брати, тим більше старайтесь утвердити ваше покликання й вибрання, бо те робивши, ніколи не спотикнетеся. 11. Таким-бо чином широко буде вам відкритий вхід у вічне Царство Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. 12. Ось чому я повсякчас дбатиму, щоб пригадувати вам ці речі, хоч ви їх знаєте й утверджені в теперішній правді. 13. Вважаю за справедливе, доки я в цім тілі, розбуджувати вас цими попередженнями, 14. знаючи, що незабаром треба буде мені покинути тіло моє, як і Господь наш Ісус Христос мені це об’явив. 15. Буду, однак, намагатися, щоб ви завжди, навіть і по моїм відході, тримали в пам’яті ці речі. 16. Не за байками-бо, хитро вигаданими, ідучи, об’явили ми вам потугу й прихід Господа нашого Ісуса Христа, але бувши наочними свідками Його величі. 17. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: “Це Мій Син любий, Якого Я вподобав”. 18. І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з Ним на святій горі. 19. І маємо ще сильніше пророче слово. Ви добре робите, вважаючи на нього як на світильник, який світить у темнім місці, аж поки почне розвиднятись і рання зоря зійде в серцях ваших».

Коментар до тексту[1]

Читаючи два листи апостола Петра, зауважуємо, що перші християни постали перед серйозним викликом: як жити для Бога серед суспільства, яке Його не знає. Християн не тільки не розуміли, але жорстоко переслідували. Отож пастирська мета св. Петра полягала в тому, щоб допомогти вірним побачити свої тимчасові страждання у світлі прийдешньої вічної слави. Сам Христос через Свої Страсті та Воскресіння дав їм зразок для наслідування й живу надію на майбутнє. У цьому уривку апостол пригадує християнам основи їхньої віри та заохочує продовжувати жити у правді (в. 12–13), а також, незважаючи на різні небезпеки й переслідування (в. 14), не підпадати під вплив усяких хитромудрих міфів та байок (в. 16), але, основуючись на правдивому об’явленні від Бога, очікувати Другого славного приходу (Парусії) Ісуса, Який ще до славних Страстей та Воскресіння об’явив апостолам Свою славу, преобразившись перед ними на святій горі, чого св. Петро був наочним свідком (вв. 16–18; пор. Мт 17:1–8; Мр 9:2–8; Лк 9:28–36).

Meditatio (розважання)

«Не за байками-бо, хитро вигаданими, ідучи, об’явили ми вам потугу й прихід Господа нашого Ісуса Христа, але бувши наочними свідками Його величі. 17. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: “Це Мій Син любий, Якого Я вподобав”. 18. І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з Ним на святій горі». Уживаючи займенник «ми», апостол Петро пов’язує себе з іншими апостолами, підтверджуючи, що їхня проповідь ґрунтується на їхньому власному досвіді як очевидців Ісуса, а також на тому, що вони почули про Ісуса від Самого Бога Отця. Петро заперечує, що апостоли послуговувалися «байками, хитро вигаданими», притаманними розповідям язичників про своїх богів. Цілком імовірно, що й деякі фальшиві вчителі стверджували, що Воплочення, Воскресіння та прийдешнє Царство, про яке говорили апостоли, – це лише вигадані історії. Можливо, такими вчителями були Гіменей і Філіт, які помилково говорили, що загальне «воскресіння вже відбулося» (2 Тим 2:17–18), і цим заперечували Другий славний прихід (Парусію) Ісуса та все з цим пов’язане.

Однак тема Парусії Христа була дуже важлива для Петра, бо вона основувалася на словах очевидців про Преображення Ісуса, яке було свідченням Його слави. Коли Ісус повернеться у славі, тоді Його Царство буде видимо інавгуроване у всій повноті Його влади та сили; тоді воскреснуть мертві, і настане суд; тоді Божа сила знищить діяння беззаконника (2 Сол 2:8) та його слуг (Од 19:11–16); тоді Господь Своїм голосом (Йо 5:28) покличе всіх мертвих на остаточний суд (Йо 5:27), а відтак буде встановлено Боже Царство (Од 11:15–18).

Фальшиві вчителі полюбляли називати себе свідками, тому Петро вживає проти них саме це слово (в. 16; пор. 1 Пт 2:12; 3:2). У вв. 17–18 він розповідає, що був очевидцем величі Ісуса Христа. На горі Преображення Бог Отець віддав честь і славу Ісусові. «Честь» виявилася в публічному визнанні Його синівства (пор. Пс 2:6–7; Мт 3:17; Лк 3:22), а «слава» – у преображенні приниженого Сина в Його славу. На горі Преображення «обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло», і «ясна хмара огорнула їх, і з хмари стало чути голос: “Це – мій улюблений Син, що Я Його вподобав: Його слухайте”» (детальніше див. Мт 17:1–9; Мр 9:2–10; Лк 9:28–36). У цій сцені Отець об’являє Ісуса Божим Сином та Месією, а слава вказує на Його майбутнє як Царя.

Oratio (молитва)

«Ти радою Твоєю мене вестимеш і потім приймеш мене у славу» (Пс 73:24).

Contemplatio (споглядання)

Для апостолів Преображення Ісуса мало стати нагодою для скріплення віри в Того, Хто невдовзі мав зазнати приниження через Страсті за всіх людей. Цей вражаючий досвід мав допомогти їм зрозуміти, що Ісус, будучи Богом, добровільно йде на Страсті, сенсу яких вони не розуміли. Для переслідуваних християн Римської імперії віра у Воскреслого Христа мала стати запорукою Його повернення у славі, щоб привести світ до остаточного порядку. Для християн нашого покоління писання Нового Завіту, а також свідчення багатьох святих і мучеників упродовж історії Церкви разом з особистим досвідом зустрічі з Христом Воскреслим повинні стати тією скелею, на якій ми серед буревіїв та викликів сьогодення будуємо дім нашого життя, яке має вічний вимір.


[1] Коментар до тексту та розважання основані на K. L. Barker. Expositor’s Bible Commentary (Abridged Edition: New Testament), Grand Rapids, MI: Zondervan Publishing House 1994, P. 1041, 1067.

1 коментар до “Святе Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (2 Пт 1:10–19)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.