Субота по Різдві. Боже відношення до людини (Мт 12:15–21)

Час прочитання: 4 хвилин

Lectio (читання)

«Довідавшись про це, Ісус пішов геть звідси. Слідом за Ним пішла сила народу: він оздоровив їх усіх, 16. але суворо наказав їм Його не виявляти, 17. щоб збулося сказане Ісаєю пророком: 18. «Ось Мій слуга, якого Я вибрав, улюблений Мій, що Його душа Моя Собі вподобала. Я покладу на Нього духа Мого, і Він звіщатиме поганам правосуддя. 19. Він не буде ні змагатися, ні кричати і голосу Його ніхто не буде чути на майданах. 20. Він очеретини надломаної не доломить і гнота тліючого не загасить, аж поки не доведе право до перемоги. 21. На Його ім’я будуть надіятися погани».

Коментар до тексту

У попередньому уривку (12:9–14) Матей розповідає про те як Ісус чудесно зцілює  чоловіка, який мав суху руку. Оскільки подія відбувається у синагозі у суботу, то це спричинює ненависть фарисеїв: «Фарисеї вийшли звідти й радили на Нього раду, щоб Його погубити» (Мт 12:14). Читання Євангелія дня слідує відразу за описом зцілення у синагозі. У цьому короткому уривку Матей вказує на Ісуса, як на Страждаючого Слугу Господнього з книги пророка Ісаї: текст у Мт 12:18–21 є цитатою з Ісаї 42:1–4.

Meditatio (розважання)

«Він очеретини надломаної не доломить і гнота тліючого не загасить, аж поки не доведе право до перемоги». З 40-ї по 55-ту глави книга пророка Ісаї містить чотири великі пісні / поеми, які зосереджені на особі Слуги Господнього. Ці пісні відкривають нам серце Бога і Його таїнственний та водночас шокуючий для людського розуму задум спасіння – страждаючий Господній Слуга понесе на Собі тягар і наслідки людського гріха. Матей бачить, як ці пророцтва сповнюються у житті Ісуса – деякі з разючою схожістю (напр. Іс 53).

Ісус відходить (Мт 12:15), щоб уникнути смертельної небезпеки, і тому Він не кричить і не проповідує на головних вулицях (Мт 12:19) – інакше фарисеї могли б легко вистежити Його (пор. Мт 12:14). «Надломаний очерет» і «тліючий гніт» представляють спустошених і загнаних, втомлених і обтяжених євреїв, яким Він служить у даний час. Його «не ламання» такого очерету та «не гашення» тліючого гніту, засвідчують Його милосердне служіння цим людям – знову ж таки, на відміну від нещадності фарисеїв у їхньому несхваленні того, що Ісус зцілює людину зі сухою рукою у суботу. Служіння Ісуса триватиме до тих пір, поки він успішно не «приведе право до перемоги» – тобто не встановить справедливість.[1]

В Ісусі Бог приходить, щоб засудити гріх, але спасти людину. Велика помилка відбувається саме тоді, коли ми не бачимо гідності людини, її ран завданих гріхом. Ісус розрізняє особу та справжню ідентичність людини від зовнішнього непотребу та мотлоху, яким є гріх. Навіть, якщо цей гріх проникає глибоко у серце Бог таки бачить різницю – що у нас справжнє і вічне, а що чуже і тлінне…

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твою делікатність та милосердя. Даруй мені мудрість та здатність поводитися так само з усіма людьми, яких Ти ставиш на дорозі мого життя…

Contemplatio (споглядання)

Милосердя та розсудливість Христа є запрошенням до наслідування у нашому житті…


[1] R. H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanations with a Literal Translation. Hendrickson Publishers 2010, P. – 51

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *