Субота після Різдва Христового. Боже ставлення до людини (Мт 12:15–21)

Час прочитання: 4 хвилин

Lectio (читання)

«Довідавшись про це, Ісус пішов геть звідси. Слідом за Ним пішла сила народу: Він оздоровив їх усіх, 16. але суворо наказав їм Його не виявляти, 17. щоб збулося сказане Ісаєю-пророком: 18. “Ось Мій слуга, якого Я вибрав, улюблений Мій, що Його душа Моя Собі вподобала. Я покладу на Нього духа Мого, і Він звіщатиме поганам правосуддя. 19. Він не буде ні змагатися, ні кричати, і голосу Його ніхто не буде чути на майданах. 20. Він очеретини надломаної не доломить і гнота тліючого не загасить, аж поки не доведе право до перемоги. 21. На Його ім’я будуть надіятися погани”».

Коментар до тексту

У попередньому уривку (12:9–14) Матей розповідає про те, як Ісус чудесно зцілює чоловіка, який мав суху руку. Позаяк подія відбувається у синагозі в Суботу, це спричинює ненависть фарисеїв: «Фарисеї вийшли звідти й радили на Нього раду, щоб Його погубити» (Мт 12:14). Читання Євангелія дня вміщено відразу після опису зцілення у синагозі. У цьому короткому уривку Матей вказує на Ісуса як на страждаючого Слугу Господнього з книги пророка Ісаї, текст у Мт 12:18–21 − це цитата з Іс 42:1–4.

Meditatio (розважання)

«Він очеретини надломаної не доломить і гнота тліючого не загасить, аж поки не доведе право до перемоги». Із 40-ї по 55-ту глави книга пророка Ісаї містить чотири великі пісні / поеми, зосереджені на особі Слуги Господнього. Ці пісні відкривають нам серце Бога і Його таїнственний та вражаючий для людського розуму задум спасіння – страждаючий Господній Слуга понесе на Собі тягар і наслідки людського гріха. Матей бачить, як ці пророцтва сповнюються в житті Ісуса, деякі з разючою схожістю (напр., Іс 53).

Ісус відходить (Мт 12:15), щоб уникнути смертельної небезпеки, тому Він не промовляє і не проповідує на головних вулицях (Мт 12:19), бо так фарисеї могли б легко вистежити Його (пор. Мт 12:14). «Надломаний очерет» і «тліючий гніт» представляють спустошених і заляканих, утомлених і обтяжених євреїв, яким Він тепер служить. Те, що Він «не ламає» такого очерету та «не гасить» тліючого гніту засвідчує Його милосердне служіння цим людям, на відміну від нещадності фарисеїв у їхньому несхваленні того, що Ісус зцілює людину із сухою рукою в Суботу. Служіння Ісуса триватиме доти, доки він успішно не «приведе право до перемоги», тобто не встановить справедливість[1].

В Ісусі Бог приходить, щоб засудити гріх, але спасти людину. Велика помилка відбувається саме тоді, коли ми не бачимо гідності людини, її ран, завданих гріхом. Ісус розрізняє особу та справжню ідентичність людини від зовнішнього непотребу та мотлоху, яким є гріх. Навіть якщо цей гріх глибоко проникає в серце, Бог бачить різницю, що у нас справжнє і вічне, а що чуже і тлінне…

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твою делікатність та милосердя. Даруй мені мудрість і здатність поводитися так само з усіма людьми, яких Ти ставиш на дорозі мого життя…

Contemplatio (споглядання)

Милосердя та розсудливість Христа − це запрошення наслідувати їх у нашому житті…


[1] R. H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanations with a Literal Translation. Hendrickson Publishers 2010, P. 51.

5 коментарів до “Субота після Різдва Христового. Боже ставлення до людини (Мт 12:15–21)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.