Субота по Богоявленні. Спокушування Ісуса (Мт 4:1-11)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Тоді Дух повів Ісуса в пустиню, щоб диявол спокушав Його. 2. Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів. 3. Тоді підійшов до Нього спокусник і сказав: “Коли Ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом”. 4. А Той відповів: “Написано: Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним Словом, що виходить з уст Божих”. 5. Тоді диявол бере Його у Святе Місто, ставить на наріжник Храму 6. і каже: “Коли Ти Син Божий, кинься додолу, написано бо: Він ангелам своїм волітиме про Тебе, і вони візьмуть Тебе на руки, щоб Ти Своєю ногою часом не спотикнувсь об камінь”. 7. А Ісус сказав до нього: “Написано також: Не будеш спокушати Господа, Бога твого”. 8. Знову бере Його диявол на височенну гору й показує Йому всі царства світу і їхню славу, 9. кажучи: “Оце все дам Тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся”. 10. Тоді Ісус сказав до нього: “Геть, сатано! Написано-бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і Йому єдиному будеш служити”. 11. Лишив тоді Його диявол. І ось ангели приступили й почали Йому слугувати».

Коментар до тексту

У середу 18-го тижня після П’ятдесятниці ми уже доволі детально роздумували над значенням розповіді про спокуси Ісуса та роль духовної пустелі у житті християнина, базуючись на тексті Євангелія від Луки (Лк 4:1−15). Тут хочу пригадати тільки про значення цих трьох спокус та звернути увагу на те, що хоча євангелисти у різній послідовності розповідають про ці спокуси, це насправді аж ніяк не змінює основного послання цієї розповіді.

«Випробування в пустелі виросло з досвіду Ісуса при хрещенні, коли Божественний Голос сповістив, що Він – улюблений Син Божий. Упродовж сорока днів Ісус постив і вирішував, як і для якої мети Він повинен використовувати ту надзвичайну силу, яку Він у Собі відчував. І тут перед Ним постали три спокуси.

Перша спокуса: перетворити каміння на хліб. Це зваба використовувати сили заради свого власного блага, іншими словами, зваба егоїстичної безпеки.

Друга спокуса: зістрибнути з крила Храму (очікуючи бути підхопленим, так би мовити, небесним парашутом). Це зваба одержати велику кількість послідовників шляхом чудес і магії, тобто зваба дешевої популярності.

Третя спокуса: тимчасово поклонившись дияволу, отримати усі царства світу цього. Це зваба здобути панування над секулярними державами, пішовши на компроміс зі злом, отже, це зваба світської влади»[1].

Meditatio (розважання)

«Тоді Ісус сказав до нього: “Геть, сатано! Написано-бо: Господу, Богу Твоєму, поклонишся і Йому єдиному будеш служити”. 11. Лишив тоді Його диявол. І ось ангели приступили й почали Йому слугувати». Відкидаючи спокуси сатани, Ісус тричі декларує вірність Богові, а в біблійній мові число три вказує на щось закрите, повне і важливе, виражає повноту окресленого епізоду, тобто йдеться про цілковите віддання Ісуса на волю Отця й безальтернативне відкинення пропозицій диявола. Згодом учень Ісуса – апостол Петро − писатиме до переслідуваних християн: «Смиріться, отже, під могутньою Божою рукою, щоб Він підняв вас угору своєчасно. 7. Усяку журбу вашу покладіть на Нього, бо Він піклується про вас. 8. Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. 9. Противтеся йому, сильні вірою, відаючи, що таких самих страждань зазнають і брати ваші скрізь по світі» (1 Пт 5:6−9). Матей каже, що завдяки тому, що Ісус рішуче відкинув спокуси, «лишив тоді Його диявол» (4:11а).

Коли ми відкидаємо запрошення брати участь у диявольській брехні й обираємо Бога, тоді Він нас укріпляє, і це добре видно на прикладі Ісуса: «І ось ангели приступили й почали Йому слугувати» (Мт 4:11б). Проте важливо усвідомити таку річ: якщо ми є учнями Ісуса, це не означає, що нам усе буде йти автоматично легко. Християнство не звільняє нас від боротьби, а благодаттю Христа дає силу її виграти. Євангелист Лука засвідчує, що під час молитви Ісуса в Гетсиманії, майже перед самими Страстями, «з’явився Йому ангел з неба, що підкріплював Його» (Лк 22:43). Тому автор Послання до Євреїв упевнено пише на початку свого листа / заохочення до вірності Христові, що ангели є Божими посланцями, які допомагають нам в реалізації нашого християнського покликання: «Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?» (Євр 1:14).

Якось св. Папа Йоан Павло ІІ сказав: «Наша вірність Богові дозволяє Йому творити чудеса». Тому наша щира відповідь на виклик євангельського максималізму дає нам можливість прямувати з Богом дорогою життя, сповненого змісту, та відкриває перед нами щораз більші, нові й цікаві горизонти…

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за приклад того, як я маю іти з Тобою дорогою життя…

Contemplatio (споглядання)

Писання дає нам різні поради, як протистояти спокусам. Ось ці три можуть бути доброю поживою для продовження наших роздумів. «Ісус сказав до своїх учнів: “Неможливо, щоб не з’являлися спокуси. Однак, горе тому, через кого вони приходять”» (Лк 17:1). Св. Павло писав до зраненої поділами спільноти у Коринті: «Не будьте причиною спокуси ні для юдеїв, ні для поган, ні для Божої Церкви» (1 Кор 10:32). До переслідуваної спільноти християн у Філадельфії Ісус через Йоана Богослова каже: «Що ти зберіг слово терпіння Мого, то і Я тебе збережу від години спокуси, що має прийти на вселенну – випробувати тих, що мешкають на землі» (Од 3:10). Отож важливо самому не бути джерелом спокус і щодня кріпитися Божим Словом.

---

[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 132−134.