Сьомий тиждень після Пасхи. Субота. Використання кожної нагоди для свідчення про Царство Боже (Ді 28:1–31)

Час прочитання: 11 хвилин

Lectio (читання)

«Урятувавшись, ми довідалися, що острів зветься Мальта. 2. Тубільці поводилися з нами з неабияким милосердям: вони нас прийняли коло вогню, що його були запалили з-за дощу, який саме йшов, та задля холоду. 3. Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, змія з приводу жару вискочила та вчепилася до руки його. 4. Якже побачили тубільці, що гадина звисає з руки його, говорили між собою: “Цей чоловік напевно вбивця, він урятувався від моря, але помста не дає йому жити”. 5. А він, скинувши у вогонь гадину, не зазнав ніякого лиха. 6. Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, змінили думку й почали говорити, що він бог. 7. А був поблизу того місця маєток начальника острова на ім’я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво. 8. Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його. 9. Коли ж це сталося, теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись. 10. Вони нас за те всякими почестями вшанували, а коли ми відпливали, понакладали все для нас необхідне. 11. Після трьох місяців ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів. 12. Причаливши в Сиракузах, ми там перебули три дні. 13. Звідси, обпливши, прибули в Реґію. А по однім дні через те, що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі, 14. де знайшли братів, які нас запросили перебувати в них сім день. Так прибули ми до Рима. 15. А звідтіля брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч аж до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й посмілішав. 16. І коли ввійшли у Рим, Павлові було дозволено жити окремо разом з вояком, який його стеріг. 17. Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. А як вони зійшлися, він до них промовив: Я, мужі брати, нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, а все ж ув’язнено мене в Єрусалимі й передано в руки римлян. 18. Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини. 19. А що юдеї противилися тому, я був примушений покликатися на кесаря, не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити. 20. З отого приводу я покликав вас, щоб вас побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїлю мене заковано в оці кайдани”. 21. А ті йому сказали: Ми ані листів про тебе не одержали з Юдеї, ані з братів ніхто не прийшов і не звістив, і не говорив про тебе чогось лихого. 22. Однак ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй спротивляються всюди”. 23. І, призначивши йому день, прийшло їх більше до його домівки. Він викладав їм, свідчивши про Царство Боже, і переконував їх про Ісуса із Закону Мойсея та Пророків від ранку аж до вечора. 24. Деяких переконували його слова, а деякі не йняли віри. 25. І, бувши в незгоді між собою, почали розходитися, коли Павло до них промовив лиш одне це слово: Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших, кажучи: 26. Піди до цього народу і скажи: Ви слухатимете вухами, і не зрозумієте, дивитиметесь очима, і не побачите. 27. Бо серце цього народу затовстіло, і вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили, щоб, часом, не бачити очима й вухами щоб не чути, щоб не зрозуміти серцем і не навернутись, та щоб Я не оздоровив їх. 28. Нехай, отже, буде вам відомо, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують”. 29. Коли ж це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючись між собою. 30. Павло перебув повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, 31. проповідуючи Царство Боже й навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною сміливістю та без перешкоди».

Коментар до тексту[1]

Як і в попередній главі, розповіді в Діяннях 28 мають глибше значення, ніж може видатися на перший погляд. Змія – ще класичніший та зрозуміліший для біблійної людини символ, ніж море. Цілі культи, навіть цілі релігії були побудовані навколо страшної сили змії: іноді в хорошому сенсі (змія як знак зцілення), а іноді – ні. Згадаймо змíя в Едемі (Бут 3). Мойсей підніс змію в пустелі (Числ 21:9), і вкушені гадюками зцілялися. І так далі. А тепер у всіх паралелях між Діяннями і Євангелієм від Луки бачимо делікатну алюзію на події пасхального ранку того моменту, коли люди вже зрозуміли, що трапилося щось незвичайне, але ще не знали, що саме. Інакше кажучи, у задумі сюжету Луки вся 28-ма глава Діянь – це своєрідний віддалений еквівалент-коментар до події воскресіння Ісуса. Ідеться насамперед про те, що Благовість, як і Воскреслий Христос, усуперч усьому живе та потужно діє, динамічно поширюючись до всіх кінців землі.

Другим особливим моментом Діянь 28 є те, що вся ця розповідь це ще одна ілюстрація того, що ще до прибуття до Італії Павло утвердився як особистість, яка заслуговує на довіру, а тому й християнство не тільки не представляє якоїсь політичної небезпеки (тобто християни не просто політичні заколотники), а й варте того, щоб його краще пізнати.

Після прибуття до Рима Павло запрошує до себе єврейських провідників, яких у Вічному місті жило дуже багато. Перед єврейським керівництвом у Римі Павло розповідає причини свого прибуття та наполягає на тому, що попередньо вже неодноразово представлялося перед єрусалимським натовпом, Синедріоном, римськими намісниками, Агриппою та іншими: він ув’язнений за надію Ізраїлю, і тільки тому відкликався на суд кесаря. Очевидно, Павло не хоче, щоб євреї, коли він потрапить на суд кесаря, висунули проти нього нові звинувачення. На щастя, єврейські вожді нічого про це не знають та не виявляють особливого інтересу до справи. Також із Юдеї про Павла не надходило ніяких звісток, і ніхто спеціально не налаштовував проти апостола, хоча про християнство були здебільшого недобрі відгуки. Проте почувши про Ісуса від дуже освіченого єврея, який до того ж виявився християнином, що очікує імператорського суду, вони мають змогу більше дізнатися про християнство, тому хочуть прийти ще раз.

Лука розповідає, що Павло, користуючись нагодою, цілий день благовістує своїм одноплемінникам про Ісуса. Зрештою, так він робив щоразу, коли під час місій приходив до якогось нового міста: спочатку йшов до синагоги і проповідував для юдеїв, а потім звертався до ширшого загалу – язичників. Отож у Римі від самого ранку до пізнього вечора Павло детально тлумачить Писання: він намагається пояснити євреям, що Псалми та Пророки, Мойсей та Авраам – усі одностайно розповідають ту саму історію і вказують на ту саму особу – Месію Ісуса, Який мусів страждати, померти й воскреснути, а відтак став Господом усіх народів, щоб сповнилася обітниця, дана Авраамові. Павло бажав одного, щоб вони усвідомили, що саме в Ісусі Павло побачив славу Живого Бога.

Meditatio (розважання)

«Павло перебув повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, 31. проповідуючи Царство Боже й навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною сміливістю та без перешкоди». Варто підкреслити ще один дуже важливий для двотомної (Євангелія та Діянь апостолів) розповіді Луки мотив − грядуще Боже Царство. На початку Діянь чуємо, що Ісус показував Себе апостолам «у численних доказах живим після Своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство» (1:3). Саме про це Павло говорив своїм побратимам-юдеям (в. 23) і саме це аж до кінця проповідував та навчав «з повною сміливістю та без перешкоди» (в. 31). Зрештою, у цьому весь сенс: Бог Ізраїлів, Бог Творець, Бог Авраамів затребував в Ісусі Свій престол як Владики світу – Владики, щодо Якого кесар − лише низькопробна пародія. У юдаїзмі I ст. «Царство Боже» завжди було концепцією глобального значення, яка містила не лише релігійний вимір, але й політичний і суспільний, тобто Ісус є Господом усього.

Лука не розповідає деталей дальшого життя Павла. Однак дуже важливо розуміти, що справжній і головний герой книги не він, а Ісус, Який на самому початку сів на престол як Владика світу, а нині проголошується «з повною сміливістю та без перешкоди». Цар Юдейський, Господь Всесвіту − Ісус із Назарета, Який продовжує діяти та навчати, звіщати Боже Царство, інавгуроване тепер на землі так, як воно є на небесах. Ісус із Назарета − Месія і Господь − через Своїх служителів, їхні подорожі й випробування, страждання й корабельні аварії поширює Благовість, спрямовану в майбутнє, далеко за межі Рима й першого століття, тобто поза часові й географічні кордони. Його чують чоловіки і жінки, правителі й діти, ремісники та філософи, здорові люди й інваліди. Багатьох таких людей Лука показав нам у драмі, у якій поєднано літературу й богослов’я, її учасниками покликані стати й ми.

Oratio (молитва)

«Царство Твоє – усіх віків царство, і влада Твоя – по всі роди й роди. Вірний Господь у всіх Своїх глаголах, Святий у всіх Своїх творіннях» (Пс 145:13).

Contemplatio (споглядання)

Подорож із Діянь апостолів повинна стати й нашою подорожжю. Бо хоч 28-ма глава Діянь розповідає, що мандрівка Павла добігла до кінця, для нас вона тільки починається, у цьому кінці – наш початок. Дуже важливо просити в Бога дару розуміння, що ділитися з іншими радістю Доброї Новини, тобто спасінням у Христі Ісусі, – це вияв найбільшої любові й наша місія у світі. Також важливо молитися за наших місіонерів, щедро підтримувати тих, хто вже служить на місійних теренах, та подумати, як я і моя парафіяльна спільнота може долучитися до місій УГКЦ та підтримки тих, хто оберігає мир і спокій нашої держави.


[1] Роздуми над цією главою з Діянь апостолів основані на N. T. Wright. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13–28, London SPCK 2008, Р. 234–249 та раніше опубліковані в «Декада місійності. Від Вознесіння до П’ятидесятниці». УГКЦ, Рада з питань Євангелізації, 2016.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.