Сьомий тиждень після Пасхи. Середа. Добре сумління, второпність та здатність обґрунтувати віру у Воскреслого (Ді 23:1–11)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Поглянувши на Синедріон, Павло мовив: Мужі брати, я по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом”. 2. Аж тут первосвященник Ананія велів тим, що стояли біля нього, бити його по устах. 3. Тоді Павло сказав до нього: Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за Законом, і наперекір Законові велиш мене бити? 4. Присутні ж сказали: Ти зневажаєш Божого первосвященника! 5. А Павло мовив: Не знав я, брати, що то первосвященник, написано-бо: Ти не будеш говорити зле проти начальника твого народу”. 6. Павло ж, знаючи що одна частина (ради) складалася із садукеїв, а друга з фарисеїв, кликнув у Синедріоні: Мужі брати! Я − фарисей, син фарисеїв. За надію у воскресіння мертвих мене судять!” 7. Як тільки він це мовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і розкололися збори, 8. бо садукеї кажуть, що нема воскресіння, ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне і друге. 9. І зчинився великий галас. Деякі книжники із групи фарисеїв, підвівшися, твердо заявили: Ми не знаходимо нічого злого в цьому чоловікові, а що, як до нього говорив дух або ангел? 10. Через те ж, що спір ставав дедалі більший, тисяцький, боячись, щоб вони не розірвали Павла, звелів загонові зійти й вирвати його з-поміж них та відвести у твердиню. 11. А наступної ночі Господь став перед ним і мовив: Бадьорися! Як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі».

Коментар до тексту[1]

Лука розповідає, що під час перебування Павла в Єрусалимі його звинуватили в тому, що він увів у Храм язичника, тому постав перед судом Синедріону (Ді 22:30–23:11). Синедріон (Велика Рада) складався із 70-ти осіб на чолі з первосвященником, який у період правління римлян мав дуже широкі повноваження й регулював громадянські та релігійні справи. У новозавітні часи до Великого Синедріону входило три види членів: первосвященники (чинний і попередній первосвященники), старійшини (племінні й сімейні представники мирянської аристократії), книжники (переважно з фарисейської партії). Для звинувачувального вироку треба було зібрати 2/3 голосів. Спочатку наводилися оправдальні свідоцтва, а потім звинувачувальні. У часи римської окупації посада первосвященника неодноразово була предметом торгів, унаслідок чого первосвященники мінялися дуже часто.

Коли Павло почав свою оборону, первосвященник наказав бити його по устах, у такий спосіб указуючи на те, що він не має права на захист. Знаючи Закон, Павло відповідає, що той, хто велить його бити, подібний до побіленої стіни, гарної зверху, а всередині прогнилої. Отже, протизаконний суд не може бути виконанням Закону і стягає на себе Божу кару.

Видається, первосвященик не мав на собі знаків розрізнення, тому Павло не знав, хто його бив, а позаяк не спілкувався із первосвящеником майже 20 років, то й не був у курсі, хто саме тепер при владі. Однак дізнавшись, хто його вдарив, апостол виявив повагу до посади, але не до її носія.

Садукеї, які не вірили у воскресіння мертвих та Останній Суд, думали цілком інакше, ніж їх суперники фарисеї, отож і поводилися інакше. Розуміючи, що надіятися на чесний і справедливий суд немає сенсу, бо після першого ж оправдання Павло отримав побої, він зважується на сміливий крок і заявляє, що його судять «за надію у воскресіння мервих». Фарисеї знали, що Павло проповідує Воскресіння Ісуса, і не були згідні з ним, адже очікували тілесного воскресіння всього народу Ізраїлю, а не однієї особи, та все ж певну долю правди в його словах вони були готові визнати, тому вирішили його підтримати.

Унаслідок цього почалася страшна колотнеча, і трибун, розуміючи, що ситуація вийшла з-під контролю, викликав підкріплення й відвів Павла в казарми, щоб його не розірвали на шматки.

Як і в попередні рази (пор. Ді 18:9–10), цю найжорстокішу кризу супроводжує видіння: наступної ночі Павлові з’явився Господь, щоб підбадьорити та зміцнити в його намірах.

Meditatio (розважання)

«Мужі брати, я по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом». У цій розповіді Луки можна побачити пильну, але водночас доволі второпну поведінку апостола в дуже складних обставинах. Павло мислить та поводиться контекстуально, а тому й здатний дотримуватися золотої середини у складному питанні: поважати владу, яка повинна зберігати мир і спокій, не означає потурати беззаконню, інакше кажучи, повага до офіційних структур не тільки не заперечує, але навіть передбачає нагадування людям у владі про їхній обов’язок, про те, що їм личить і що не личить робити.

Сам Павло «по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом», тобто не завжди все робив правильно, але коли чинив неправильно, то негайно виправлявся, як і тепер виправився в «грісі незнання» (в. 5). Саме для таких випадків (ненавмисних гріхів) існувала старозавітна система жертвоприношень. Павло знав, що фарисеї вірили в те, що Бог закликає всіх правителів керуватися справедливим судом, і що ця віра була частиною сподівань на майбутнє відновлення всього світу в часі воскресіння, коли відбудеться подія, яку часто називали Новим Творінням. Насувається Останній Суд, тому всі інші суди мають бути справедливі.

Павло постійно відкритий на Господа й виконання Його волі, а Він постійно підтримує апостола, підбадьорює та скеровує. Для Павла, як і для християн наступних століть, такі моменти просвітлення та внутрішньої ясності були надзвичайно важливі. У Єрусалимі Павло не загине. Його бажання йти до Рима справді було Божественним покликанням. Комфортної подорожі до імперської столиці Господь не обіцяє, але апостол потрапить туди заради того, щоб свідчити. Навіть у цих, здавалося б, безплідних зіткненнях Павло мав свідчити про Господа. Від слова «свідок» походить поняття «мученик».

Oratio (молитва)

«Навіть коли б ходив я долиною темряви, я не боюся лиха, бо Ти зо мною. Жезло Твоє й палиця Твоя – вони дають мені підтримку» (Пс 23:4).

Contemplatio (споглядання)

Жити в доброму сумлінні, поводитися второпно та бути здатними обґрунтувати свою віру, коли це потрібно, можливо тоді, коли ми живемо у Христі – постійно підтримуємо живий зв’язок із Господом, знаходимо час для роздумів над Його Словом. Апостол Петро закликає: «А Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію, 16. однак із скромністю та острахом, маючи добру совість, щоб, власне, тоді, коли вас обмовляють, були осоромлені ті, які вчиняють наклепи на вашу добру в Христі поведінку» (1 Пт 3:15–16).


[1] Коментар до тексту та розважання адаптовано з моїх давніших роздумів, опублікованих у «Декада місійності. Від Вознесіння до П’ятидесятниці». УГКЦ, Рада з питань Євангелізації 2016. У коментарі до тексту та розважанні також використано: B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 62–63; N. T. Wright. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13−28. London SPCK 2008, P. 167–170.

1 коментар до “Сьомий тиждень після Пасхи. Середа. Добре сумління, второпність та здатність обґрунтувати віру у Воскреслого (Ді 23:1–11)”

  1. Слава Ісусу Христу!
    Гарно дякую отче Юрію за цікавий коментар.
    То є правда, що в християнському житті бувають складені ситуації, щодо віри, правди і справедливості, але св. Павло демонструє, що завжди можна знайти вихід, якщо перебувати в Божій благодаті!!!
    Господнього вам надхнення у вашій праці!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.