Lectio (читання)
«На другий день ми далі вибралися в дорогу і, прибувши в Кесарію, увійшли в дім Филипа-євангелиста, одного із сімох, і зосталися в нього. 9. Було ж у нього четверо дочок-дівчат, які пророкували. 10. І коли ми більше днів перебули, якийсь пророк, Агав на ім’я, прибув з Юдеї. 11. Він прийшов до нас й, узявши пояс Павла, зв’язав собі руки й ноги та й мовив: “Святий Дух каже це: Отак юдеї зв’яжуть у Єрусалимі того чоловіка, що йому належить цей пояс, і видадуть в руки поган”. 12. Коли ми це почули, заходилися просити, ми й тамошні, щоб він не йшов до Єрусалима. 13. Тоді Павло озвався: “Що ви робите, плачучи й надриваючи моє серце? Та ж я готовий не тільки бути зв’язаним, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса”. 14. Коли ж годі було його переконати, ми погодилися, кажучи: “Нехай буде воля Господня”».
Коментар до тексту[1]
Павло приходить у Кесарію й зупиняється у Филипа-благовісника, що має чотирьох дочок-дівиць, які пророкують. Саме тоді приходить туди пророк Агав і символічно попереджає Павла про ув’язнення. У такий спосіб шлях Павла до Єрусалима, де його чекають неминучі страждання, частково повторює шлях Самого Ісуса, адже саме в цьому місті нашого Спасителя схопили й віддали на смерть (Лк 9:51; 13:33).
Особа диякона-благовісника Филипа знайома читачам Діянь із попередніх глав: у Ді 6 дізнаємося про його вибір на диякона, у 8-й главі вже чуємо про його активне проповідування Христа в Самарії та пояснення Писання урядовцеві етіопської цариці Кандаки, унаслідок чого цей чужинець прийняв хрещення в імʼя Ісуса. Пізніше Филип оселюється в Кесарії, і саме тут наприкінці своєї Третьої місійної подорожі (52–57 рр.; пор. Ді 18:23; 19:1–21:26) його відвідує апостол Павло в супроводі євангелиста Луки, для якого розмови з Филипом стали цінним джерелом при написанні розповіді про життя перших християн, відомої як Діяння апостолів.
Meditatio (розважання)
«Було ж у нього четверо дочок-дівчат, які пророкували». Від початку служіння диякона Филипа минуло майже 20 років, але завдяки Луці довідуємося, що він має велику родину. Щобільше, його чотири незаміжні дочки (дівиці) мають дар пророцтва і служать Церкві. Цілком можливо, що під словом «дівиці» тут мається на увазі не тільки юний вік, але йдеться про свідомий вибір життя заради Христа. Багатолітнє ревне служіння та благовістування їхнього батька Филипа не залишилося безплідним: із його свідчення користали не тільки ті, кому він проповідував, але і його власні діти, які, отримавши Божий дар пророцтва, захотіли повністю присвятити себе справі Євангелія, пожертвувати себе заради Царства.
Завдяки свідченню справжніх християнських родин та самопожертві багатьох осіб у дівицтві й целібаті задля Христа Добра Новина преобразила тодішній світ і продовжує змінювати його й сьогодні.
Багато сучасних християн живуть у дівицтві задля Христа, засвідчуючи «короткий образ цього віку» (тобто цей світ проминає – пор. 1 Кор 7:29) і те, що життя майбутнього віку з Воскресінням Ісуса вже присутнє в нашій історії. Хоч це покликання є даром Божої благодаті, та все ж воно вимагає великого внеску з боку людини (на християнському Сході дівицтво часто називали «щоденним безкровним мучеництвом»). У світлі цього уривку Діянь апостолів дуже важливо розуміти, що єдиною дієвою розв’язкою сучасних моральних проблем людства, як-от одностатеві шлюби чи гендерний підхід (який, по суті, є деконструкцією статі та зневагою плану Творця), є автентичні християнські подружжя та наново усвідомлена цінність статевої стриманості, зокрема життя в дівицтві чи целібаті заради Божого Царства[2].
Oratio (молитва)
«Щасливі, що живуть у Твоїм домі, вони повіки Тебе хвалять!» (Пс 84:5).
Contemplatio (споглядання)
У сучасному надміру еротизованому світі (через медіа й низьку культуру), у якому розлучення сімей уже стало звичним, а подружня вірність не є чимось само собою зрозумілим і недоторканим, сучасна людина може дуже скептично дивитися на стосунки між людьми загалом. У такій культурі ще складніше зрозуміти рішення тих осіб, які прагнуть жити в дівицтві / монашестві чи священичому целібаті. Проте цей приклад наслідування Самого Христа насправді може допомогти сучасній людині не тільки наново усвідомити власну гідність, а й остаточну Божу перспективу для людини. З цього приводу виникає декілька запитань, над якими варто подумати: наскільки ми усвідомлюємо дар дівицтва чи целібату для Церкви? чи ми підтримуємо дівицтво задля Христа у своїх щоденних молитвах? чи заохочуємо своїх дітей та знайомих до прийняття цього подвигу?
[1] Коментар до тексту, розважання та запрошення до споглядання адаптовано з моїх давніших роздумів, опублікованих у «Декада місійності. Від Вознесіння до П’ятидесятниці». УГКЦ, Рада з питань Євангелізації 2016.
[2] Детальніше на цю тему див. у R. B. Hays, The Moral Vision of the New Testament: A Contemporary Introduction to New Testament Ethics, HarperCollins e-books 2013. P. 401–402.
Слава Ісусу Христу! Дякую за науку!