Lectio (читання)
«Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла й деяких інших в’язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій. 2. Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуні. 3. На другий день ми пристали до Сидона. Юлій обходився з Павлом по-людяному й дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою. 4. Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні, 5. і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських. 6. Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього. 7. Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніда; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Крит коло Салмони. 8. А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея. 9. А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув уже, Павло попереджав, 10. кажучи їм: “Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя”. 11. Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла. 12. Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані критської, що звернена на південний захід і на північний захід, і перезимувати.
13. Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву й попливли близько попри Крит. 14. Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон. 15. Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло. 16. Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен; 17. ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв’язуючи корабель. А боячись, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло. 18. Наступного дня через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж, 19. а на третій – моряки власними руками повикидали знадіб’я корабельне в море. 20. А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок. 21. Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: “Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Криту, так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди. 22. А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто-бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде). 23. Цієї ночі-бо з’явився мені ангел Бога, Якому я належу і Якому служу, 24. і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з’явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть із тобою. 25. Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені. 26. Ми мусимо натрапити на якийсь острів”. 27. Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії, та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них, 28. тож кинули лот, і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море, і було п’ятнадцять сажнів. 29. Тоді, побоюючись, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми й вичікували, щоб настав день. 30. А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, удаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля, 31. Павло сказав до сотника й вояків: “Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не зможете спастися”. 32. Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав. 33. А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з’їсти: “Оце сьогодні, – казав, – чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого. 34. Тому прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить”. 35. Сказавши це, узяв хліб, подякував перед усіма Богові і, розламавши, почав їсти. 36. Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу. 37. Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ. 38. А як наїлися, то заходилися полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море.
39. Коли настав день, моряки не розпізнали землі, вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем. 40. Вони відчепили котви й пустили їх у море, одночасно вони розв’язали деменні мотузки й, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег, 41. а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль. 42. Вояки були тієї думки, щоб в’язнів убити, щоб ніхто з них не втік уплав. 43. Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу, 44. а іншим рятуватися, хто на дошках, хто на уламках судна. Таким-то чином усі на землю врятувалися».
Коментар до тексту[1]
Описуючи служіння Павла, Лука, автор Діянь, часто вказує, що великий апостол у своєму житті мав дуже багато моментів, які нагадували події з життя Христа: Ісус вирушив у дорогу і прийшов до Єрусалима − так само вчинив і Павло; Ісуса схопили й видали римлянам – і Павла; Ісуса допитував римський намісник, який у певний момент відіслав його до Ірода Антипи, – і Павла допитували два римські намісники, один з яких влаштував слухання перед Іродом Агриппою, і так далі. Однак Ісуса відправили на смерть, а Павла – до Рима, точніше кажучи, у море, яке часто сприймалося як темна сила, джерело небезпеки. Тому в книзі Виходу багато уваги присвячено переходові Ізраїлю через море, про це йдеться і в Псалмах (Пс 93:3–4). У видінні пророка Даниїла про майбутнє історії та світу послідовно постають різні нечестиві імперії в образах звірів, які виходить з моря (Дан 7:3). Тема моря відіграє важливу роль і в книзі пророка Йони.
Певною мірою, 27-ма глава Діянь – еквівалент того, про що йдеться в Лк 23: аварія корабля суголосна з розп’яттям Ісуса в Євангелії. Проте в Діяннях Павло залишається живим, адже його смерть не мала б жодного значення для відкуплення людства. Натомість Лука запрошує нас стежити за розповіддю, яка хоч і дуже віддалено, та все ж перегукується з історією Страстей. Події з життя Павла слугують знаком, як Смерть Ісуса накладає відбиток на місію Церкви у світі. Раніше проти благовістування Павла виступали чаклуни Самарії, Кіпру та Ефеса, а тепер, коли Павло йде на зустріч із кесарем, йому протистоїть таємнича темна сила, про яку часто йшлося в апокаліптичній юдейській літературі. Однак Павло потрапить до Рима, хоча йому доведеться пройти крізь вогонь (метафорично) і воду (буквально).
На відміну від пророка Йони, Павло не втікає, а навпаки, сповняє своє покликання − іде далі, щоб проповідувати в столиці імперії. Великий апостол не тільки не занепадає духом, але й підбадьорює своїх супутників. Уночі Ангел Господній з’являється йому й підтверджує, що він має постати перед кесарем, і тому, незважаючи на великі випробування, які чекають на Павла, він не загине, і через нього будуть урятовані всі його супутники.
Meditatio (розважання)
«Таким-то чином всі на землю врятувалися». Сьогодні на Заході дуже популярна т. зв. Євангелія процвітання: мовляв, якщо ти маєш віру, у житті все буде чудово, і ти завжди матимеш успіх. Проте книга Діянь навчає, що якщо ми думаємо так спрощено, тоді ми ще не зрозуміли, що означає нести хрест. Хочемо ми цього чи ні, але проповідь Доброї Новини про Розп’ятого та Воскреслого Месію завжди накладає відбиток на життя благовісників. Можна сказати, що Лука натякає на образ Церкви як маленького корабля, який пливе серед розбурханих хвиль світу. Буревії та шторми аж ніяк не означають, що зусилля та плавба даремні. Насправді вони показують, що Бог бажає спасіння всього світу, і тому багато дивольських сил противиться цьому задумові. Усі християни, які беруть участь у цій плавбі та залучені до боротьби з темними силами, повинні взяти на себе хрест і долучитися до перемоги, яку Ісус здобув на Голготі.
Важливо зауважити, що сотник, який супроводжує Павла, потрохи починає розуміти, що перед ним не просто звичайний в’язень, тому не дає вбити його, коли солдати хочуть занапастити всіх арештованих, щоб ті не змогли втекти після аварії корабля. Ця пригода знову і знову вказує на крихкість проєкту та постійний ризик. Це такий самий ризик, як і Воплочення Бога. Бог завжди йде на ризик: ризик сотворення світу, спасіння цього світу через один малий народ Ізраїлю, ризик Воплочення тощо. Тому й спасіння, яке ми отримуємо як великий дар, має безпрецедентну ціну.
У цій главі часто повторюється одне дуже важливе слово – «спасіння». Раніше була втрачена будь-яка надія «спастися» (в. 20). Якщо б морякам вдався їхній підступний план втечі, інші не «спаслися б» (в. 31). Павло запрошує всіх їсти, бо «ідеться про ваше спасіння / рятунок» (в. 34). Сотник захотів «спасти / урятувати» Павла (в. 43). Укінці всі «спаслися / урятувалися» на землю (в. 44). Як і раніше у Филиппах, тут іде мова не тільки про земне спасіння, але відчувається натяк на глибше значення цього слова. Через воду – до безпеки. Тут уважний читач Діянь може пригадати собі розповіді про Ноя та Вихід із Єгипту, а також історії про Йоана Хрестителя та Самого Ісуса. Ретельне читання цієї глави вимагає глибшої застанови над розповіддю про Страсті в Лк 23. У Посланні до Галатів Павло говорить унікальні слова: «Я − розп’ятий із Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й видав Себе за мене» (Гал 2:19–20). В іншій главі цього ж послання він ще глибше розвиває цю думку: «Усі-бо ви, що в Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гал 3:27). Історія, представлена в Ді 27, у незвичайний спосіб, тобто через обставини життя Павла, дуже промовисто вказує і водночас пригадує нам, що ми отримуємо спасіння через хрест і воду.
Oratio (молитва)
«Господь – моє світло й моє спасіння: кого маю боятись? Господь – мого життя твердиня: кого маю страхатись?» (Пс 27:1).
Contemplatio (споглядання)
Павло відчував присутність Ісуса завжди, і навіть там, де все виглядало дуже кепсько, а він мав причини тривожитися й думати, що полишений сам на себе. Тому нам треба навчитися просити в Бога мудрості, щоб сприймати різні життєві труднощі й виклики з довірою до Його милосердя, радісно, з усвідомленням, що ми не самі, адже нам допомагає Сам Ісус Христос. Маємо також витривало молитися за своїх ближніх (чоловіка, жінку, дітей, онуків, родичів, друзів і ворогів) і в складних обставинах їхнього життя своїми молитвами вести їх до Ісуса.
[1] Роздуми над цією главою з Діянь апостолів основані на N. T. Wright. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13–28, London SPCK 2008, Р. 219–234 та раніше опубліковані в «Декада місійності. Від Вознесіння до П’ятдесятниці». УГКЦ, Рада з питань Євангелізації, 2016.
Слава Ісусу Христу! Дякую за науку!
Щиро дякую отче Юрію за чудове пояснення навчання про спасіння, що становить головну ціль життя християнина та що досягнення цієї цілі вимагає великих зусиль й неочікуваних випробувань.
Чим більше знаєш, тим більше бачиш свою дорогу спасіння!!!
Божої вам благодаті у вашій праці!!!
Дякую.