Сьомий тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Розпізнати своє покликання (1 Кор 6:20–7:12)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Ви-бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі! 7:1. А стосовно того, що ви мені писали, то воно добре чоловікові не займати жінки. 2. Однак, з уваги на розпусту, кожний хай має свою жінку, і кожна хай має свого чоловіка. 3. Хай чоловік віддає належне жінці, так само й жінка – чоловікові. 4. Жінка не має влади над своїм тілом, лише чоловік; так само й чоловік не має влади над своїм тілом, лише жінка. 5. Не ухиляйтесь одне від одного, хіба що за взаємною згодою, до часу, щоб вам віддатися молитві, а потім сходьтеся разом, щоб не спокушав вас сатана вашою нестриманістю. 6. Говорю це як раду, а не як наказ. 7. Я бажав би, щоб усі люди були, як я, та кожний має свій особливий дар від Бога, один – такий, а другий – інший. 8. Кажу ж нежонатим та вдовицям, що добре їм, коли зостануться, як я, 9. але коли не можуть стриматися, нехай одружуються: ліпше одружитися, ніж розпалюватися. 10. Одруженим же наказую не я, але Господь: Жінка нехай не розлучається від свого чоловіка; 11. коли ж розлучиться, нехай зостанеться незаміжня або нехай помириться з чоловіком, а чоловік нехай не відпускає жінки!»

Коментар до тексту

Цей уривок містить відповідь Павла на питання, яке йому поставили коринтяни. Для кращого розуміння цей текст варто прочитати в контексті цілої глави (1 Кор 7). Апостол починає свої міркування словами «Περὶ δὲ / peri de» (1 Кор 7:1) – дослівно «тепер про»; цю фразу Павло вживатиме, відповідаючи й на інші запитання коринтян (1 Кор 7:25; 8:1; 12:1). Християни Коринта написали апостолові листа, щоб спитати його думку щодо двох тем, які є головними в цій главі: перше було про те, чи християни взагалі повинні одружуватися (1 Кор 7:1), а друге торкалося питання одруження християнських дів (1 Кор 7:25). У спільноті були люди, які підтримували різні позиції: одні, основуючись на Бут 2:24, були переконані в необхідності подружжя, а інші наводили аргументи на користь неодруженого стану. Відповідаючи на ці запитання й пояснюючи переваги того чи того станів, апостол наголошує, що християни передусім повинні жити згідно з Божим покликанням – чи в подружжі, чи в дівицтві або целібаті (1 Кор 7:17–24)[1].

Meditatio (розважання)

«А стосовно того, що ви мені писали, то воно добре чоловікові не займати жінки». Цей вірш в українському перекладі не дуже точно відтворює грецький оригінал, тому що там вжито евфемізм на позначення статевих стосунків. Павло цитує ідіому, яку найбільш достовірно можна перекласти так: «А стосовно того, що ви мені писали: “Добре чоловікові не займати жінки”». Отже, це не апостол, а коринтяни кажуть: «Добре чоловікові не займати жінки». Тобто він лише повторює їхні слова. Цю ідіому десять разів подибуємо в грецькій літературі, і в усіх випадках, крім одного, ідеться про статеві стосунки. Видається, що коринтяни послуговувалися цим слоганом, щоб оправдати свою поведінку. Павло частково погоджується з такою думкою, але в наступних віршах зазначає, що коринтяни неправильно трактують цю ідею, щоб уникнути статевих стосунків у подружжі[2].

Апостол пояснює, що подружжя є цілком законним актом, − це його відповідь тим коринтянам, які вважали целібат чи дівицтво єдиним можливим станом християн. У цьому уривку Павло каже, що за певних обставин целібат для християнина є кращим станом, але й подружжя дуже добре для тих осіб, які до нього покликані. Важливо розуміти, що тут він не пише трактату про подружжя, яке Господь установив на початку творіння (пор. Бут 1:27–28) та яке Христос підніс до гідності Таїнства (пор. Мт 19:4–6; Йо 2:2). І хоча в цьому листі Павло говорить про велич подружнього життя (1 Кор 7:7, 14, 17; 11:3), проте більше уваги присвячує йому в Посланні до Ефесян (Еф 5), у якому порівнює стосунки чоловіка і жінки із взаєминами Христа й Церкви[3].

Павло стверджує, що целібат і дівицтво є дуже добрим станом, але щоб жити в ньому, треба мати покликання, бо це особливий Божий дар (1 Кор 7:7). Беручи до уваги прикрий моральний клімат Коринта, який сприяв усякій нечистоті та міг давати почин до розвитку різних диявольських спокус (1 Кор 7:2, 5, 9), апостол вважає, що людям, які не мають дару / покликання до целібату чи дівицтва, краще одружуватися. Покликання до подружжя, як і до целібату чи дівицтва, є Божим даром. Важливо також розуміти, що апостол не закликає до подружнього життя, щоб врятуватися від спокус, але запрошує до глибшої застанови над тим покликанням, яке дарує нам Господь, і уважнішого ставлення до Божого дару, який отримує та чи та особа[4].

Oratio (молитва)

«Укажи мені, о Господи, Твої дороги, навчи мене, де Твої стежки» (Пс 25:4).

Contemplatio (споглядання)

У Церкві є різноманіття Божих дарів та покликань. Кожен християнин чи християнка має навчитися розпізнавати своє покликання й той особливий дар, яким Господь його чи її наділив. Не варто вибирати стан на догоду комусь або покладатися на чиєсь рішення. Подружжя чи целібат не можуть бути культурним чи навіть церковним трендом або дисциплінарним рішенням. І той, і той стан є даром Божим, тому треба вчитися розпізнавати його в розмові з Богом, у контексті зрілого та повноцінного християнського життя.


[1] K. L. Barker. Expositor’s Bible Commentary (Abridged Edition: New Testament), Grand Rapids, MI: Zondervan Publishing House 1994, P. 624–625.

[2] The NET Bible First Edition Notes. Biblical Studies Press 2006. 1 Cor 7:1 (Logos 9 Electronic edition 2021).

[3] The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Corinthians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 67.

[4] Там само. – P. 67.

2 коментарі до “Сьомий тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Розпізнати своє покликання (1 Кор 6:20–7:12)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *