Сьомий тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Жити в мирі (1 Кор 7:12–24)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«А іншим то кажу я, не Господь: Коли якийсь брат має невіруючу жінку, і вона погоджується з ним жити, нехай її не відпускає. 13. І коли якась жінка має невіруючого чоловіка, і цей погоджується з нею жити, нехай чоловіка не відпускає. 14. Невіруючий-бо чоловік освячений жінкою, і невіруюча жінка освячена братом. Інакше ваші діти були б нечисті, а тепер вони святі. 15. Коли ж невіруючий хоче розлучитися, нехай розлучається; брат чи сестра не зв’язалися в такім випадку: Бог покликав нас жити в мирі. 16. Звідки ж знаєш, жінко, чи спасеш свого чоловіка? Або ти, чоловіче, звідки знаєш, чи спасеш жінку? 17. А поза цим хай кожний так поводиться, як уділив йому Господь та як Бог кожного покликав. Так я наказую по всіх Церквах. 18. Як хтось покликаний був обрізаним, хай того не цурається, а як покликаний у необрізанні, хай не обрізується. 19. Обрізання ніщо, і необрізання ніщо, лише зберігання заповідей Божих. 20. Кожний нехай зостанеться в тому стані, у якому Бог його покликав. 21. Рабом тебе покликано? Не журися! Навіть коли ти можеш стати вільним, намагайся використати твій стан рабства, 22. бо раб, покликаний у Господі, – Господній визволенець. Так само й вільний, коли його покликано, є раб Христа. 23. Ви куплені високою ціною! Не ставайте рабами людей. 24. Хай кожний, брати, перед Богом лишиться у стані, у якому був покликаний».

Коментар до тексту[1]

У вв. 12–16 Павло пояснює коринтянам, як поводитися подругам, коли один (-а) з них став (-ла) християнином (-ою). У язичницькому світі цивільне право щодо розлучення було здебільшого дуже широким. Згідно з єврейським звичаєм того часу, якщо язичник ставав євреєм і приймав обрізання, то був зобов’язаний дотримуватись усіх приписів Мойсеєвого Закону, включно із забороною спілкування з язичниками, позаяк це спричиняло правову нечистоту. Зважаючи на це, єврейське законодавство передбачало, що всі попередні зобов’язання, зокрема шлюбні, мали бути розірвані. Однак святий Павло приймає інше рішення. Навіть у цій ситуації він стверджує, що шлюб не потрібно розривати, адже правила старого Закону щодо ритуальної нечистоти скасував Христос, тому тут їх застосовувати не варто. Тільки в тому разі, якщо язичницька сторона не хоче жити мирно, охрещена сторона може вільно розлучитися й одружитися знову.

У вв. 17–24 Павло закликає кожну особу поводитися достойно згідно з покликанням. Цю думку Павло повторює тричі − у вв. 17, 20, 24. Можливо, деякі коринтяни неправильно розуміли «відродження» через хрещення, приходячи до висновку, що в житті людини воно спричиняло повну зміну, і то не лише внутрішню, а й зовнішню. Апостол пояснює справжнє значення переміни у Христі, наводячи приклади обрізання та рабства, щоб показати, що зовнішні обставини не можуть стримати християнського життя. Насправді Бог послуговується ними як позитивною допомогою для християнського життя. Християнське покликання автоматично не змінює зовнішніх обставин життя людини. Життя у Христі передбачає внутрішнє навернення, і це означає, що відтепер звичайні повсякденні ситуації, у яких людина живе, – робота, сім’я, відпочинок, суспільні стосунки – допомагають в осягненні святості, стають шляхом до святості, середовищем, у якому можна знайти Бога, а також творять контекст і можливість для апостольства.

Meditatio (розважання)

«Коли ж невіруючий хоче розлучитися, нехай розлучається; брат чи сестра не зв’язалися в такім випадку: Бог покликав нас жити в мирі». У світлі цього вислову Павла можна сказати таке:

а) Ісус Христос ніколи не говорив про подібну ситуацію, тому апостол стверджує: те, що він з цього приводу говорить, походить від нього, а не від Господа (в. 12). Він не хоче сказати, що суперечить чіткому вченню Христа про нерозривність подружжя, про що йдеться в 1 Кор 7:10–11 (пор. Мт 5:19). Однак у цьому випадку Павло під натхненням Святого Духа застосовує загальне навчання про нерозривність подружжя до конкретної ситуації, і це засвідчує, що апостол мислить духом, а не буквою Закону.

б) Інші члени сім’ї (дружина, діти) освячуються партнером, який прийняв Таїнство Хрещення (вв. 13–14), тобто навернення одного з подругів ніколи не стане шкодою для сім’ї, а навпаки − чимось дуже добрим і корисним для всіх. Хрещення аж ніяк не є причиною поділу, а радше зміцнює та освячує шлюб і сім’ю. Отже, навернення до християнства має на меті не розлучення, а нерозривність подружжя.

в) Лише тоді (!), коли невіруючий партнер робить неможливим сімейне життя або не дозволяє християнській партнерці (-ові) жити своєю вірою, християнин стає вільним (-ою), щоб укласти новий шлюб. Ось тому Церква розвʼязує подібні проблеми за порадою св. Павла. Зазвичай таке рішення називають «привілеєм Павла».

Oratio (молитва)

«Відступи від зла й чини добро, шукай миру та його тримайся!» (Пс 34:15).

Contemplatio (споглядання)

Шлюб є Божою установою. Його найважливіша мета − любов подругів, а плодом цієї любові є діти. Живучи в любові, ми зростаємо у святості й уподібнюємося до Господа. Проте справжнє подружнє життя, тобто життя в найповнішому значенні цього слова, можливе тільки тоді, коли це подружжя є християнським, коли в його центрі є благодать Христа, коли прикладом стосунків між подругами є любов Христа до Церкви (пор. Еф 5:21–33). Навіть якщо тільки хтось один у подружжі є християнином, це дає великі шанси, що справжнє християнське свідчення чоловіка чи дружини промовить до глибини серця іншої особи. Простіше кажучи, щоб подружжя було місцем щастя й радості, бодай хтось у ньому (для початку) має бути християнином (-ою) на всі сто відсотків.


[1] Коментар до тексту та розважання основані на The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Corinthians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 69–70.

1 коментар до “Сьомий тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Жити в мирі (1 Кор 7:12–24)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.