Сьомий тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Дар дівицтва та целібату (1 Кор 7:24–35)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Хай кожний, брати, перед Богом лишиться у стані, у якому був покликаний. 25. Що ж до дівиць, то наказу Господнього не маю, а даю раду як той, хто завдяки милості Божій гідний довір’я. 26. Отже, через теперішні клопоти вважаю, що це добре, тобто, що воно людині добре так бути. 27. А зв’язаний ти з жінкою? Не шукай розв’язатись. Розв’язаний від жінки? Не шукай жінки. 28. Однак, коли оженишся, ти не згрішив, і коли дівчина виходить заміж, не грішить, але такі зазнають тілесного горя – мені ж вас жалко. 29. Ось що, брати, кажу: Час короткий. Тож нехай ті, що мають жінок, живуть, немовби й не мали, 30. і ті, що плачуть, немовби й не плакали, і ті, що веселяться, немовби не веселилися, і ті, що купують, немовби не посідали, 31. і ті, що користуються цим світом, немовби й не користувались, бо проминає образ світу цього. 32. Я ж хочу, щоб ви були без журби. Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господеві, 33. а хто жонатий, клопочеться про справи цього світу, як догодити жінці, 34. і він поділений. Так само й жінка незаміжня, і дівиця клопочеться про Господні справи, щоб бути святою і тілом, і духом, а заміжня клопочеться про справи цього світу, як догодити чоловікові. 35. Кажу це вам на вашу користь, не щоб накинути на вас петлю, але щоб ви гідно та ревно трималися Господа».

Коментар до тексту[1]

У цьому уривку апостол пояснює перевагу над шлюбом дівицтва чи целібату / безшлюбности (в. 26 і далі) задля любови до Бога.

Павло починає з того, що з цього приводу немає заповідей від Господа, але він зі свого боку рекомендує безшлюбність, і його порада вагома, позаяк він обраний Господом апостол. Найважливіша причина − любов до Бога, адже незаміжня людина може присвятити себе Богові більше, ніж особа в шлюбі, яка повинна піклуватися про сім’ю, тому вона є «розділена» (в. 34). Ця ексклюзивна відданість Богові приводить до повноцінного й продуктивного життя, бо дає людині можливість любити інших і присвячуватися їм з великою свободою та доступністю.

Друга причина, через яку Павло заохочує до дівицтва / целібату, полягає в тому, що «час короткий» (в. 29) та «проминає образ світу цього» (в. 31). Оскільки цей світ не вічний, то вже тепер варто починати жити в ньому життям майбутнього віку / світу, бо в небі всі будемо подібні до ангелів, які не женяться й не виходять заміж (Мт 22:30).

Проте слід розуміти, що хоча Павло заохочує до безшлюбности, шлюб не є чимось поганим: ті, які одружуються, не роблять нічого недоброго (в. 28), тому одружені насправді не повинні жити як неодружені (1 Кор 7:3–5) або відокремлюватися від своїх подругів (в. 27). Однак лише той, хто визнає велику цінність шлюбу, може оцінити безшлюбність як дар Божий.

Meditatio (розважання)

«Ось що, брати, кажу: Час короткий. Тож нехай ті, що мають жінок, живуть, немовби й не мали, 30. і ті, що плачуть, немовби й не плакали, і ті, що веселяться, немовби не веселилися, і ті, що купують, немовби не посідали, 31. і ті, що користуються цим світом, немовби й не користувались, бо проминає образ світу цього». Один із найбільших католицьких богословів XX ст. о. Реймонд Браун, коментуючи цей текст у своєму монументальному «Вступі до Нового Завіту», стверджує: «Вірші у 1 Кор 7:17–40 пронизані апокаліптизмом: усім людям (обрізаним і необрізаним, рабам, неодруженим та одруженим, удовам) краще залишатися в тому стані, у якому вони були покликані, бо “час короткий”. У цій ситуації саме апокаліптизм (цей термін часто вказує на літературу, у якій міститься т. зв. “метаісторія”, або тайни Божественного Промислу, які відкриваються через історичні події – прим. Ю. Щурко) є однією з головних причин, чому Павло відстоює целібат. Як християнська цінність целібат позбавлений сенсу, якщо не супроводжується іншими рисами (добровільна вбогість та жертовність, які відображають віру в те, що цей світ протриває недовго)»[2].

Павло хоче, щоб коринтяни жили життям, спрямованим у вічність, робили такі кроки, які мають вічну вартість, а не просто плили за течією та були поглинуті суто матеріальними речами і клопотами цього світу. Тому навіть родинні обов’язки треба сповнювати згідно з Божою волею, а наші щоденні клопоти не повинні ставати на заваді Божим справам. Коли апостол каже, що ті, які плачуть, повинні жити як ті, що не плачуть (в. 30), то скеровує своїх читачів до слів із книги Проповідника 3:1–8, у яких старозавітний автор розмірковує, що для всього є час під сонцем, і цим закликає до контекстуального мислення[3].

Контекстуальне мислення дає змогу уникнути вузькости абсолютизму, крізь призму якого людина бачить усе дуже однобоко. На практиці це означає, що і подружнє життя, і життя в целібаті / дівицтві має свій глибший вимір – вічний. Саме цей вічний вимір варто мати на увазі, коли робимо якісь дуже важливі життєві кроки. Тоді треба спитати себе: «Як мій стан дозволяє мені робити щось таке, що має вічне значення?»

Oratio (молитва)

«Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже» (Пс 42:2).

Contemplatio (споглядання)

Цей світ мине, і після нього залишиться тільки те, що має вічну цінність. Саме тому стан целібату / дівицтва є знаком вічности, знаком глибшого виміру любови, вірности, посвяти, служіння. Якщо особа не має дару до життя в целібаті, вона не зможе так жити, бо ж ідеться про життя в тілі, як без тіла, життя надприродне, яке нуртує в межах звичайної людської природи. Лише благодать Воскреслого Христа дає силу окремим людям жити в цьому віці життям майбутнього віку. Тому покликання до целібату / дівицтва є великим даром для всієї повноти Церкви, бо воно вказує на щось більше − на те, що неможливе в людей, але можливе в Бога (пор. Лк 18:27).


[1] Коментар до тексту оснований на The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Corinthians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 71–72.

[2] R. E. Brown. An Introduction to the New Testament. New York: Doubleday 1997, P. 519–520.

[3] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 1 Cor 7:29–30.

4 коментарі до “Сьомий тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Дар дівицтва та целібату (1 Кор 7:24–35)”

  1. Слава Ісусу Христу!!!
    Щиро дякую отче Юрію за цікаві і важливі роздуми над текстом цього уривку.
    У цьому світі все добре, має вічну вартість в Божих очах і це чудово!
    Тому варто робити зусилля, для того, щоб отримати вічну нагороду в небі, навіть, незалежно від того, до якого стану покликаний кожний християнин!
    Успіхів вам отче у вашій праці!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.