Сьома неділя після П’ятдесятниці. Носити немочі безсильних (Рим 15:1–7)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. 2. Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому на добро, для збудування. 3. Бо й Христос не Собі догоджав, а, як написано: “Зневаги тих, що Тебе зневажають, упали на Мене”. 4. Усе-бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість та втіху, про які нас Письмо навчає. 5. Бог же терпеливости й утіхи, за прикладом Христа Ісуса, нехай дасть вам, щоб ви між собою однаково думали за Христом Ісусом, 6. щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа. 7. Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу».

Коментар до тексту

У цьому уривку апостол закликає християн Рима жити за прикладом Господа нашого Ісуса Христа, Який не погордував нами, а прийшов у наше життя й терпеливо показав, як можна жити, щоб бути щасливим. У в. 3 апостол цитує Пс 69:9 як приклад, який віруючі повинні наслідувати. Задля Отця й тих, які покладуть на Нього надію, Христос забажав перетерпіти сором розп’яття на Хресті. Він не скористався владою та перевагами, які посідав як Господь, а скерував їх на служіння ближнім. Ісус терпеливо приймав грішників і праведників, язичників та юдеїв і цим дав приклад, як повинні поводитися учні Ісуса між собою та щодо інших.

Meditatio (розважання)

«Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати». Під сильними св. Павло має на увазі християн, які походили з язичництва і досить легко відкрилися на свободу та спасіння у Христі. Прийнявши з вірою дар спасіння, колишні язичники з подивом, а іноді й погордою, дивилися, як складно це нове життя у Христі, життя силою та благодаттю Ісуса давалося новонаверненим вихідцям із юдаїзму, яких Павло називає безсилими / слабкими. Ці т. зв. юдео-християни були дуже прив’язані до передань своїх батьків, а навіть ними пишалися, тому вважали, що для спасіння замало лише віри у Христа, а треба виконувати ще різні приписи юдаїзму (щодо кошерної їжі чи обрізання).

Насправді спасає тільки Ісус Христос, саме Він дарує нам спасіння, яке ми приймаємо з вірою. Виявом вдячности за це спасіння, плодом Божої благодаті у нас є нове життя, яке полягає в наслідуванні життя Самого Христа. Тому етика, належна поведінка, цінності та принципи вкрай важливі, але вони є наслідком діяння Божої благодаті в нашому житті, а не плодом суто наших зусиль або підсумком виконання тих чи тих приписів завдяки нашій сталевій силі волі. Трохи раніше в цьому ж тексті, роздумуючи над роллю Закону, апостол Павло писав: «Знаю-бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання-бо добро творити є в мені, а добро виконати − то ні, 19. бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. 20. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. 21. Отож знаходжу (такий) закон, що коли я хочу робити добро, зло мені накидається; 22. мені-бо милий, за внутрішньою людиною, Закон Божий, 23. але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума й підневолює мене законові гріха, що в моїх членах» (Рим 7:18–23).

Отже, спасає тільки Христос, спасає всіх людей, навіть тих, які ще не усвідомлюють потреби спасіння: «Усі-бо згрішили й позбавлені слави Божої, 24. і оправдуються даром Його ласкою, що через відкуплення в Ісусі Христі, 25. Якого видав Бог як жертву примирення, у Його Крові, через віру, щоб виявити Свою справедливість відпущенням гріхів колишніх» (Рим 3:23–25). Бог любить усіх, тому й приймає всіх. Його приклад − це планка для рівня наших стосунків, те, до чого ми повинні стреміти у взаєминах з іншими, у сприйнятті інших, у вирозумінні щодо інших, в актах делікатности й терпеливости супроти інших, бо ж Церква не є елітним клубом для праведників, але передусім лікарнею для грішників, місцем нових стосунків, основаних на довірʼї та взаємному прощенні (пор. Мт 18).

Oratio (молитва)

«Але Ти, Господи, щит мій навколо мене; Ти − моя слава, підносиш голову мою вгору» (Пс 3:4).

Contemplatio (споглядання)

Атмосфера у християнській спільноті може приваблювати, а може й відштовхувати, бо часом, на жаль, вона буває різна. Насправді ця атмосфера повинна бути плодом нових стосунків між людьми, народжених у Христі. Отже, щоб бути Церквою – Тілом Христа, ми повинні навчитися жити Євангелієм у взаєминах між собою, у сприйнятті одні одних. Усе починається з наших стосунків із Христом і переходить на стосунки із ближніми. Якщо автентичні та якісні перші, то такими будуть і другі. Тоді люди для нас стануть нагодами, а не перешкодами.