Собор Пресвятої Богородиці. Він може допомогти тим, що проходять через пробу (Євр 2:11–18)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Бо Той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від Одного. Тому й не соромиться називати їх братами, 12. коли каже: Я звіщу ім’я Твоє Моїм братам, хвалитиму Тебе серед громади”. 13. І ще: Буду надіятись на Нього”. Та й: Ось Я і діти, що їх Бог мені дав”. 14. А що діти були учасниками тіла і крови, то й Він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, 15. і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві. 16. Адже не ангелам іде на допомогу, а потомству Авраама. 17. Тому Він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архиєреєм у справах Божих на спокутування гріхів народу. 18. Тому, власне, що страждав і Сам був випробуваний, Він може допомогти тим, що проходять через пробу».

Коментар до тексту[1]

Автор послання пояснює своїм адресатам, що Бог удосконалив та освятив Ісуса через Його послух і страждання. Тепер Сам Ісус як досконалий Первосвященник може освячувати Свій народ (Євр 2:11), а завдяки єдності з Ісусом для людей стає можливим доступ до Бога. Ісус може допомогти людям тому, що Він став одним із нас, ми − Його «брати». Як доказ єдності людей з Божим Сином апостол Павло наводить три старозавітні тексти. Пс 22:23 зображує Ісуса співцем плачу, який закінчується радісною прославою Господа посеред зборів «братів». Інші два тексти взято з Іс 8:17–18. Перший із них має на меті показати в Ісусі приклад довіри до Бога, яку повинні наслідувати Його учні. Другий називає послідовників «дітьми», імовірно, маючи на увазі дітей Адама, та основний наголос тут на нашій солідарності з Ісусом. Розділивши з нами людську природу разом із її смертністю, Ісус знищив владу диявола над смертю (Євр 2:14). Тут апостол у категоріях елліністичного юдаїзму стверджує, що Бог не є причиною смерті, але через диявола вона увійшла у цей світ. Страх смерті (Євр 2:15) – це релігійний страх, заснований на хибній концепції, згідно з якою смерть знаменує кінець стосунків людини з Богом (пор. Пс 115:17–18; Іс 38:18). Ісус навмисно об’єднався з нащадками Авраама (Євр 2:16), щоб бути милосердним і вірним Первосвященником, Який заступається за Своїх людей. У цьому уривку вперше зʼявляється одна з центральних тем послання про Ісуса як великого Первосвященника, Який Сам спокутував гріхи всіх людей (Євр 2:17), перенісши ті самі випробування, що й вони (Євр 2:18).

Meditatio (розважання)[2]

«Тому, власне, що страждав і Сам був випробуваний, Він може допомогти тим, що проходять через пробу». Автор цього послання глибоко переконаний, що ця вічно значуща і спланована Богом перемога Христа над гріхом, смертю та дияволом відбулася в історії раз і назавжди. Ця перемога, однак, виявиться ефективною в житті окремих віруючих лише тоді, якщо вони визнають, що її досягнення та благословення кожен і кожна повинні прийняти особисто та застосовувати у повсякденному житті. Апостол упевнений не лише в тому, що Ісус зробив, але і в тому, що Він і надалі продовжує робити для Свого народу, незалежно від небезпек та обставин щоденного життя, та може допомогти усі тим, які переживають духовну боротьбу (Євр 2:18). Ця обіцяна допомога приходить до Божих дітей у різний спосіб.

Насамперед Ісус забирає наші страхи, а головно найбільший з-поміж них – страх смерті, яка після Смерті та Воскресіння Ісуса перестає бути останньою крапкою нашого життя.

Ісус допомагає також тим, що виявляє супроти нас Своє безмежне милосердя прощенням усіх наших гріхів та провин. Страх смерті − це страх майбутнього, а відчуття вини є страхом за минуле. Спокутувавши усі наші провини й дарувавши нам можливість нового життя, Ісус відкриває перед нами горизонти майбутнього.

Ісус прожив наше життя і, знаючи наші проблеми, назавжди залишився вірним Отцеві й кожній людині. Коли ми втрачаємо зв’язок з Отцем, то можемо відважно вдаватися до Ісуса – Він Той, Хто допоможе віднайти цей зв’язок без моралізаторства, але простягнувши Свою благодатну руку допомоги у Святий Тайнах та Божому Слові.

Якщо ж страждання понад наші сили, то Ісус є Тим, Хто досвідчив найстрашніші терпіння, тому й нам може допомогти їх перейти. Велич Ісуса полягає в тому, що Він, хоча й був Божим Сином, але, ставши людиною, ніколи не жив відстороненим життям, а наше щастя було й залишається Його пріоритетом.

Oratio (молитва)

«Допомога моя від Господа, що створив небо і землю» (Пс 121:2).

Contemplatio (споглядання)

Зранений гріхом та засмучений його наслідками світ потребує Божої сили та допомоги. Цей та подібні тексти Писання вказують, де можна знайти цю силу. Тому важливо у цей Різдвяний період не тільки знову віднайти її для себе, але й ненав’язливо допомогти іншим відшукати дорогу до Джерела цієї сили, Яким є Ісус. Важливо, щоб кожна віруюча особа, подібно як колись Пречиста Діва Марія та святий Обручник Йосиф, зробила свій посильний внесок у відкриття особи Ісуса для світу.


[1] Коментар до тексту взято з L. T. Johnson, The General Letters and Revelations, In The Catholic Study Bible. Oxford University Press. Third. Ed. 2016, P. 1703–1704.

[2] Розважаня основане на R. Brown, The message of Hebrews: Christ above all. Leicester, England; Downers Grove, Ill., U.S.A.: Inter-Varsity Press 1982. P. 70–73.

4 коментарі до “Собор Пресвятої Богородиці. Він може допомогти тим, що проходять через пробу (Євр 2:11–18)”

  1. Господи ,допоможи мені укріплятися у вірі ,додай мені мудрості ,любові і відваги,щоб допомогти ближнім зустрітися з тобою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.