Шостий тиждень після Пасхи. Понеділок. Проголошення Месії Ісуса (Ді 17:1–15)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Перейшовши через Амфіполь та Аполлонію, прийшли в Солунь, де була юдейська синагога. 2. За своїм звичаєм, Павло ввійшов до них і змагався з ними три суботи про Писання, 3. вияснюючи й доводячи, що Христові треба було страждати й воскреснути з мертвих та що Цей, власне, є Христос – Той Ісус, Якого я вам звіщаю. 4. І деякі з них дали себе переконати і пристали до Павла та Сили, а й велике число богобоязливих греків і жінок знатних чимало. 5. Але заздрісні юдеї назбирали з майдану якихось негідників, збили докупи натовп і заходилися підбурювати місто. Ставши перед домівкою Ясона, шукали їх, щоб вивести до народу. 6. А не знайшовши їх, поволокли Ясона й деяких братів до наставників міста, гукаючи: “Ось вони – ті, що підбурили ввесь світ і прийшли аж сюди. 7. Ясон прийняв їх до себе. Усі вони йдуть проти кесаревих наказів, говорячи, що є інший Цар – Ісус”. 8. Так збунтували народ та начальників, які це слухали. 9. Узявши ж від Ясона й інших запоруку, вони їх відпустили. 10. Брати негайно вислали вночі Павла та Силу у Верію, а ці, прибувши туди, пішли в синагогу юдеїв. 11. Ці були благородніші від солунян: вони прийняли Cлово з повним запалом, щодня досліджували Писання, чи так воно є. 12. Багато ж із них увірувало, і жінок поважних грецьких та й чоловіків чимало. 13. Як же довідались юдеї із Солуні, що Павло звіщає Слово Боже й у Верії, прийшли й туди підбурювати та бунтувати народ. 14. Тоді брати негайно відпустили Павла, щоб ішов аж до моря, а Сила й Тимотей зосталися там. 15. Ті ж, що проводжали Павла, провели його аж до Атен і повернулись, одержавши наказ для Сили й Тимотея, щоб прийти до нього якнайшвидше».

Коментар до тексту[1]

Заснувавши Церкву у Филиппах, яка фактично стала першою християнською громадою у Європі (Ді 16:12 – 40), Павло разом зі своїм співробітником Силою рушили далі на захід, проходячи через міста, де було мало юдеїв, і приблизно за 150 км прийшли до міста Солунь, де була юдейська синагога. Стратегічне розташування у глибині Термічної затоки (сьогодні Салонікська затока) та поруч із важливим Ігнатієвим шляхом спричинилося до того, що місто Солунь було одним із найважливіших центрів Македонії. Проголошуючи Добру Новину тільки три суботи підряд, апостоли заклали фундамент чудової християнської спільноти, до якої Павло пізніше напише свої два хронологічно перші послання, а отже, два найраніші твори Нового Завіту (хоча події в Євангеліях відбулися скоріше, і в них містилася давніша традиція, але ці листи Павла були записані найперше). Перебуваючи в Солуні, Павло, щоб не жити за кошти солунян, знайшов собі роботу – робив намети (1 Сол 2:9). Проте невдовзі юдеї почали поширювати про апостолів неправдиві чутки, закидаючи їм та їхнім прихильникам бунт проти кесаря, тому апостоли задля порятунку свого життя були змушені залишити місто й податися до Верії − іншого важливого центру ще далі на захід, на відстані 70 км від Солуні. Там юдеї були більше відкриті й щодня досліджували Писання, щоб переконатися у правдивості Євангелія Павла. Проте заздрісники із Солуні, довідавшись про його проповідь у Верії, знову змусили Павла рухатися далі аж до Атен, хоча дивом не переслідували його співробітників Тимотея та Силу.

Meditatio (розважання)

«За своїм звичаєм, Павло ввійшов до них і змагався з ними три суботи про Писання, 3. вияснюючи й доводячи, що Христові треба було страждати й воскреснути з мертвих та що Цей, власне, є Христос – Той Ісус, Якого я вам звіщаю». У кожному новому місті Павло завжди починав проголошення керигми із синагоги – там він переконував своїх одноплемінників та богобоязних конвертитів з язичників у тому, що в особі Ісуса Христа сповнилися всі очікування єврейського народу. Саме Ісус є довгоочікуваним Месією – Божим Помазаником, Царем, Якого Господь обіцяв патріархам (пор. Бут 12:3) і Якого звіщав через пророків (Втор 18:15).

Коли Лука, автор Діянь апостолів, писав свій перший твір – Євангеліє, призначене передусім для язичницької аудиторії, яка не очікувала приходу Месії, але шукала спасіння, то в ньому він хотів сказати, що єврейський Месія Ісус і є оцим єдиним Спасителем. Через Нього Бог сповнив Свої задуми не тільки щодо єврейського народу, але й усього світу. Тому ми так чи так завдячуємо єврейському народові, серед якого народився Ісус – Месія та Спаситель усього світу, єдиний правдивий Бог і Господь усіх людей.

Сьогодні багато християн не дуже хоче визнавати, що Ісус, усі апостоли та загалом перші християни були євреями – від них Добра Новина поширилася у всьому світі. Коли Бог покликав Ізраїль, то в ньому також покликав кожну особу до єдності із Собою. Проте Божественна педагогіка вимагала, щоб Одкровення прийняла менша група людей – один маленький народ, який мав навчитися жити як Божий народ, народ Союзу, народ святий, люд, який наслідує свого Господа. Посеред цього народу Господь Сам став людиною і сповнив для всього людства те, що не зміг зробити Ізраїль: не тільки відкрив людям справжнє, любляче обличчя Отця, але й ціною власного життя став містком до Бога, Дорогою Життя через прірву людського гріха. Завдяки Своїм Страстям і Воскресінню Він дав змогу всім людям подолати відчуження від Бога й повернутися до єдності з Ним.

Oratio (молитва)

«Він показав Мойсеєві Свої дороги, синам Ізраїля діла Свої» (Пс 103:7).

Contemplatio (споглядання)

Критики часто називають ранніх християн антисемітами, але перші християни не мали наміру відокремлюватися від юдаїзму або принижувати євреїв. Вони приходили в синагоги, намагаючись переконати євреїв, що Ісус є Месією, обіцяним Царем Ізраїлю. Церква, до речі, стала відмінною спільнотою, коли євреїв, які повірили в Ісуса, витіснили із синагог, і їм довелося створювати власні громади. Як показують ця та інші проповіді апостолів у єврейських синагогах з книги Діянь апостолів, їхні аргументи полягали в тому, що якщо хтось був справжнім євреєм і вірив у Божі обітниці, то він мав прийняти Ісуса й визнати в Ньому посланого Богом Месію − так він ставав євреєм уповні[2], тобто справжнім членом Божого народу, і не тільки генетично чи за назвою, але й за духом.

---

[1] Коментар оснований на B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 234–235.

[2] M. J. Wilkins, C. A. Evans, D. L. Bock, A. J. Köstenberger. The Holman аpologetics сommentary on the Bible: The Gospels and Аcts /J. R. Howard (gen. ed.). – B&H Publishing Group, 2013. – Kindle ed. Kindle Locations 19306–19316.