Перший тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Обрізання серця (Рим 2:14–29)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Бо коли погани, що не мають Закону, з природи виконують те, що законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон; 15. вони виявляють діло Закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління й думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи, 16. у день, коли Бог згідно з моєю Євангелією судитиме тайні вчинки людей через Ісуса Христа. 17. Та коли ти, що звешся юдей, що спираєшся на Закон і хвалишся Богом, 18. ти, що знаєш Його волю і, навчившись із Закону, розбираєш, що краще, 19. упевняєш себе, що ти провідник сліпим, світло тим, що в темряві, 20. виховник невігласів, учитель дітей, бо маєш у Законі вираз знання і правди, 21. ти, отже, що інших навчаєш, себе самого не навчаєш! Проповідуєш не красти, а сам крадеш! 22. Наказуєш не чинити перелюбу, і чиниш перелюб! Гидуєш бовванами, а чиниш святокрадство! 23. Ти, що хвалишся Законом, переступом Закону Бога зневажаєш. 24. Бо, як написано, через вас ім’я Боже зневажається між поганами. 25. Обрізання корисне, коли виконуєш Закон, а коли ти переступаєш Закон, обрізання твоє стало необрізанням. 26. Коли ж необрізаний пильнує постанови Закону, то чи не порахується йому його необрізання за обрізання? 27. І необрізаний по природі, виконуючи Закон, осудить тебе, що, незважаючи на Письмо й обрізання, ти переступник Закону, 28. бо не той юдей, що є ним назовні, і не те обрізання, що назовні, на тілі, 29. а той, хто юдей у скритості, і те обрізання серця – за духом, не за буквою − такому похвала не від людей, але від Бога».

Коментар до тексту[1]

У Посланні до Римлян апостол Павло пояснює, що людина сама собою не може бути праведною, щобільше − сама себе спасти. Він терпеливо аргументує, що ми спасаємося тільки праведністю та благодаттю Ісуса Христа, на які відповідаємо вірою. Вірою, а не власними ділами. Бо хвалитися не мають чим ні язичники, які часто не слухають голосу свого сумління, ні євреї, які, знаючи Божий Закон, не зберігають його. Проте інколи навіть язичники, живучи за незіпсованим сумлінням, тобто внутрішнім законом, на практиці поводяться не гірше, ніж євреї, які знають Божі заповіді (вв. 14–16).

У вв. 17–29 Павло продовжує доводити, що євреї не оправдуються перед Богом тільки тим, що знають Божий Закон. Він наводить приклади їхньої лицемірної поведінки й говорить, що вони навчають інших, але не себе, і переступають Закон, яким вихваляються (вв. 21–23). Удаючись до прикладу обрізання, апостол каже, що бути євреєм, тобто сповідувати юдаїзм, має сенс тільки тоді, коли зберігаєш Закон; послух та конкретні дії важливіші, ніж етнічна приналежність (вв. 25–29).

Meditatio (розважання)

«Бо не той юдей, що є ним назовні, і не те обрізання, що назовні, на тілі, 29. а той, хто юдей у скритості, і те обрізання серця – за духом, не за буквою − такому похвала не від людей, але від Бога». Обрізання серця – це вірність Богові, це послух волі, розуму й тіла. Бути обрізаним серцем означає належати Богові цілковито, повністю довірити Йому серце й дозволити діяти у своєму житті. Святий Павло каже: «Сам же Бог миру нехай освятить вас цілковито, і нехай уся ваша істота – дух і душа, і тіло – буде збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа» (1 Сол 5:23).

Говорячи про обрізання серця, Павло апелює до пророцтва Єремії, який закликав юдеїв обрізати їхні серця: «Пообрізуйтеся заради Господа, усуньте необрізаність вашого серця, ви, мужі Юдеї та мешканці єрусалимські, щоб вогнем не вибухнув гнів Мій і не горів, – і нікому б гасити його з-за ледарства вчинків ваших» (Єр 4:4); «Ось настануть дні, – слово Господнє, – і Я покараю всіх обрізаних у їхньому необрізанні: 25. Юдею, Єгипет, Едом, синів Аммона та Моава і всіх, що голять скроні, що живуть у пустині, − усі-бо ті народи й увесь дім Ізраїлю необрізані серцем» (Єр 9:24–25). Обрізання було знаком Союзу та приналежності Ізраїлю до Господа, зовнішнім символом, який вказував, що вони є народом Божим, відділеним від безбожного світу. Фізичне обрізання мало бути зовнішнім знаком переміненого серця, але на практиці часто все зупинялося тільки на зовнішньому акті.

Обрізаність за духом і за буквою вказує на контраст між Новим Союзом, укладеним через Духа, та Старим Союзом, укладеним через скрижалі Завіту, написані на камені. У Рим 7–8 Павло буде описувати перехід від життя під Законом до життя, яким провадить Святий Дух. Цей контраст підкреслює нездатність «букви» змінити серце людини, натомість таке перемінююче діяння притаманне Святому Духові (пор. Рим 7:6; 2 Кор 3:6).

Oratio (молитва)

«Серце чисте створи в мені, о Боже, і дух стійкий (вірний, постійний, правий – נָ֜כ֗וֹן / nakon) віднови в нутрі моїм» (Пс 51:12).

Contemplatio (споглядання)

Хто ходить за Духом, тобто та особа, якою керує Святий Дух, не потребує жодного «театру» в духовному житті. Така людина чесна перед собою і ближніми, вона бачить свої помилки та «недотягнення», тому просить у Бога сили для переміни життя. Натомість людина, яка живе за буквою, формалізує своє життя й не дає дихати іншим навколо. Життя за буквою виявляється в зовнішній побожності, але часто у своїй суті є бутафорним, гарною грою або й самозамилуванням. Життя за Духом не завжди помітне, але приносить добрі плоди та має вічний вимір. У Нагірній проповіді Ісус закликає: «Кажу-бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарасеїв, не ввійдете в Царство Небесне (…) Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі» (Мт 5:20; 6:1).

---

[1] Деякі думки в коментарі до тексту та розважанні основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 2:14−29.