Перший тиждень після П’ятдесятниці. Cубота. Ділитися вірою (Рим 1:7–12)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Усім, що в Римі, Божим улюбленим, покликаним святим: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа. 8. Насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша славиться по всьому світі. 9. Свідок-бо мені Бог, Якому я служу духом моїм, благовістуючи Його Сина, що я безперестанно згадую про вас 10. і завжди прошу в моїх молитвах, чи врешті-решт пощастить мені з волі Божої прийти до вас, 11. бо прагну вас бачити, щоб поділитися з вами яким-небудь духовним даром, щоб вас зміцнити, 12. тобто підбадьоритись разом між вами спільною вірою − вашою і моєю».

Коментар до тексту

Провідна тема Послання до Римлян − тлумачення того, як людина може оправдатися перед Богом, тобто стати праведною, спастися. Пояснення цієї теми технічно називають доктриною про оправдання. Павло так окреслює головну ідею свого послання: «Бо я не соромлюся Євангелії, вона-бо – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує: перше юдеєві, а потім грекові; 17. справедливість-бо Божа об’являється в ній з віри у віру, як написано: “Праведник з віри буде жити”» (Рим 1:16–17). Отже, він хоче сказати, що не тільки не соромиться способу, через який Бог оправдує світ, тобто йдеться про Страсті та Воскресіння Ісуса Христа, але й вважає проголошення цієї Благовісті справою всього свого життя. Говорячи мовою апостола Павла, ми не можемо самі себе ні оправдати, ні спасти, ні стати праведними – це стало здійсненним тільки завдяки благодаті, яку ми отримали в Ісусі Христі. Саме про цю благодать апостол пише до спільноти в Римі, яку сам не засновував, але якій не лише хоче пояснити суть своєї віри, але й послужити покріпленням їхньої віри. Зрештою, апостол планує під час своєї подорожі до Іспанії відвідати цю спільноту християн у Римі (Рим 1:10–15; 15:22–23; Ді 19:21).

Meditatio (розважання)

«Бо прагну вас бачити, щоб поділитися з вами яким-небудь духовним даром, щоб вас зміцнити, 12. тобто підбадьоритись разом між вами спільною вірою − вашою і моєю». У своїх листах Павло часто говорить про дари Святого Духа (Рим 12:6–8; 1 Кор 12–14), тому в межах свого майбутнього візиту до Рима планує більше уваги присвятити цій темі: мова може йти і про пояснення природи духовних дарів, і про бажання Павла молитися разом з місцевою Церквою, щоб її провідники та вірні могли ще більше їх отримати і служити ними для поширення Євангелія.

У таких спосіб апостол прагне зміцнити громаду духовно та поглибити її віру шляхом спільного підбадьорення й ділення. Християнська громада в Римі була дуже різношерста: до неї не просто належали люди всяких соціальних прошарків, а й ті, які формувалися в дуже різних культурно-історичних та релігійних контекстах. Язичники, прийнявши Христа всім серцем, не завжди розуміли претензії своїх співбратів, які навернулися до християнства з юдаїзму, тому постійно схилялися до різноманітних близьких їм практик.

Ці дві групи, які тепер разом творили одну християнську громаду й належали до одного Церковного Тіла, мали усвідомити незбагненність Божих доріг та щедрість Його невимовної любові, яка вилилася на них благодаттю Господа Ісуса Христа. Колишні язичники мусіли зрозуміти, що хоча вони й не знали Божої волі, Бог ніколи не полишав їх напризволяще, а діяв через їхнє сумління, голос якого вони часто заглушували й у своїй гордості й жорстокості серця провадили життя, далеке від первісного Божого задуму стосовно людини. Євреї також не були кращими, бо, отримавши через об’явлення знання Божої волі – Божого Закону, часто його порушували й формалізували до такої міри, що, намагаючись жити за буквою Закону, затратили відчуття його духа, та ще й не хотіли цього визнавати. Для одних і других Бог послав Свого Сина Ісуса Христа – примирення за їхні гріхи і гріхи всього людства, щоб через віру в Нього вони могли оправдатися.

Oratio (молитва)

«Я прославлятиму Тебе повіки за те, що вчинив Єси, і возвіщатиму ім’я Твоє, воно-бо добре, перед вірними Твоїми» (Пс 52:11).

Contemplatio (споглядання)

Павло дуже добре розумів, чим жило сучасне йому язичництво, а також глибоко пізнав віру та сподівання Ізраїлю. Він чудово міг пояснити, які мрії та очікування цих двох дуже різних груп знайшли своє сповнення в Ісусі Христі. Бути учнем Ісуса сьогодні − це також мати не тільки живий зв’язок із Христом (це за замовчуванням!), але й просити у Святого Духа дару бути чутливими до прагнень людей, які походять з різних культур та релігійних підґрунть, і вміти засвідчити їм євангельську віру.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.