Lectio (читання)
«Що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34. силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36. Інші наруг і бичів зазнали, та ще й кайданів і в’язниці; 37. їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38. вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39. І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість. 12:1. Тому й ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, 2. вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, Який замість радості, що перед Ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і Який возсів праворуч Божого престолу».
Коментар до тексту[1]
Цей уривок − частина глави (Євр 11), яку часто називають галереєю слави Нового Завіту, позаяк тут міститься опис віри людей, які вірність Богові ставили понад усе на світі. Хоча імен багатьох праведників не названо, проте натяки більш ніж очевидні. Даниїл не підкорився наказові царя й не вдався до ідолопоклонства, тому його вкинули в яму з левами, які не завдали йому жодної шкоди (в. 33; пор. Дан 6:23). Так само в чудесний спосіб Бог вирятував від вогню Седраха, Месаха та Аведнего, які також відмовилися від ідолопоклонства (в. 34; пор. Дан 3:17–18). Завдяки Божій опіці багато пророків та праведників були врятовані від смерті (1 Цар 19:2; 2 Цар 6:31–33; 1 Сам 19:10–18; 21:10; 2 Сам 15:14; Пс 144:10; Єр 16:7–24; 36:26). Через віру деяких праведників Бог повертав до життя померлих (в. 35а): Ілля воскресив сина вдови зі Сарепти (1 Цар 17:17–24), а Єлисей − сина заможної шунамійки (2 Цар 4:18–37). Чимало праведників у своїх діях узагалі керувалися надією на майбутнє воскресіння (в. 35б). Для багатьох осіб вірність Богові коштувала страждань, болів та ув’язнення (в. 36; пор. Єр 37:4–21; 20:1–2; 2 Хр 16:7–10; 1 Цар 22:26–27). Проте якщо одні уникали меча, то інші зазнавали від нього мученичої смерті (в. 37; пор. 1 Цар 18:4,13; 19:10; Єр 26:20–23; Дан 11:31–33). Деякі жили дуже аскетичним життям і вдягалися в найпростішу одіж зі шкір, як-от пророки Ілля та Єлисей (2 Цар 1:8), пізніше така одежа стала характерною для пророків (Зах 13:4; Мт 3:4; 7:15). Багато праведників блукали й шукали притулку (в. 38; пор.1 Цар 18:4, 13; 19:1–3, 9), як свого часу Авраам, Мойсей та інші, які прагнули кращої спадщини.
У вв. 39–40 апостол підсумовує все сказане у Євр 11 і плавно переходить до теми витривалості у вірі (Євр 12:1–2): він закликає своїх сучасників продовжити цей подвиг віри, беручи приклад зі своїх славних попередників.
Meditatio (розважання)
«І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість». На початку цієї глави автор послання стверджує: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих. 2. Через неї предки були добре засвідчені» (Євр 11:1–2). Сказане у в. 2 апостол знову повторює у в. 39, увиразнюючи в такий спосіб стрижневе послання цієї глави. Для Павла найважливіше те, що попередники першого покоління християн дали добре свідчення віри, що надихала апостолів та перші християнські громади: на прикладі віри своїх численних попередників вони краще розуміли зразок віри Самого Христа, а в Христі глибше усвідомили вірність Бога Своєму творінню.
Цікаво, що ніхто з попередників апостолів, як, врешті, і вони самі, за життя не осягнули повноти обітниць, а досвідчили тільки передсмак тієї реальності, на яку обітниці вказували. Скажімо, Авраам з Обіцяної Землі отримав лише її клаптик, щоб похоронити свою дружину Сару (Бут 23:7–16), а Мойсей зміг побачити Обіцяну Землю тільки з іншого боку Йордану, піднявшись на гору Нево (Втор 34). Отже, усе, про що старозавітні праведники просто чули, про що мріяли і чим жили, почало сповнюватися лише в Ісусі Христі, а повнота всього настане в часі Його Парусії – Другого славного приходу.
Ми з вами сьогодні є тими, без яких ця досконалість не настане, як і не настала би без покоління апостолів та перших християн. Та вважливо усвідомлювати, що ми з вами вміщені в цю історію, як і всі потенційні покоління, які можуть бути після нас, аж поки Господь не прийде. Звичайно, ми нетерпеливі й хотіли б «усе й одразу». До подібних «нетерпеливих християн» апостол Петро писав: «Одне нехай не буде заховане від вас, о любі: що один день перед Господом, як тисяча літ, і тисяча літ, як один день. 9. Не зволікає Господь з обітницею, як деякі вважають це за зволікання, а виявляє до вас Своє довготерпіння, бо не хоче, щоб хтось загинув, лише щоб усі прийшли до покаяння» (2 Пт 3:8–9).
Oratio (молитва)
«Милість Твоя, Господи, небес сягає, вірність Твоя по хмари» (Пс 36:6).
Contemplatio (споглядання)
Бог діє на багатьох рівнях. У Рим 9–11 апостол Павло пояснює, що відкинення Ізраїлем свого Месії уможливило прихід до Церкви язичників. Так, апостол стверджує: «Не хочу-бо, брати, щоб ви не відали цієї тайни, щоб не були самі в собі велемудрі, що засліплення спало частинно на Ізраїля, поки не ввійдуть погани повнотою; 26. і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: “Прийде із Сіону Визволитель, відверне від Якова безбожність”» (Рим 11:25–26). Проте якщо Бог робить Свою роботу, то ми повинні робити свою: проголошувати Добру Новину, утверджувати у вірі та поглиблювати духовне життя тих, які вже прийняли Христа, і так постійно рухатися вперед, потрохи, щодня, щомиті, не оминаючи жодної нагоди.
[1] Коментар до тексту оснований на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Heb 11:33−12:2.
Дуже дякую