Передсвяття Воздвиження (Мт 10:37-11:1)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«“Хто любить батька або матір більше ніж Мене, той недостойний Мене. І хто любить сина або дочку більше ніж Мене, той недостойний Мене. 38. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той недостойний Мене. 39. Хто своє життя зберігає, той його погубить, а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде. 40. Хто вас приймає, той Мене приймає, а хто Мене приймає, той приймає Того, Хто Мене послав. 41. Хто приймає пророка, тому що він пророк, той одержить пророчу нагороду, і хто приймає праведного, тому що він праведний, той одержить праведничу нагороду. 42. Хто напоїть, як учня, одного з цих малих тільки кухликом холодної водиці, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди”. 11.1. Коли Ісус скінчив настановляти дванадцятьох Своїх учнів, пішов звідти навчати й проповідувати по містах їхніх».

Коментар до тексту

Цей уривок Євангелія містить завершення навчання Ісуса про те, як має виглядати місія Його учнів – апостолів. Для того, щоби Боже Царство проросло в людських серцях, учні повинні мати чіткі пріоритети. Основний принцип духовного життя полягає в тому, що ми уподібнюємося до того, кому поклоняємося. Якщо ми поклоняємося Богові, то уподібнюємося до Нього. Якщо ж поклоняємося людям, навіть своїм найближчим, тоді потрохи деградуємо, бо створені на образ Божий і покликані до більшого. Якщо ж хтось поклоняється німим, глухим та сліпим речам, то й сам потрохи духовно стає німим, глухим та сліпим. Св. Августин якось сказав: «Якщо Бог є на першому місці, все інше стає на свої місця».

Учні також мають бути готові заплатити певну ціну. Це, до речі, передбачає здатність іти за Ісусом та відважно Його визнавати. Мета самозречення (пор. Мк 14:30, 31, 72) та несення хреста не є патологічним самознищенням чи комплексом мучеництва, але виявом свободи, щоб іти за Месією (Мк 1:18; 2:13). Самозречення означає звільнення від самодостатності (пор. Пс 49:6−8), заміна її послухом та залежністю від Христа. Хто з радістю приймає учнів Ісуса, отримає від Нього нагороду (Мт 10:40−42).

Meditatio (розважання)

«Хто вас приймає, той Мене приймає». Ці слова − це заклик до кожного учня Ісуса бути відповідальним. Цей вислів не є банальним мандатом для отримання якихось привілеїв. Ще менше ці слова говорять про пафос та тріумфалізм, якого іноді не бракує в окремих церковних середовищах. Це виклик для моєї і твоєї щоденної християнської постави… Апостол Петро дуже глибоко усвідомлював цей виклик, коли писав: «Якими ж слід вам бути святими у всім вашім житті та в побожності, очікуючи і прискорюючи день Божого приходу» (2 Пт 3:11−12).

З іншого боку, ці слова є виявом великої довіри Бога до людини. Я і ти є учасниками Його великого задуму. Справу поширення Свого Царства Господь довіряє усім без винятку учням, усім тим, хто у Христі прагне жити життям нового творіння (пор. 2 Кор 5:17).

Відповідальність представляти Бога у цьому світі спонукає нас, християн, до смирення. Том Райт часто повторює, що ми, будучи сотворені на Божий образ, є немовби таким собі кутовим дзеркалом: з одного боку, приносимо усю хвалу творіння до Господа, а з іншого – віддзеркалюємо Божу славу для усього творіння. Це і є радість служіння «царського священства», яке ми усі отримуємо у хрещенні (пор. 1 Пт 2:9−10), радість відповідального життя в очікуванні Парусії − повернення Господа…

Oratio (молитва)

Господи, навчи мене щоденно ходити Твоїми дорогами. Даруй благодать розповідати про Тебе без слів та говорити про Тебе так, щоб мої слова не применшували Твоєї величі і краси… Даруй мені мудрість сприймати своє життя та покликання бути Твоїм учнем не як щось належне, але як дорогоцінний дар, за який я несу відповідальність…

Contemplatio (споглядання)

Що зазвичай робимо тоді, коли зустрічаємо людей, які ще не пізнали Христа? Чи шукаємо нагод та створюємо ситуації, в яких можемо смиренно поділитися своєю вірою? Наскільки усвідомлюємо, що Господь розраховує саме на нас?

7 коментарів до “Передсвяття Воздвиження (Мт 10:37-11:1)”

  1. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    О, Юрій, дякую Вам за мудру науку, а також за те, що тепер повністю подаєте Літургійне читання дня. Дуже зручно!
    Сподобалася Ваша думка стосовно головного принципу духовного життя – «ми уподібнюємося до того, кому поклоняємося.» А поклоняємося тим людям, речам чи заняттям, про які найбільше думаємо, яким найбільше приділяємо часу, уваги, не пам‘ятаючи про Бога. Головне, – що б ми не робили, де б не були, – пам‘ятати про Бога, внутрішньо бути поєднаним з Ним. Все робити на Божу славу!

    На мою думку, нести свій хрест за Христом – це приймати все, як з руки Божої, і терпіння також. Це, фактично,- виконувати волю Божу, виконувати свою місію на землі, своє післанництво від Бога.
    Св.Тереза від Дитятка Ісуса говорила, що важко хрест нести тому, хто волочить його по землі, а не пригортає до серця. Щоб так могти жити, треба щораз глибше пізнавати сенс Голгофському Хреста, а в його світлі,- і свого власного…

    Дуже вагомими для мене є також ці слова Ісуса Христа:
    «Хто вас приймає, той Мене приймає, а хто Мене приймає, той приймає Того, Хто Мене послав»(Мт.10:40).
    Вважаю, що цей вірш насамперед говорить про святу ієрархію влади: Бог Отець, Бог Син, священики, християни, а потім – люди, які ще не пізнали Христа.
    Христова Церква покликана бути цим живим ланцюгом єдності, покори і послуху: від найнижчої ланки до найвищої. Тоді буде мати силу служіння Слову, і до Церкви буде долучатися багато людей… А це велика відповідальність кожного з нас.

    — Господи, дякую за Твоє живе і діяльне Слово! Прошу про чисте і смиренне серце, щоб жити і служити Тобі у Любові.
    Амінь.

    1. Прийняття Святого Причастя на колінах було, є і буде виявом віри і поклоніння перед Господом Богом. Може тому і така боротьба проти Нього і нас, як Його образу і подоби…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *