П’ятий тиждень Великого посту. Субота. Завжди бути готовими (Євр 9:24–28)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Христос бо ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з’явитися за нас перед обличчям Божим. 25. Та й не на те, щоб принести Себе Самого багато разів у жертву, як входить архиєрей щороку у святиню з не своєю кров’ю, 26. інакше-бо Він був би мусів багато разів страждати від заснування світу. Тепер же Він раз назавжди з’явився на кінці віків, щоб знищити гріх Своєю жертвою. 27. І як призначено людям раз умерти, потім же суд, 28. так і Христос лише один раз мав Себе принести, щоб узяти на Себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з’явиться тим, що очікують Його на спасіння».

Коментар до тексту[1]

У цьому тексті св. Павло пояснює, як усе, на що Старий Завіт тільки вказував, знайшло сповнення в Ісусі Христі. У Старому Завіті святилище спочатку Намету Присутності, а згодом і Храму, було центром взаємин між Богом та Ізраїлем. Якщо люди грішили, тоді Бог залишав Святиню або Храм (Єз 10:18 і далі; 11:22), але якщо святилище очищали за визначеним обрядом, то вважалося, що гріхи людей спокутувані (Лев 16:16–34), і тоді Господь повертався до Святині (Єз 43:2–5; 44:4). Саме такі старозавітні події є підґрунтям для цього уривку.

Страждання та смерть Христа відображають забій жертовної тварини в День Покути. Його перехід до небесного світу відповідає входженню первосвященника у Святая Святих Храму, де він окроплював кров’ю Кивот Завіту (Лев 16:14–16). За цією аналогією, завершення спасительного діла Христа відбулося в небесному Святая Святих у момент Його прославлення, коли Він возсів праворуч Свого Отця. У цьому посланні використано ще два образи, які описують Господнє діло спасіння: а) поява Христа у присутності Бога Отця і б) заступництво Ісуса за всіх людей. Література мудрості Старого Завіту всяку спокутну діяльність осмислює як заступництво. Отже, новий Первосвященник Ісус постійно заступається за всіх на землі, перебуваючи зі Своїм Отцем, аж поки Він знову не прийде у славі на землю. І як тільки Він з’явиться вдруге (у часі Парусії), як і Аарон у Старому Завіті виходив зі Святині після принесення жертви, щоб благословити людей, Він забере нас до Себе на Небо (у Божу реальність) – у присутність Свого Отця, щоб нас познайомити з Ним.

Meditatio (розважання)[2]

«І як призначено людям раз умерти, потім же суд, 28. так і Христос лише один раз мав Себе принести, щоб узяти на Себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з’явиться тим, що очікують Його на спасіння». Ці два вірші вказують на три основоположні правди християнської віри: 1) незмінний факт смерті; 2) відразу після смерті є суд; 3) Другий прихід Христа (Парусія) у славі. Вдруге Христос «з’явиться не заради гріха», тобто не для того, щоб викупити людство від гріхів, але щоб сповнилося спасіння і щоб усі ті, які поклали на Нього надію, увійшли в Його славу. Христос прийде у світ вдруге, але вже не як Відкупитель, бо Його жертва на Хресті вже раз і назавжди усунула гріх. Він прийде як Суддя всіх. Його прихід «визначений» так само, як смерть і суд. Ці три істини тісно взаємопов’язані.

Хоча людина смертна, її духовний елемент виживає й існує після смерті. Цей елемент наділений свідомістю й волею, і на його позначення Церква, основуючись на Писанні, вживає слово «душа». Отже, людина складається з духовної та безсмертної душі і тлінного тіла. Від самого початку Бог обдарував людину надприродною благодаттю, Він дав їй додаткові, так звані «надприродні» дари, що містили й тілесне безсмертя. Непослух Адама призвів до втрати стосунків з Богом, а відтак і цього надприродного дару. З того часу смерть – це «заплата за гріх» (Рим 6:23).

Одразу після смерті людина буде суджена за її життя. Це те, що може осягнути розум за допомогою Божого Слова, тому що люди з правильним моральним відчуттям усвідомлюють, що добро заслуговує на винагороду, а зло має бути покаране, і неможливо, щоб це повністю здійснилося в цьому житті. Та треба зауважити, що однозначно складно сказати, чи у Євр 9:27 ідеться про «окремішній суд» (particular judgment) відразу після смерті конкретної людини, чи про загальний суд, який відбудеться в останній день, тобто день приходу Христа. Обидва тлумачення можливі, оскільки судження, на яке посилається вірш, пов’язане, з одного боку, зі смертю, а з іншого – з Другим пришестям Христа. У будь-якому разі очевидно те, що мається на увазі «особистий» суд, судовий процес, на якому кожну людину буде судити Христос (пор. 2 Кор 5:10; Рим 14:10).

Та ідеї смерті й суду не стільки мають викликати в нас страх, стільки збуджувати надію на Христа, бо ж наш Господь прийде вдруге, щоб показати Себе милосердним Суддею для тих, які з нетерпінням очікують на Нього.

Oratio (молитва)

«Хто, живши, не побачить смерти, врятує свою душу з рук Шеолу?» (Пс 89:48).

Contemplatio (споглядання)

Справжні християни, тобто ті, які зустрілися з Христом і народилися з води й Духа, поєднують свою радісну надію на встановлення Царства Божого, якого вони щиро прагнуть, із бажанням якнайкраще використати час, відведений їм у цьому житті…


[1] Коментар до тексту взято з A. Hoeck, L. W. Manhardt. Ezekiel, Hebrews, Revelation. Steubenville, OH: Emmaus Road Publishing 2010, P. 105.

[2] Розважання та запрошення до споглядання тексту основані на The Navarre Bible. The Letter to the Hebrews. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 102–104.

1 коментар до “П’ятий тиждень Великого посту. Субота. Завжди бути готовими (Євр 9:24–28)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.