П’ятий тиждень після Пасхи. П’ятниця. Контекстуальність та універсальність християнства (Ді 15:5–34)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Та деякі із секти фарисеїв, що були увірували, встали, кажучи, що треба їх обрізати та наказати, щоб берегли Закон Мойсея. 6. От і зібралися апостоли та старші, щоб розглянути цю справу. 7. По довгій суперечці встав Петро й до них промовив: “Мужі брати! Ви знаєте, що вже віддавна Бог вибрав був мене між вами, щоб погани з уст моїх чули Слово Євангелії й увірували. 8. І серцевідець Бог засвідчив їм, давши їм Святого Духа, як і нам, 9. і не вчинив ніякої різниці між нами та між ними, очистивши вірою серця їхні. 10. Чого ж ото тепер спокушаєте Бога, бажаючи накинути учням на шию ярмо, якого ні батьки наші, ані ми не здоліли нести? 11. А втім, ми благодаттю Господа Ісуса віруємо, що спасемося так само, як ті”. 12. Затихла вся громада й почала слухати Варнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, що їх Бог учинив був через них між поганами. 13. А як вони замовкли, озвався Яків і мовив: “Мужі брати, вислухайте мене! 14. Симон розповів, як Бог спершу навідався до поган, щоб узяти з-поміж них народ для імени Його. 15. З тим згоджуються і слова пророків, як написано: 16. А після цього Я повернуся й відбудую намет Давида занепалий; Я його руїну відбудую і знов його поставлю, 17. щоб решта людей Господа шукала, і всі народи, на яких призване ім’я Моє, – каже Господь, що чинить це, 18. Йому відоме споконвіку. 19. Тому я думаю, що не треба турбувати тих із поган, що навертаються до Бога, 20. але їм приписати, щоб стримувалися від нечистот ідольських, від розпусти, від задушеного та від крови. 21. Мойсей бо з давен-давна має по містах своїх проповідників, що його читають у синагогах щосуботи”. 22. Тоді апостоли і старші разом з усією Церквою схвалили вибрати кількох з-між себе й послати в Антіохію з Павлом та Варнавою: Юду, званого Варсавою, і Силу − мужів-проводирів поміж братами. 23. Вони написали й доручили через них ось що: “Апостоли і старші, брати ваші, братам з поган в Антіохії, Сирії та Кілікії, привіт! 24. Через те, що ми чули, як деякі з нас, вийшовши без нашого доручення, потурбували вас словами та схвилювали ваші душі, 25. то ми й постановили однодушно вибрати мужів і їх до вас послати разом з любим нам Варнавою та Павлом − 26. людьми, що душі свої віддали за ім’я Господа нашого Ісуса Христа. 27. Отож ми вислали вам Юду та Силу, і вони усно викладуть те саме. 28. Подобалось-бо Святому Духові й нам ніякого більше не складати на вас тягаря, крім цього необхідного: 29. стримуватися від ідоложертовного м’яса, крови, душенини та розпусти. Ви добре зробите, як будете берегтися цього. Будьте здорові!” 30. Висланці ж прийшли в Антіохію і, скликавши громаду, доручили листа, 31. а вони, прочитавши його, зраділи тією втіхою. 32. Юда та Сила, які й самі були пророки, утішили й скріпили братів частим словом. 33. По деякім часі брати відпустили їх у мирі до тих, що їх вислали. 34. Сила задумав зостатися там».

Коментар до тексту

Великий наплив язичників, які ставали членами Церкви в Антіохії, створив певне замішання в цілій Церкві. Деякі представники Єрусалимської Церкви, які походили із секти фарисеїв, самовільно поїхали до Антіохії, щоб повчити колишніх язичників, що для спасіння вони спочатку мають прийняти всі правила юдаїзму (обрізання та інші вимоги Тори), а вже тоді ставати християнами. На їхню думку, прихід Месії не змінив основних правил, і ті, які хочуть спастися, як прозеліти, повинні спочатку прийняти юдаїзм. Проте Павло та Варнава виступили проти цього вчення, пояснюючи, що для того, щоб належати до народу Месії, тобто стати членом Церкви, не потрібно попередньо ставати євреєм фізично. Тому Церква в Антіохії послала Варнаву й Савла до Єрусалима, щоб на спільній нараді з апостолами та старшими знайти розвʼязку цього питання й запевнитися, що всі правильно розуміють євангельське послання (Ді 15:1–4). Ця подія відома в історії як Перший Єрусалимський Собор. На цьому зібранні фарисеї з Єрусалима знову наполягали на обрізанні й прийнятті Тори язичниками. Та Петро розповів про свій місіонерський досвід у домі римського сотника Корнилія: Бог дав язичникам Святого Духа так само, як і євреям, і не робить між ними жодної різниці. Важливим є тільки очищення серця, яке відбувається завдяки Божій благодаті. Після цього Павло та Варнава також засвідчили про чуда й знаки, які Бог явив серед поган через їхнє служіння. У кінці апостол Яків, єпископ Єрусалима, докладно пояснив значення пророцтва Амоса 9:11–12, грецька версія якого стверджує, що погани віддавна були призначені брати участь у житті відновленого Ізраїлю – Церкви. Бог сповнив Свої обітниці Ізраїлеві, пославши Свого Месію Ісуса, щоб родина Божого народу Союзу стала відкритою для всіх людей на землі. Єдине, про що попросив Яків, щоб християни, які навернулися з поганства, не їли їжі, принесеної в жертву ідолам, стримувалися від споживання крові та м’яса тварин, з яких не випустили кров, а також остерігалися сексуальної розбещеності (вв. 6–21). Відтак апостоли та старші Єрусалимської Церкви послали до Антіохії посланців з листом, який спростовував погляди різних ригористичних ворохобників фарисейського походження, та передали християнам рішення апостолів, що спричинило велику радість Церкви в Антіохії (вв. 22–34)[1].

Meditatio (розважання)[2]

«Подобалось-бо Святому Духові й нам ніякого більше не складати на вас тягаря, крім цього необхідного: 29. стримуватися від ідоложертовного м’яса, крови, душенини та розпусти. Ви добре зробите, як будете берегтися цього. Будьте здорові!» Результатом Собору став лист, у якому християн, які походили з язичників, було названо «братами», а також відкинуто позицію т. зв. юдействуючих. У перелік необхідних вимог увійшов тільки той мінімум, у якому задля гармонії були зацікавлені два крила Церкви. Обмеження, які сформулював апостол Яків, стосувалися звичаїв тодішнього язичництва й були осоружні для євреїв.

Рішення Єрусалимського Собору відзначаються второпністю й тактовністю. Християн, які походили з язичництва, просили піти на поступки тим, які формувалися в юдейській культурі, і в такий спосіб мав запанувати братній мир. Соборні постанови не сформулювали ніякої доктрини про взаємозв’язок Закону та Благодаті, а лише врегулювали поведінку християн, наголошуючи на християнській етиці. Звільняючи новонавернених язичників від обов’язку зберігати єврейський Закон, члени Собору піклувалися також і про те, щоб ті не зловживали свободою та не зневажали євреїв своєю участю в язичницьких обрядах.

Єрусалимський Собор був дуже важливим. Якщо б на ньому перемогли юдействуючі, тоді язичники, перш ніж стати християнами, мали б прийняти юдаїзм, у такому разі Церква перетворилася б на придаток синагоги. Відмовившись нав’язувати обрізання та інші обряди, пов’язані із Законом Мойсея, як засоби для спасіння, Собор відкрив сторінку вселенського християнства, яке не обмежується жодною національною групою чи культурою.

Oratio (молитва)

«Бо Ти великий і твориш дивні речі, Ти Бог єдиний» (Пс 86:10).

Contemplatio (споглядання)

Бути учнем Ісуса сьогодні − це означає, з одного боку, здатність до контекстуального мислення, а з іншого − відкритість на універсалізм Євангелія. Контекстуальне мислення передбачає прийняття світу таким, яким він є, і заперечує вперте намагання не брати до уваги очевидних речей та життя в ілюзіях. Контекстуальне мислення зважає на слабкості й особливості інших, йому притаманна делікатність. Універсалізм Євангелія дає змогу переростати людські обмеження й бути відкритими на нові, усе більші горизонти. Зрілий (-а) християнин (-ка) − той (-та), який (-а) природно поєднує ці дві риси.

---

[1] N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 638.

[2] Розважання взято з B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 230–231.