П’ятий тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. У чому полягає Боже Царство (Рим 14:9–18)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«На це-бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати. 10. Ти ж чого судиш брата твого? Чого погорджуєш твоїм братом? Усі ми станемо перед судилищем Божим, 11. бо написано: “Як живу Я, – каже Господь, – кожне коліно схилиться передо Мною, і кожний язик визнає Бога”. 12. Так ото кожний з нас сам за себе дасть відповідь Богові. 13. Тож не судімо більше один одного, а радше вважайте на те, щоб не класти нічого перед братом, об що він спотикнувся б або й упав. 14. Я знаю, я переконаний у Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі, тільки коли хто думає, що щось нечисте, тому воно нечисте. 15. Коли твій брат сумує з-за їжі, то ти поводишся не за любов’ю. Не губи твоєю їжею того, за якого вмер Христос. 16. Не виставляйте вашого добра на зневагу. 17. Бо Царство Боже не їжа й не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі. 18. Хто так служить Христові, той Богові вгодний і людям до вподоби».

Коментар до тексту

Цей уривок − частина ширшого повчання апостола Павла (Рим 12–15:13) про те, як щоденно жити благодаттю, яку ми отримали в Ісусі Христі (Рим 1–11). Християнська спільнота в Римі не була однорідною: до неї входили як колишні язичники, так і вихідці з юдаїзму. Перші були гнучкішими і сприйнятливішими до євангельської свободи у Христі, натомість другі часто залежали від передань своїх предків, а головно тоді, коли мова йшла про питання їжі. Якщо язичники дуже швидко зрозуміли, що людину осквернює тільки те, що виходить з її нутра (Мт 15:11–20), то для колишніх сповідників юдаїзму було складно забути приписи про чисту та нечисту їжу (напр., про м’ясо, принесене в жертву ідолам, або просто тварин, які за Законом Мойсея вважалися нечистими – пор. Лев 11), дотримання Суботи, а також багато інших правил, які мали вагоме педагогічне значення в юдаїзмі. Колишні вихідці з юдаїзму не відразу були готові відмовитися від передань своїх предків, тому Павло делікатно називає їх «слабкими» (Рим 1:1–2), а вихідців із язичництва − «сильними» (Рим 15:1).

Знаючи, що різні погляди спричиняють у спільноті напругу, апостол закликає «сильних» бути вирозумілішими щодо «слабких» і стримуватися від осудження (Рим 14:1–12), а також не чинити нічого, що могло б стати причиною спотикання для їхніх братів і сестер (Рим 14:13–23)[1].

Meditatio (розважання)

«Бо Царство Боже не їжа й не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі». Тема Божого Царства − центральна для трьох перших Євангелій: Матея, Марка та Луки. Отож проголошення Божого Царства було головною темою проповіді Ісуса Христа (Мт 4:23; Мк 1:15; Лк 4:43). Після Страстей, Воскресіння та Вознесіння Ісуса, коли Святий Дух зійшов на апостолів, вони відразу почали проповідувати Христа, у Якому приходить Боже Царство (Ді 2:14–47; 8:12; 19:8; 20:25).

Грецьке поняття «βασιλεία / basileia», вжите в Новому Завіті, містить значення, запозичене із семітської культури (напр., євр «מַמְלָכָה / mamlaka»), де царство означає територію, на якій діє абсолютна влада царя. Проте це не просто місце реалізації влади. Цар був відповідальний за свій народ. Ісус іде ще далі й стверджує, що Він як Цар прийшов, щоб послужити: «Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служити, лише щоб служити й віддати Своє життя як викуп за багатьох» (Мр 10:45; пор Іс 53).

Боже Царство − це коли Бог служить Своєму творінню, а творіння з вдячністю приймає це служіння, людина ж зі свого боку також намагається служити іншим. Боже Царство є відображенням Божого порядку, який євреї називають «צְדָקָה / tsedaqa» – цей термін перекладається українською як «праведність, справедливість». Основоположним принципом Божого порядку речей і Божого Царства (ці дві реальності взаємопов’язані) є любов. Апостол Павло вважає любов найбільшим даром, якого людина має прагнути та просити в Бога (1 Кор 13). Про це часто говорить апостол і євангелист Йоан Богослов: «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Йо 4:16).

Бути дитиною / членом Божого Царства означає любити ближніх, ставити людину понад правила та приписи, намагатися жити принципами, а не приписами. Саме до такої вирозумілої любови в контексті обрядових суперечок про їжу закликає св. Павло. Апостол хоче, щоб ми зосереджувалися на головному й були здатні відмовитися від другорядного, насамперед бачили людину та її добро, а потім обрядові приписи та вимоги. Саме такий стиль життя відображає Божий порядок речей − Боже Царство.

Oratio (молитва)

«Ти мені стежку життя покажеш, повноту радощів, що в Тебе; блаженство по Твоїй правиці вічне» (Пс 16:11).

Contemplatio (споглядання)

Упродовж історії християни часто сварилися між собою, і найчастіше через другорядні речі (обрядові й т. ін.), занедбуючи при цьому найважливіше – справедливість, милосердя й віру (пор. Мт 23:23). Бути справжніми учнями Ісуса означає бути людьми, які вміють будувати правильні стосунки з Богом і ближніми (праведність), наслідком чого завжди є мир. Тільки таке життя буде наповнене Божою радістю, і Святий Дух перебуватиме в ньому (пор. Рим 14:17).


[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 14:1–23.

3 коментарі до “П’ятий тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. У чому полягає Боже Царство (Рим 14:9–18)”

  1. Слава Ісусу Христу!
    Гарно дякую вам отче за важливі акценти, які ви ставите у коментарі на основі сьогоднішнього уривку послання до римлян.
    Сьогоднішнє християнство не є вільне від труднощів та проблем у відносинах між собою, але їх треба долати.
    Мені дуже подобається вислів з послання: Небесне Царство – не їжа і пиття, а – праведність, мир і радість!!!
    І на мою думку, це є ті правила, які скеровують християнське життя до Христа і Його Царства вже тут на землі!

    Господнього вам надхнення отче!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.