П’ятий тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Благовістування християнських подруж (Рим 16:1–16)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Поручаю вам Фиву, сестру нашу, служительку Церкви в Кенхреях, 2. щоб ви її прийняли в Господі, як святим личить, та щоб допомогли їй у кожній справі, у якій би вона вас тільки потребувала, бо вона багатьом стала у пригоді та й мені самому. 3. Вітайте Прискиллу та Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, 4. які за мою душу шию свою клали, яким не лише я один дякую, але також усі Церкви поган; 5. вітайте також їхню домашню Церкву. Вітайте Епенета, улюбленого мого, що є первісток Ахаї для Христа. 6. Вітайте Марію, що багато для вас трудилася. 7. Вітайте Андроніка та Юнію, родичів моїх і співв’язнів, що є визначні між апостолами, які випередили мене у Христі. 8. Вітайте Ампліята, улюбленого в Господі. 9. Вітайте Урбана, співробітника нашого у Христі, і Стахія, улюбленого мого. 10. Вітайте Апелла, випробуваного у Христі. 11. Вітайте Аристовулових. Вітайте Іродіона, родича мого. Вітайте Наркисових, що в Господі. 12. Вітайте Трифену і Трифосу, що працюють у Господі. Вітайте улюблену Персіду, що багато трудилась у Господі. 13. Вітайте Руфа, вибраного в Господі, і його та мою матір. 14. Вітайте Асинкрита, Флегонта, Гермеса, Патроваса, Герму і братів, що з ними. 15. Вітайте Філолога та Юлію, Нерея і його сестру, Олімпія і всіх святих, що з ними. 16. Вітайте один одного святим поцілунком. Усі Церкви Христові вас вітають».

Коментар до тексту[1]

Останню главу послання св. Павло розпочинає з привітань багатьох знайомих місіонерів, які на той час перебували в Римі. Він заохочує їх гарно прийняти Фиву, яка, можливо, привезла лист Павла до Рима та була дияконисою Церкви в Кенхреях; зважаючи на вжите грецьке поняття «προστάτις / prostatis» – дослівно «доброчинець, патрон», видається, що Фива могла фінансово підтримувати місії Павла (в. 1–2). Апостол дбає про єдність римських християн, а також хоче заручитися їхньою підтримкою в місіонерській подорожі до Іспанії. Серед численних імен він згадує декілька подруж, а також різних чоловіків та жінок, включно зі своїми родичами, які наснажено трудилися для проголошення Євангелія, наприклад: подружжя Прискилли (дружина) та Акили (чоловік), які допомагали йому в місіонерській праці (вв. 3–5; пор. Ді 18:2–3, 18; 1 Кор 16:9); Епенета, який перший навернувся в Ахаї (в. 5); Андроніка та Юнію – ще одне подружжя, яке, правдоподібно, навернулося через геленістів у Єрусалимі й, можливо, навіть бачило Воскреслого, зрештою, вони могли просто бути місіонерами в Середземномор’ї, тому Павло називає їх апостолами (в. 7); Руфа, за припущенням, сина Симона Киринейського, який помагав Ісусові нести хрест (в. 13; пор. Мр 15:21), та інших. Святий Павло вітає їх усіх «святим поцілунком» (в. 16), який символізує братерство та єдність членів Христового Тіла – Церкви (пор. 1 Кор 16:20; 2 Кор 13:12; 1 Сол 5:26; 1 Пт 5:14).

Meditatio (розважання)

«Вітайте Прискиллу та Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, 4. які за мою душу шию свою клали, яким не лише я один дякую, але також усі Церкви поган; 5. вітайте також їхню домашню Церкву». Прискилла та Акила допомагали Павлові в дуже різноманітний спосіб, зокрема в заснуванні Церкви в Ефесі (Ді 18:18; 1 Кор 16:19). Їхні дороги перетнулися тому, що імператор Клавдій наказав усім євреям покинути Рим (Ді 18:2), отож вони разом могли працювати для Христа в Малій Азії (територія сучасної Туреччини). Коли Павло пише до Римської Церкви і згадує в листі це подружжя, то це означає, що через деякий час вони знову повернулися до Вічного міста і вже тут благовістували Ісуса. Павло згадує, що Акила і Прискилла за нього «шию свою клали» (в. 4) – можливо, ідеться про загрози його життю в часі бунту язичників у Ефесі (Ді 19).

Можна припустити, що це християнське подружжя було не лише дуже активним, але й заможним, тому допомагало іншим християнам. Проте найважливішим і найпромовистішим є той факт, що Акила і Прискилла не були байдужими, літеплими, не жили тільки для себе, не практикували якоїсь «приватної духовности». Їхнє серце, як і серце апостола Павла та багатьох перших християн, горіло. Ціллю їхнього життя було свідчення, і задля цього вони були готові долати відстані та різні небезпеки.

Сьогодні багато говорять про місії. Ми, католики, звикли до того, що це переважно справа священників або монахів-місіонерів, найчастіше неодружених. Але приклад цього подружжя засвідчує, що благовістувати покликані всі християни, а бути одруженою особою не означає замкнутися у власній хаті й жити приватним життям. Місія християнського подружжя може бути дуже успішною, навіть дуже переконливою та життєствердною. До того ж, християнські подружжя можуть показувати, що справа Благовісти може бути фундаментом родини, зумовлювати щоденний ритм життя, перемінювати його і скеровувати.

Oratio (молитва)

«По всій землі залунав їх звук, на край світу – їхні слова» (Пс 19:5).

Contemplatio (споглядання)

Коли Христа проповідують священники, монахи чи монахині, то люди сприймають це як щось само собою зрозуміле. Не дуже вцерковлені люди просто скажуть: «Це їхня робота». Але коли благовістує християнське подружжя, тоді Євангеліє для багатьох людей стає зрозумілішим і практичнішим. Свідчення одружених людей демонструє, що кожна людина покликана мати стосунки з Богом, і це щось дуже природне, нормальне, навіть дуже цікаве, життєствердне й важливе.


[1] Деякі думки в коментарі до тексту та розважанні основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 16:1–16.

3 коментарі до “П’ятий тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Благовістування християнських подруж (Рим 16:1–16)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.