П’ята неділя після Пасхи. Самарянки. Перші християни (Ді 11:19–26, 29–30)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Ті ж, що були розсипалися через гоніння з приводу Стефана, досягли аж до Фінікії, Кіпру та й Антіохії, нікому не проповідуючи слова, крім юдеїв. 20. Були ж між ними деякі мужі з Кіпру та з Кирени, які прийшли в Антіохію та промовляли й до греків, благовістуючи їм Господа Ісуса. 21. Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа. 22. Чутка про це дійшла до вух Церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію. 23. Коли він прийшов і побачив ласку Божу, зрадів і підбадьорив усіх триматися Господа рішучим серцем, 24. бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри. І пристало багато людей до Господа. 25. Тоді (Варнава) вирушив у Тарс розшукати Савла 26. і, знайшовши, привів його в Антіохію. Вони збирались цілий рік у церкві й силу людей навчали. В Антіохії вперше учнів називали християнами. 29. Тож учні, кожний із них по спромозі, ухвалили послати братам, що жили в Юдеї, допомогу, 30. що й зробили, пославши її старшим через руки Варнави та Савла».

Коментар до тексту[1]

Цей уривок пов’язаний з розповіддю в Ді 8:1–4, у якій ідеться про втечу християн з Єрусалима через перші переслідування, які почалися після мучеництва Стефана. Тепер чуємо про поширення Доброї Новини до Фінікії (території вздовж Середземного моря на північ від Ізраїлю), Кіпру (великого острова в Середземному морі на південь від Малої Азії − сучасна Туреччина) та Антіохії (столиці Римської провінції Сирії), яка була першим великим містом стародавнього світу, у якому проголошувалося Євангеліє. Антіохія − третє за розміром місто імперії після Рима та Александрії з населенням майже 500 000 осіб. Тут була величезна колонія євреїв, а місто слугувало важливим культурним, економічним та релігійним центром. У ньому проповідувалося Євангеліє не тільки євреям та прозелітам, а всім людям. Лука не називає всіх проповідників поіменно, позаяк Христову Благовість проголошували всі (т. зв. звичайні!) християни, а згадує тільки відомих читачеві Варнаву та Савла, завдяки служінню яких Добра Новина пізніше пошириться до дуже далеких країв. Саме тут, в Антіохії, перші учні Ісуса дають чудовий приклад християнської солідарності: через Варнаву та Савла (вв. 29–30) посилають допомогу віруючим у Юдеї, тому що ті потерпали від голоду, про який провістив пророк Агав (Ді 11:27–28).

Meditatio (розважання)

«Вони збирались цілий рік у церкві й силу людей навчали. В Антіохії вперше учнів називали християнами». Служіння Варнави та Савла в Антіохії тривало цілий рік, пізніше з того ж міста починалися всі місіонерські подорожі великого апостола народів Павла. Така посвята й терпеливість принесла свій чудовий плід – тут постала спільнота людей, яка відрізнялася від усіх інших людей у місті. Лука показує, що для того, щоб наше служіння могло принести плід, треба вкласти свій максимальний посильний внесок, зробити все від нас залежне, а всім решта заопікується Господь.

Термін «Χριστιανός / Hristianos» – дослівно «християнин» − вказує на особу, яка вірить у Христа або ж є послідовником Христа. У Новому Завіті, крім цієї згадки в Діяннях апостолів, це поняття вжито ще два рази: перший − в обороні Павла перед Агрипою ІІ (сином Агрипи І), який царював над євреями у 53–100 роках і який закинув Павлові, що той хоче його навернути: «Агриппа ж до Павла: Ще трохи, і ти мене переконаєш стати християнином!» (Ді 26:28); другий − у Першому соборному листі апостола Петра: «Ніхто з вас нехай не страждає як душогубець або злодій, або злочинець, або як той, хто встряває в чужі справи. 16. Коли ж як християнин, нехай не соромиться, а прославляє Бога цим іменем» (1 Пт 4:15–16). У двох контекстах ідеться про свідчення осіб, які пережили досвід зустрічі з Ісусом Христом, тому є людьми, які думаються та поводяться цілком інакше.

Те, що учнів Ісуса називали окремим іменем – християнами, вказує, що вони мусіли дуже відрізнятися від усіх інших людей, які мешкали в Антіохії. Цей факт засвідчує і те, що термін Христос перестав бути тільки месіанським титулом, а його почали вживати як власне ім’я. Тепер усі учні Ісуса беруть участь у служінні Ісуса, наслідують Його стиль та спосіб життя, намагаються думати, говорити та поводитися так само, як це робив Ісус. Дуже важливим є і той факт, що хоча люди ставали християнами через свідчення когось із апостолів, вони не починали називатися на честь когось із них, а всі ставали християнами − людьми, які у Христа хрестилися й у Христа зодягнулися. Самі ж апостоли були тільки радісними, наснаженими та переконаними свідками задля Христа.

Oratio (молитва)

«Я прославлятиму Тебе повіки за те, що вчинив Єси, і возвіщатиму ім’я Твоє, воно бо добре, перед вірними Твоїми» (Пс 52:11).

Contemplatio (споглядання)

Для того, щоб ми могли давати добре свідчення перед світом, який ще не пізнав Христа, важливо пам’ятати, ким ми є і для чого ми такими є. Святий Павло пише: «Благаю вас, брати, іменем Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили, щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні і в одній думці. 11. Я бо довідався про вас, мої брати, від людей Хлої, що між вами є суперечки. 12. Кажу ж про те, що кожен із вас говорить: Я – Павлів, а я – Аполлосів, а я – Кифин, а я – Христів”. 13. Чи ж Христос розділився? Хіба Павло був розп’ятий за вас? Або хіба в Павлове ім’я ви хрестилися?… Якже між вами зависть та суперечки, то хіба ви не тілесні й не поводитеся як звичайні люди? 4. Бо коли хто каже: Я – Павлів, а інший: Я – Аполлосів, то хіба ви не звичайні люди? 5. Що таке Аполлос? Що Павло? – Слуги, через яких ви увірували, і то як кому дав Господь. 6. Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, 7. так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує» (1 Кор 1:10–14; 3:3–7).


[1] Деякі думки в коментарі до тексту та розважанні основані на The Navarre Bible. The Acts of the Apostles. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 95–96.

2 коментарі до “П’ята неділя після Пасхи. Самарянки. Перші християни (Ді 11:19–26, 29–30)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.