П’ята неділя після П’ятдесятниці. Публічно визнавати віру (Рим 10:1–10)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Брати, бажання мого серця й моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися. 2. Я-бо їм свідчу, що вони мають ревність Божу, та вона нерозумна. 3. Не розуміючи Божої справедливости й шукаючи установити свою власну, вони не покорилися справедливості Божій. 4. Бо мета Закону – Христос на оправдання кожного, хто вірує. 5. Мойсей про праведність, що від Закону, пише: “Той, хто його виконує, буде ним жити”. 6. А справедливість, що від віри, так говорить: “Не кажи у твоїм серці: Хто зійде на небо?”, тобто Христа звести додолу, 7. або: “Хто зійде в безодню?”, тобто, щоб вивести Христа з мертвих. 8. Що, отже, вона каже? “Близько тебе слово: у твоїх устах і в твоїм серці”, тобто слово віри, що його проповідуємо. 9. Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса й віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, 10. бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння».

Коментар до тексту[1]

Цей уривок − частина ширших роздумів апостола Павла про те, чому Ізраїль не прийняв свого Месії (Рим 9–11). Головна думка полягає в тому, що Ізраїль зосередився на виконанні Закону й не хотів визнати, що не може його сповнити, а також не потрафив зрозуміти, що спасіння можна осягнути тільки через віру в Ісуса Христа, адже саме цього апостол ревно бажав для своїх одноплемінників (в. 1). Павло сумує з приводу того, що Ізраїль скерував свою ревність у неправильному напрямку й не зміг розпізнати Божого діяння (в. 2). Євреї шукали праведности, тобто життя згідно з Божим порядком речей, через виконання Закону, але Божа праведність була об’явлена через Воплочення, Життя, Страсті та Воскресіння Ісуса Христа – саме в такий спосіб Бог захотів відновити Свій порядок у світі (в. 3). Ісус Христос сповнив увесь Закон через Страсті й Воскресіння, бо Закон приготовляв Його прихід (в. 4). Щоб пояснити співвідношення праведности з вірою, у в. 4 апостол цитує Лев 18:5: праведність, яка походить від виконання Закону, вимагає від особи продовжувати жити вимогами Закону – такий підхід виключає акт віри. Євреї, які покладалися на Закон, вважали, що без нього язичники не зможуть побудувати правильні стосунки з Богом. Проте Павло доводить, що правильні стосунки з Богом можна побудувати тільки за допомогою віри (в. 6), тому для того, щоб застерегти своїх адресатів від неправильного розуміння природи праведности, у в. 6 апостол цитує Втор 30:12; щоб пояснити доступність слова, яке пробуджує віру, у в. 8 Павло цитує Втор 30:14: як Мойсей проголошував доступність Закону, так само й Павло проголошує доступність Євангелія – це Слово особливо близьке, бо Дух пише Його в серцях і думках віруючих (Єр 31:33; 2 Кор 3:3). Християни тільки мають увірувати й проголошувати свою віру – саме в цьому полягає оправдання / праведність та спасіння (вв. 9–10).

Meditatio (розважання)

«Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса й віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, 10. бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння». Дуже важливо мати внутрішню довіру до Бога, але це не повинно стати лише приватною і закритою для інших справою. Апостол Павло закликає до зовнішнього виявлення нашого внутрішнього досвіду – публічного проголошення Ісуса Господом. Завдяки Воскресінню Ісуса ми оправдані перед Богом (пор. Рим 4:25; 5:1), і саме тому віра у Воскресіння дуже важлива. Воно також засвідчує, що Бог оправдав Ісуса від сорому розп’яття на Хресті (пор. Рим 9:33). Факт Воскресіння Ісуса вказує також на те, що саме Він, і ніхто інший, є єдиним Господом (Еф 1:19–22; Флп 2:9).

Установити правильні стосунки з Богом, тобто стати праведним, а отже, спастися, можна тільки через віру, яка є виявом абсолютної довіри до Господа і Його дарів. На означення праведности св. Павло вживає поняття «δικαιοσύνη / dikaiosyne», за яким стоїть ідея Божого порядку та задуму. Задля нашого спасіння Бог, маючи велику довіру до нас, послав Свого Сина, і хоча ми відкинули Його, Він продовжує любити нас і довіряти нам. Ця Божа любов − спасенна, її не зміг зупинити навіть наш гріх, і тому Страсті та Воскресіння Ісуса є кульмінацією цієї любови. Щоб ця любов спасла нас, нам треба відкритися на неї – почати довіряти Богові, повірити Йому.

Коли ми переживаємо досвід цієї любови, то не повинні ховати його від інших. Важливо ділитися цим неймовірним даром спасіння в Ісусі Христі з іншими людьми, щоб вони також могли з нього користати. Бог щедрий та відкритий до людей, тому Він хоче, щоб ми були такими ж у стосунках з нашими ближніми. Тож варто навчитися коротко проголошувати керигму – радісно свідчити іншим людям про спасіння, яке ми одержали завдяки Страстям та Воскресінню Ісуса Христа.

Oratio (молитва)

«Великі діла Господні, подиву гідні всім, що люблять їх» (Пс 111:2).

Contemplatio (споглядання)

Після Французької революції віру спробували витіснити у приватну сферу. Серед культурних людей не було прийнято ділитися своєю вірою або свідчити Христа. Проте ми є особливими для Бога – центром Його діянь та любови. Усвідомлення цього факту дає нам розуміння, чому треба поставити особу Ісуса Христа в центрі свого життя, зробити наріжним каменем своєї активности. Для цього не потрібно ставати священником чи йти до монастиря. Для цього треба навчитися бути вдячним і просто проголошувати Того, у Кому є справжнє життя. Для цього треба просто бути християнином (-ою).


[1] Деякі думки в коментарі до тексту та розважанні основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 10:1–10.

4 коментарі до “П’ята неділя після П’ятдесятниці. Публічно визнавати віру (Рим 10:1–10)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.