Одинадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Служіння, яке веде до життя (2 Кор 2:14–3:3)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«А Богові подяка, Який у Христі завжди веде нас у Своїм переможнім почеті й через нас на кожному місці виливає запахущість Свого знання. 15. Бо ми для Бога – пахощі Христові серед тих, що спасаються, і серед тих, що гинуть. 16. Для одних запах, що від смерти веде до смерти, а для інших – запах, що від життя веде до життя. Хто, отже, здатний до цього? 17. Ми не такі, як багато інших, що торгують Словом Божим; ми щиро, ми від Бога говоримо, перед Богом, у Христі. 3:1. Чи починаємо знову самих себе поручати? Чи, може, потребуємо, як дехто, поручальних до вас чи від вас листів? 2. Наш лист – це ви, лист, написаний у серцях наших, який усі люди знають і читають. 3. Відомо ж, що ви – лист Христа, виготуваний нами, написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на камінних таблицях, а на тілесних таблицях серця».

Коментар до тексту

Сьогоднішній текст послання варто читати в дещо ширшому контексті. Починаючи з цього уривку, Павло переходить до захисту та пояснення суті свого апостольського служіння (2 Кор 2:14–7:16). Він переконаний, що, незважаючи на різні труднощі, Бог приведе до перемоги Євангелія над людськими серцями. Знання про Бога поширюється, як запашне кадило, яке багатьох провадить до життя. У цьому тексті Павло також починає (2 Кор 2:14–4:6) протиставляти свою діяльність як «служителя Нового Завіту» діяльності Мойсея. Якщо слухачі Мойсея були людьми із затверділими серцями, то завдяки дії Святого Духа серця коринтян змінилися. Павло також стверджує, що йому не потрібні «рекомендаційні листи», як пропонували деякі його противники, адже самі коринтяни є цим листом, живим доказом того, що Бог уповноважив його на служіння (2 Кор 3:1–5)[1].

Meditatio (розважання)

«Бо ми для Бога – пахощі Христові серед тих, що спасаються, і серед тих, що гинуть. 16. Для одних запах, що від смерти веде до смерти, а для інших – запах, що від життя веде до життя. Хто, отже, здатний до цього?» Павло та інші апостоли були вірними проповідниками та жертовними послідовниками Христа. Отож апостольське служіння, за висловлюванням Павла, можна порівняти до приємного жертовного запаху для Бога. Поняття «εὐωδία / euodia», яке вживає апостол, дослівно означає «аромат, пахощі», а метафорично − «жертви, приємні Богові» (пор. Лев 1:9, 13, 17; Числ 15:7).

Жертва апостолів − це відповідь на жертву Христа за всіх людей, тому Павло закликає до подібної відповіді всіх вірних: «Будьте, отже, послідовниками Бога, як любі діти, 2. і ходіть у любові за прикладом Христа, що полюбив вас і видав Себе за вас як принос та жертву приємного Богові запаху» (Еф 5:1–2). Саме в акті любови та самопожертви людина долає свої обмеження й виходить на належну орбіту життя. Проте для багатьох людей через язву гріха, а відтак і рак егоїзму, який підточує їхнє життя, не тільки потреба власної жертви задля інших, але й жертва Христа була незрозумілою. Це не відповідало їхнім уявленням про Бога та ціль життя людини. Саме тому Павло урочисто проголошує: «Бо слово про Хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, − сила Божа» (1 Кор 1:18).

На жертву Ісуса Христа, жертву апостолів і багатьох Його послідовників упродовж історії Церкви відповідь була й залишається різною. Для тих, які приймають Добру Новину, цей «жертовний аромат служіння» є запахом, який веде від життя в цьому теперішньому віці до життя майбутнього віку, яке починається вже тут, на землі, через прийняття Євангелія – особистої зустрічі з Христом та «народження згори» (пор. Йо 3:3–8), тобто народження до нового життя за прикладом Самого Христа. Для тих, які відкидають проголошення Доброї Новини й не приймають жертовного служіння учнів Христа, це стає початком переходу від тлінного життя, тобто фізичної смерти, до смерти духовної, або, як її називає книга Одкровення, «другої смерти» (Од 2:11; 20:6).

Oratio (молитва)

«Господь − то моя сила і щит мій! На Нього уповало моє серце, і допомоги зазнав я; тим і радіє моє серце, і я Його вихваляю піснею моєю» (Пс 28:7).

Contemplatio (споглядання)

Питання Павла «Хто, отже, здатний до цього?» може мати дві відповіді. Перша полягає в тому, що апостоли і всі справжні учні Ісуса впродовж історії Церкви були здатними проповідувати Євангелію так, щоб це служіння було приємне Богові. Вони усвідомлювали, що не проповідують себе самих (2 Кор 4:5) та що можуть чинити щось велике тільки силою і благодаттю Христа (Флп 4:13; 1 Кор 15:10). Друга відповідь: ніхто не може бути здатним, якщо покладається тільки на власні сили[2]. Наш успіх чи невдачі у служінні сьогодні залежать від того, яку саме тактику оберемо для себе з-поміж цих двох.


[1] N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 495.

[2] K. L. Barker. Expositor’s Bible Commentary (Abridged Edition: New Testament), Grand Rapids, MI: Zondervan Publishing House 1994, P. 669.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.