Квітна неділя. Вхід Господній у Єрусалим (Йо 12:1-18)

Час прочитання: 9 хвилин

Lectio (читання)

«Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих. 2. Там, отже, справили Йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з Ним посідали до столу. 3. Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира. 4. Каже тоді один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його зрадити: 5. Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним? 6. Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. 7. Тож Ісус промовив: Лиши її. На день Мого похорону зберегла вона те миро. 8. Бідних матимете з собою повсякчас, Мене ж матимете не завжди”. 9. Тим часом дізналася сила народу, що Він там, то й посходились – не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого Він з мертвих воскресив. 10. Тоді первосвященники ухвалили і Лазаря вбити, 11. численні бо юдеї залишили їх із-за Нього й увірували в Ісуса. 12. Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, 13. узяли пальмове гілля й вийшли Йому назустріч з окликами: Осанна! Благословен Той, Хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський Цар! 14. І знайшовши осля, Ісус сів на нього, як ото написано: 15. Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій Цар верхи на жереб’яті ослиці. 16. Не збагнули того спершу Його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про Нього й що то з Ним таке вчинено. 17. Але й народ, що був при Ньому, коли то Він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, про те свідчив. 18. Тим то, власне, народ і вийшов Йому назустріч: довідався-бо, що Він учинив те чудо».

Коментар до тексту

Євангеліє цієї неділі є дверима до Страсного тижня та початком кульмінації хресної драми життя Ісуса, сповненого любові та самопожертви. Тут ми читаємо про дві з чотирьох останніх безпосередніх причин розп’яття Ісуса.

Першою причиною було помазання, яке зробила Марія Ісусові у Витанії. Кожен з євангелистів розповідає цю подію відповідно до свого богословського задуму, але для кожного з них ця подія надзвичайно важлива (Мт 26:6-13; Мк 14:3-9; Лк 7:36-50; Йо 12:1-8). Сьогодні, знаючи більше про звичаї та очікування в юдаїзмі І-го століття, можемо відчитати її як парадоксальне помазання Ісуса на царство, яке буде з новою силою інавґуроване через Його розп’яття – найвищий вияв Божої любові та служіння людині. Тоді цей жест зрозуміли не всі, а Юда міг узагалі потрактувати його як певний фарс – Матей і Марко засвідчують, що відразу після цієї події Юда вийшов і, пішовши до первосвященників, зрадив Ісуса (Мт 26:14-16; Мк 14:10-11).

Другою причиною стало те, як Ісус увійшов у Єрусалим в останній тиждень Свого служіння (Йо 12:12-18). Він в’їхав у Святе Місто на ослі, оточений народом, який вигукував: «Осанна! Благословен Той, Хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський Цар!» − так Ісус не тільки навмисно підкреслив зв’язок із Соломоном, сином Давида, який тисячу років тому сів на царського мула, коли його мали проголосити царем (1 Цар 1:32-40), але і сповнив давнє пророцтво про очікування лагідного царя, який прийде, сидячи на осляті (Зах 9:9). Цим вчинком Ісус висловив надію на повернення «Сина Давида» – так називали Месію, і, судячи з реакції людей, саме так це і зрозуміли. За вигуками «Осанна!», які відлунюють до Пс 117, стояла віра в те, що Той, Хто входить у Храм «в ім’я Господнє», є обіцяним Царем з роду Давида, який має стати повелителем Ізраїлю. Ця подія однозначно вказувала на те, що Царем Ізраїлю був Ісус, а не кесар, і тому Ісус ставив Себе у становище противника римської влади[1].

Meditatio (розважання)

«Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій Цар верхи на жереб’яті ослиці». Ці слова Йоана − пряма цитата з пророцтва Захарії 9:9. Вони дають інакше розуміння особи царя, влади та Бога. Найвищим Царем, Тим, Хто має абсолютну владу, є Бог. Творіння збунтувалося проти Його влади, відкинуло щедру Його пропозицію бути адміністратором у цьому світі. Отримавши життя від Бога, а також усі численні дари, ми, запаморочені хитрощами диявола, вирішили, що хочемо самі встановлювати, що є добро, а що − зло, а також на свій розсуд реалізовувати доручену нам владу над світом. Гріхопадіння зруйнувало усі наші можливості, які ми мали, допоки приймали Божий порядок речей. Та Бог не полишив нас у цьому хаосі. Він не гордий і не ображається, як людина.

Св. Василій Великий у своєму Євхаристійному каноні каже: «Бо не одвернувся Ти до краю від створіння Твого, яке Ти створив, благий; і не забув Ти діла рук Твоїх, але посітив Ти многообразно, ради милосердя милости Твоєї; пророків послав Ти, творив Ти чудеса через святих Твоїх, що в кожному роді добровгодили Тобі; говорив Ти до нас устами рабів Твоїх, пророків, провіщаючи нам прийдешнє спасення; закон дав Ти на поміч; ангелів поставив Ти хоронителями. Коли ж прийшла повнота часу, Ти говорив до нас через самого Сина Твого, що Ним і віки створив Ти. Він, бувши сяйвом слави Твоєї і начертанням іпостасі Твоєї, що, носячи все глаголом сили Своєї, не вважав за посягнення бути рівним Тобі, Богу й Отцю, але як Бог сущий, предвічний, на землі явився і з людьми співжив; і, воплотившись із Діви святої, Сам умалив Себе, вид раба прийнявши, ставши співобразним до тіла смирення нашого, щоб нас співобразними створити до образу слави Своєї…».

Щоб привернути нам царську гідність осіб, створених на образ і подобу Божу (Бут 1:27), Господь умалив Себе (Флп 2:5-11) і, будучи Царем, задля нас став рабом, прийшов послужити Своєму творінню ціною власного життя (пор. Мк 10:45). Він зацарював з вершини Хреста, щоб ми могли уникнути всього, що нас принижує і вбиває. Кульмінація цієї історії почалася з помазання Марією у Витанії та смиренного Господнього входу в Єрусалим, щоб засвідчити збунтованому творінню безмежну Божу любов.

Oratio (молитва)

«Господь царює, земля хай веселиться, хай радується островів велика сила!» (Пс 97:1).

Contemplatio (споглядання)

Апостол Петро до перших християнських спільнот, до яких увійшло багато язичників, пише: «Ви ж – рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали Того, Хто вас покликав з темряви у дивне Своє світло; 10. ви колись − не народ, а тепер народ Божий, не помилувані, а тепер помилувані» (1 Пт 2:9-10). Через єднання з померлим і воскреслим Христом у тайні Хрещення ми розділяємо з Ним царську, священичу та пророчу гідність і функції: реалізуємо мудре та справедливе правління у світі (царська гідність); підносимо хвалу усього творіння до Бога та відображаємо Божу славу і красу для усього творіння (священича гідність); проголошуємо Божу волю і живемо нею перед лицем усього світу (пророча гідність). Те саме можна сказати словами Св. Папи Йоана Павла ІІ: «Втілені в Ісусі Христі, охрещені єднаються з Ним та з Його жертвою у пожертвуванні самих себе та своєї діяльності (пор. Рим 12:1-2). Участь у пророчому уряді Христа, “який свідоцтвом життя та силою слова проголосив Боже Царство”, робить їх здатними і зобов’язує мирян прийняти у вірі Євангелію і проголосити її словом та ділами. Через свою приналежність до Христа, Господа і Володаря всесвіту миряни беруть участь у Його царському уряді й покликані Ним на службу Божому Царству і його поширенню в історії»[2].


[1] Пояснення безпосередніх причин основано на: N. T. Wright, C. A. Evans Jesus, The Final Days: What Really Happened. – Kindle ed., Kindle location 87-133.

[2] Покликання і місія мирян. Christifideles Laici. Післясинодальне Апостольське Повчання Святішого Отця Івана Павла ІІ (пер. з італ.). Львів, Місіонер 1998 С. 25-26.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *