Дванадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Жити для Того, Хто за нас умер (2 Кор 5:10–15)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Усім-бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле. 11. Знаючи, отже, що таке острах Господній, ми переконуємо людей; Богові ж ми стали явні, та надіюся, що й у ваших сумліннях ми – явні. 12. Не хочемо самих себе вам знову поручати, але даємо вам нагоду хвалитися нами, щоб ви мали що відповісти тим, які хваляться видимим – не тим, що в серці. 13. Бо коли ми не при собі, то для Бога, а коли розсудливі, то для вас. 14. Бо любов до Христа спонукує в нас цю думку: коли один умер за всіх, то всі вмерли. 15. А Він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для Того, Хто за них умер і воскрес».

Коментар до тексту[1]

Багато людей може дивуватися, чому життя апостола Павла настільки сповнене терпінь, поневірянь та різного роду випробувань. Такий стиль життя не надто відповідав уявленням коринтян про те, яким має бути життя апостола Ісуса Христа. Найпростіша відповідь, яку апостол непрямо дає в цьому уривку, така: стиль життя учня Ісуса можна зрозуміти, якщо керуватися логікою любови. У попередній главі (1 Кор 4) Павло пояснював, що наслідування Христа − це постійний процес умирання й оживання, і сам апостол постійно намагався це робити. На початку 1 Кор 4 Павло також згадував про обітницю нового життя, нового тіла, нового творіння, яке в майбутньому досягне своєї вражаючої кульмінації. І хоча немає «тепер ніякого засуду для тих, що в Христі Ісусі» (Рим 8:1), проте «усім-бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле» (в. 10). З огляду на це Павло каже, що ми постійно маємо острах Господній, тобто благоговійний трепет як вияв обов’язку перед Воплоченим Владикою. Тому апостола не цікавили різні людські упередження, бо він завжди був відкритий на Бога, Який бачив його щирість (в. 11). Павло сподівається, що спосіб його життя знайде вирозуміння серед коринтян, які зможуть пишатися ним і ставити за приклад іншим людям (в. 13). Апостол також каже, що якщо коринтянам, які бачать його упокорення й жертовне служіння, інколи здається, що він несповна розуму, то це лише тому, що в такий спосіб він служить Христові. З іншого боку, спілкуючись із коринтянами, Павло поводиться доволі врівноважено, і причиною цього є любов Христа, яка спонукає його жити саме так.

Meditatio (розважання)

«А Він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для Того, Хто за них умер і воскрес». Цей вірш слугує своєрідним резюме Павла до всього сказаного в сьогоднішньому уривку. Цей вислів перегукуються з коротким представленням суті Доброї Новини у 1 Кор 15:3–4 («Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням, 4. що був похований, що воскрес третього дня за Писанням»). Жертва Христа − це приклад для належного функціонування нашого життя. Інакше кажучи, життя Христа аж до Його цілковитої самопожертви показує нам, що справжнє життя полягає в житті для інших і служінні іншим.

У коментарі на цей уривок Том Райт пише: «Це проповідь про любов, яка змінює світ і яка охоплює людей, які зрозуміли й пережили цей факт, що вони люблені. Саме ця свідомість веде їх цілком новими шляхами життя та діяльности. Звідси випливає, що сила, яка робить нас здатними залишатися християнами й реалізовуватися як християни, тобто як ті, які покликані благовістувати, не походить ні від усвідомлення якогось суворого обов’язку, ні від страху за невиконання розпоряджень згори, але є відповіддю палаючого серця на любов, яка розлилася всюди й нарешті досягла нас»[2].

Без перебільшення можна ствердити, що жити – це любити. Відсутність любови вказує на мілину життя, яке перетворюється на існування чи животіння, і це можна назвати імітацією життя. Павло каже, що ми покликані жити для Христа. Сам Ісус у Євангелії від Матея пояснює, що це означає на практиці: «Тоді Цар скаже тим, що праворуч Нього: Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35. Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли; чужинцем був, і ви Мене прийняли; 36. нагий, і ви Мене одягли; хворий, і ви навідались до Мене; у тюрмі був, і ви прийшли до Мене. 37. Тоді озвуться праведні до Нього: Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38. Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39. Коли ми бачили Тебе недужим чи в тюрмі і прийшли до Тебе? 40. А Цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, ви Мені зробили» (Мт 25:34–40).

Oratio (молитва)

«Уповай на Господа й чини добро, щоб жити на землі й безпечним бути» (Пс 37:3).

Contemplatio (споглядання)

У своєму Першому соборному посланні Йоан пише: «Коли хтось каже: Я люблю Бога, а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, Якого він не бачить. 21. І таку ми заповідь одержали від Нього: Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого» (1 Йо 4:20–21). Відсутність любови до ближнього, а отже, життя, сповнене егоїзму, яке призводить до жахливої трагедії, Ісус пояснює так: «Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від Мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його, 42. бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене не напоїли; 43. був чужинцем, і ви Мене не прийняли; нагим, і ви Мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до Мене. 44. Тоді озвуться й ті, кажучи: Господи, коли ми бачили Тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі й Тобі не послужили? 45. А Він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з Моїх братів найменших, Мені також ви того не зробили. 46. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне» (Мт 25:41–46).


[1] Коментар до уривку та розважання основані на T. Wright. Paul for Everyone. 2 Corinthians. London SPCK, Westminster John Knox Press 2004, P. 60–62.

[2] Там само. – С. 62.

2 коментарі до “Дванадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Жити для Того, Хто за нас умер (2 Кор 5:10–15)”

  1. Світлана

    “жити – це любити. Відсутність любови вказує на мілину життя, яке перетворюється на існування чи животіння, і це можна назвати імітацією життя”.Ці слова найбільш мене торкнулися. Дякую, отче.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.