Дванадцятий тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Уміння підбадьорити (2 Кор 7:10–16)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба, а смуток цього світу смерть спричинює. 11. Ось-бо той смуток задля Бога, яку то він спричинив у вас старанність, яке ж виправдання, яке обурення, а який страх, яке палке бажання, яку горливість, яку відплату! Ви в усьому показали свою невинність у цій справі. 12. А коли й написав вам, то не задля того, хто образив, ані ображеного, але щоб виявилася між вами перед Богом ваша про нас дбайливість. 13. Тому ми втішилися. Та крім цієї особистої втіхи зраділи ми куди більше радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух. 14. А коли я був перед ним трохи похвалився вами, то я не зазнав сорому. Але як ми завжди говорили вам правду, так і хвала наша перед Титом виявилася правдивою. 15. Серце його стає до вас ще прихильніше, коли він згадує послух усіх вас і як ви прийняли його з острахом та тремтінням. 16. Радію, що можу на вас покластись у всьому».

Коментар до тексту

Святий Павло розрізняє «смуток задля Бога» та «смуток цього світу». Перший – це те саме, що й каяття, яке приводить людину до покаяння, воно поєднане з надією, адже передбачає впевненість у прощенні, зважаючи на це, можна сказати, що він містить радість, і саме такий смуток пережили коринтяни. «Світський смуток» веде до відчаю: він визнає, що гріх був скоєний, але у своїй гордості грішник вважає, що його не можна пробачити, і такий смуток пережив Юда, який, зрештою, довів його до самогубства (пор. Мт 27:3–10). У в. 11 апостол перелічує деякі наслідки, до яких привів коринтян смуток задля Бога: одні стосуються їхніх почуттів до самих себе, а інші – їхнього ставлення до особи, винної у злочині інцесту (1 Кор 5:1–11; пор. 2 Кор 2:5–11). У в. 12 св. Павло пояснює коринтянам, що він написав це послання, щоб спонукати їх до покаяння, справжнім виявом якого стала б їхня прихильність до нього. Метою виправлення завжди повинно бути благо розкаяної особи. Вірші 13–16 засвідчують, що милосердя святого Павла настільки велике, що він радіє за інших більше, ніж за себе. Із цих віршів дізнаємося, що він щасливий і втішений, бо Тит задоволений побаченим у Коринті, тому апостол пишається гарним враженням, яке коринтяни справили на Тита[1].

Meditatio (розважання)

«Радію, що можу на вас покластись у всьому». Читаючи два послання апостола Павла до коринтян, зауважуємо, як повільно колишні язичники ставали новим творінням у Христі (пор. 2 Кор 5:17). Майже кожна глава в цих двох посланнях містить згадки про труднощі та проблеми, які доводилося розв’язувати коринтянам, щоб мати право називатися учнями Ісуса й бути ними не тільки за назвою, але й за суттю. Апостол постійно закликає до виправлення тілесного життя, подолання поділів, порядку під час богослужень, належного служіння духовними дарами, розуміння значення тілесного воскресіння, взаємної підтримки тощо.

Проте, незважаючи на всі труднощі, які переживала молода християнська громада, Павло ставиться до її членів з великою батьківською любов’ю та дуже второпно й педагогічно заохочує і підтримує маленькі успіхи окремих вірних. Апостол дуже хотів, щоб у коринтян усе було гаразд, тому просив їх бути добрими учнями Ісуса й помічав найменші паростки добра, які пробивалися крізь нашарування та усталені звички старого язичницького життя. Проблем і труднощів не бракувало, однак Павло вперто зауважував і підтримував світлі промінчики в людях, серця яких належно відповідали на максималізм Євангелія.

Коли Павло вказував на проблеми у спільноті, тоді коринтяни може не відразу й не дуже швидко, але реагували на його зауваження й виправляли ситуацію. Ця делікатна й терпелива співпраця приносила плоди. Поступ коринтян збільшував довіру апостола. І навпаки, довіра Павла сприяла духовному ростові коринтян. Великодушність та великий кредит довіри Павла запрошував недавніх язичників до відповідального ставлення до своїх обов’язків. Довіра у всьому − це тактика зрілої особи апостола, який запрошував на дорогу зрілости й інших.

Oratio (молитва)

«Дякую Тобі, бо відповів мені і став мені спасінням» (Пс 118:21).

Contemplatio (споглядання)

Раніше чи пізніше кожна людина постає перед потребою духовного росту та руху вперед. Щоб цей рух став можливим, християнським провідникам дуже важливо навчитися пильнувати мову й емоції, щоб необережним словом не знеохотити тих, які є на дорозі цього росту. Коли люди чують, що можемо покластися на них, це дає їм силу й бажання рухатися вперед, ставати кращими, віднаходити в собі скриті можливості.


[1] The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Corinthians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 163–164.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.