Другий тиждень після Пасхи. П’ятниця. Діяти свобідно, але відповідально (Ді 5:1–11)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Один чоловік на ім’я Ананія зі своєю жінкою Сафірою продав маєток 2. і сховав дещо з ціни, а знала про те і його жінка, решту ж приніс і поклав у ногах апостолів. 3. Тоді Петро сказав: Ананіє, чому-то сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа й ховати частину ціни поля? 4. Хіба те, що ти мав, не твоє було, і коли його продав, гроші не були у твоїй владі? Чому ж ото ти зважився у своєму серці на той учинок? Ти обманув не людей, а Бога”. 5. Почувши ці слова, Ананія впав та й умер. І страх великий огорнув усіх тих, що чули те. 6. Тоді молодші встали, обгорнули його, взяли набік і поховали. 7. Через яких може три години, не знаючи, що сталося, увійшла його жінка. 8. Озвався Петро до неї: Скажи мені, чи ви за стільки-то були продали поле? Вона відповіла: Так, за стільки. 9. Тоді Петро до неї: Як то, що ви змовилися, щоб спокушувати Господнього Духа? Ось ноги тих, що поховали твого чоловіка на порозі, вони й тебе винесуть. 10. І вмить вона впала йому в ноги та й умерла. Хлопці ж увійшли й застали її мертву, і, винісши, поховали біля її чоловіка. 11. Великий страх обняв усю Церкву і всіх, що чули про те».

Коментар до тексту

«Ананія лицемірно вдавав, що віддав усі гроші від продажу землі у фонд благодійності громади, тимчасом насправді частину коштів залишив для себе, про що знала і його дружина. Ніхто не був зобов’язаний продавати свою власність чи віддавати її апостолам: люди, які це робили, діяли суто в повноті своєї свободи. Ананія мав повне право вільно поводитися зі своєю власністю, а всі гроші або частину виручки віддати на допомогу нужденним братам, але він не мав права маскувати свою жадібність під милосердям і намагатися обдурити Бога й Церкву. Бог покарав Ананію та Сапфіру, каже св. Єфрем, “не тільки тому, що вони щось вкрали й приховали, але тому, що вони не мали Божого остраху й намагалися обдурити тих, у кому жив Святий Дух, Який знає все”. Таким лицемірством Ананія та Сафіра продемонстрували свою пожадливість та марнославство. Щоб зрозуміти суворість цього покарання, варто брати до уваги обставини виникнення Церкви: це був основоположний період життя християнської спільноти, коли люди відчували й несли виняткову відповідальність за вірність християнським принципам, а Бог виявляв їм особливу підтримку»[1].

Meditatio (розважання)

«Хіба те, що ти мав, не твоє було, і коли його продав, гроші не були у твоїй владі? Чому ж ото ти зважився у своєму серці на той учинок? Ти обманув не людей, а Бога». Цей уривок сповнений іронії та великого драматизму, який виявляється в дуже сумних поворотах життя головних дійових осіб. З одного боку, Лука хоче показати, що християни є вільними людьми й ніщо не повинні робити з примусу, а завжди з доброї волі. З іншого боку, автор демонструє, наскільки серйозно перші учні Ісуса ставилися до своїх слів та обіцянок[2].

«Святий Йоан Золотоустий так коментує цей уривок: “До цієї помилки не можна було ставитися легковажно – її потрібно було вирізати, як гангрену, перш ніж вона заразила решту тіла. Від цього, урешті-решт, виграла й сама людина, бо її не залишено на поталу дальшого прогресу в злі, а решта учнів тоді стали пильнішими”. Деякі Отці Церкви також вважають, що Божа кара була тільки фізичною смертю, а не вічним докором.

Цей епізод ще раз засвідчує, як Бог ненавидить лицемірство, ми ж, натомість, можемо оцінити, наскільки важлива чеснота правдивості, яка спонукає людей узгоджувати те, що вони говорять і роблять, зі своїми знаннями та переконаннями, а також бути людьми слова. Чеснота правдивості тісно пов’язана з чеснотою вірності, яка допомагає нам дотримуватися своїх обіцянок. Тільки правдива та вірна людина може виконувати Господню заповідь: “Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні – а що більше цього, те від лихого» (Мт 5:37)”»[3].

Oratio (молитва)

«Бережи мою душу, бо я вірний; спаси, о Ти, Боже, Твого слугу, що покладається на Тебе» (Пс 86:2).

Contemplatio (споглядання)

Рання Церква не тільки свідчила про Воскресіння Христа, але й була місцем та живим прикладом дії Воскреслого в житті окремих людей і цілих спільнот. Мова, слова, обіцянки, поведінка – усе резонувало життям «нового творіння». Апостол Павло писав: «Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор 5:17). Саме завдяки радикальному наслідуванню Христа і євангельському максималізмові перших учнів Ісуса християнство так сильно приваблювало дезорієнтованих людей, які бажали виплутатися з моральних та етичних вузлів щоденного життя. Яким є свідчення віри та життя християн нашого покоління? Що треба зробити, щоб ми повернулися до того духа, якого мали первісні християнські спільноти?


[1] The Navarre Bible. The Acts of the Apostles. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 52–53.

[2] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Acts 5:1–11.

[3] The Navarre Bible. The Acts of the Apostles. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 53.

3 коментарі до “Другий тиждень після Пасхи. П’ятниця. Діяти свобідно, але відповідально (Ді 5:1–11)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.